Як жити далі та чому українцям треба вчитися по-новому замішувати бетон
Катастрофічна ситуація на заході країни з паводками чітко продемонструвала: кліматичний безлад став реальною й уже систематичною загрозою для життя українців та їхніх домівок. Пікові атмосферні явища, які супроводжуються засухою, смерчами, землетрусами та паводками – нова реальність, в якій треба вчитися жити. І тут вже самої матеріальної допомоги від держави для ліквідації наслідків стихій замало.
Інфраструктура, яку довго й подекуди роками неякісно відновлювали після паводків 2008 року, пішла під воду за кілька минулих днів. Тодішній паводок вважали найбільшим за останні 60 років. Від стихії загинуло 38 людини, серед них – шестеро дітей. Вода змила мости та дороги державного значення, людські помешкання, надовго відрізала віддалені населенні пункти від обласних центрів.
Точні збитки від паводку 2020 року ще не порахували. Однак експерти вже наголошують: вони катастрофічні. І, вочевидь, не останні. Зважаючи на сьогоднішні наслідки, висновки від паводку 2008 року не зробили ні влада, ні люди .
Що ж реально й під силу кожному з нас зробити вже, аби підготуватися до наступних стихій, які однозначно будуть знову, розбираємося із екологом, науковим співробітником Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка НАН України Тимуром Бедернічеком та керівником ГО “Дунайсько-Карпатська Програма”, кандидатом біологічних наук Богданом Процем.
Паводки в Україні були навіть 200 років тому
“Паводки для гірських районів – процес типовий і закономірний. Це частина природи, і без них велика кількість рослин й тварин не змогли би існувати, – каже керівник ГО “Дунайсько-Карпатська Програма” Богдан Проць.
Вони були завжди: 100 і навіть 300 років тому. Найбільший історичний максимум підняття води в басейнах річок Прут та Дністер був у червні 1969 року, каже синоптикиня Наталка Діденко. Подекуди кількість опадів тоді становила 150-250 мм за 24 години. Це 1,5-2,5 місячної норми опадів. А через рік інтенсивний паводок, зумовлений дощами, стався на території Закарпаття. Рівень води на Тисі підвищувався на 5-6 метрів. Масштаби трагедії були руйнівними – затопило Тячів, прорвало дамбу, на 90% пошкоджено житловий фонд, загинули люди.
Відтоді клімат помітно змінився, кількість паводків з роками почастішала, а їхні наслідки стали катастрофічнішими.
“Зупинити дощ ми не можемо, проте цілком до снаги зменшити пікові навантаження”
“Те, що нині відбувається на заході країни, потребує негайного реагування, аналогічного карантинним заходам, які впровадили для захисту населення від CОVID-19. Завдання будь-якого карантину – зменшити пікові навантаження та забезпечити так званий м’який перебіг хвороби. Цей принцип треба застосувати і щодо природних ресурсів: лісу та лісових доріг, видобування гравію та забудов у зоні заплав. У цих галузях мають бути чіткі обмеження. Бо зупинити дощ ми не можемо, проте нам цілком під силу зменшити пікові навантаження негоди”, – наголосив Тимур Бедернічек.
Кожне дерево у горах – це своєрідний мінінасос
У Держлісагентстві України кажуть, що ліс – не дамба для запобігання паводкам та утримання такої кількості й сили води. Втім суттєво зменшити потік води, а отже, і наслідки від паводків цілком реально саме завдяки спланованій і грамотній роботі ведення лісового господарства. За словами наших експертів, ліс вирізати треба – і це не потребує доведення. Інше питання, що рубати треба не суцільно, а вибірково. “Така рубка складніша, бо її треба добре спланувати та врахувати функціональності лісів і навіть схили. Бо чим крутіший схил, тим швидше вода стікає поверхнею до річки. Кожне дерево зі своєю складною кореневою системою – це мінінасос для відкачування вологи із поверхні землі”, – розповідає Тимур Бедернічек.
Натомість у Карпатах поширена суцільна рубка, яка є дешевшою й потребує меншого людського та технічного ресурсу. Проте саме така рубка, за словами екологів, позбавляє ліс одразу кількох рівнів утримування дощової вологи – це зрубані дерева та пошкоджений нижній ярус рослинності.
