Утворення ЗУНР: прецедент українського національного руху

Український національний рух засвідчив, що Україна навіть після віковічного поділу між імперіями – це нероздільна державотворча нація з великим потенціалом.

 100 років тому було проголошено ЗУНР – Західноукраїнську Народну Республіку. Новостворена республіка не проіснувала навіть року. Проте її історичне значення, а особливо факт об’єднання із УНР, став прецедентом та прикладом для наслідування й сьогодні. Адже українська влада запанувала не лише у Львові, Станіславові чи Чернівцях. А й на місцях: у селах і містечках. Тогочасна українська інтелігенція, політична еліта та національно свідомі селяни й городяни продемонстрували патріотичну позицію і високу національну свідомість. Особливо цей випадок став показовим на тлі історичних подій, які склалися після закінчення Першої світової війни. 

Історичні парадокси

Країни Антанти завершували Першу світову війну під гаслом “права націй на самовизначення”. Це означало, що в разі їхньої перемоги українці, які мешкали на території імперії Габсбургів, отримували шанс утворити національну державу. Саме так сталося, наприклад, із Чехословаччиною, Угорщиною, Югославією, які після розпаду Австро-Угорщини стали самостійними державами.

“Однак лідери Антанти у випадку з