Тимур Бедернічек розповідає, що цілком здоровий ліс нерідко зрубують і під виглядом так званих санітарних рубок. Для цього використовують нечистих на руку науковців, які пишуть вигідні комусь наукові обґрунтування і в результаті вирубують цілі ділянки лісу. Звісно, вирубати деревину в одному місці технологічно простіше, але нищівно для природи.
Другий важливий момент – це дороги, якими лісовози возять кругляк. Вони мають розташовуватися упоперек схилу, аби під час дощів не бути для води, яка стікає, безперешкодною дорогою до річки. Однак технологічно це зробити складніше, отже, дорожче. Нерідко заготівельники лісу замість лісових доріг взагалі використовують русла гірських потічків. Від цього нищиться ще й поверхня лісового ґрунту.
Лісова ж підстилка із решток листя моху, гілок, кущів та іншої рослинності здатна також суттєво затримувати потік води, наголошує Тимур Бедернічек.
Видобування гравію завдає не меншої шкоди, ніж вирізання дерев
В Україні річковий гравій так само, як і ліс, вивозять неконтрольовано і тоннами. Переважно, не звертаючи увагу на геоморфологію річки. Як наслідок змінюється русло і навіть розташування річок. До чого це призводить під час паводків, українці вже побачили. Переважно гравій використовують для будівництва та укріплення. Хоча, за словами Богдана Проця, значно ефективніше для укріплень використовувати велике каміння з кар’єрів. Як це і роблять у всьому цивілізованому світі. Після цьогорічного паводку такі кар’єри, на думку екологів, треба негайно відкривати. Бо нині існує реальна загроза, коли під приводом укріплення берегів розкрадатимуть річковий гравій.
Заплави категорично не можна забудовувати чи використовувати
Здавна люди знали про ймовірні місця підтоплення та намагалися не будуватися близько біля них. Проте з розвитком технічного прогресу страх перед природою помітно поменшав. А люди розучилися зважати на природні явища. Тому заплави перетворили на зони будівництва, вирощування городини чи створення приватних ставків. Тому, коли трапляється повінь, у річки просто немає місця, куди вона може розійтися, тож вона проривається в населені пункти. “Руйнування та випалювання прирічкових ділянок стало вже звичним явищем, особливо в межах населених пунктів або на межі такої ділянки та пасовищ”, – ділиться досвідом Богдан Проць.
“Наша транспортна та житлова інфраструктури не мають запасу міцності”
Після попередніх паводків, українці жили за принципом: поговоримо та й забудемо: буде кілька показових кримінальних справ – держава виділить кошти. Однак навіть якщо припустити, що матеріальну допомогу не розкрадуть, це все одно вже не розв’язує проблеми. Богдан Проць каже: “Теперішня інфраструктура не спроможна витримати вплив раптових, сильних чи тривалих повеней. Річ у тім, що наші будівельні норми не враховують ні кліматичних змін, ні екологічних характеристик річок. Тому дороги, мости, берегові укріплення, асфальтове покриття й не витримують повеней. Грубо кажучи, віднині вже не треба розводити бетонну суміш 50 на 50, за принципом “і так засохне”.
Якщо ми робимо мости через річку, то залежно від ситуації треба ставити не дві, а 4 опори, бо він в імовірному епіцентрі паводку. Це все має бути виписано в ДБН. Тому сьогодні критично важливо покращити технічні норми різного типу будівництва із врахуванням кліматичних змін й екологічних параметрів та забезпечити механізми їхнього виконання. І, звісно, навчитися дотримуватися природоохоронного законодавства”.
Доки всі ці речі не будуть враховані – повені й надалі завдаватимуть величезних економічних збитків. Своєю чергою, українці мають вчитися брати відповідальність на себе: контролювати потік грошей, які виділено на ліквідацію, блокувати незаконну рубку, ініціювати внесення змін до ДБН. Інакше в наступні рази ми просто не матимемо з чого та з ким відбудовувати накоєне природою.
24 червня 2020 року. Підтоплений Галич на Львівщині
Головне фото: Головне управління ДСНС у Львівській області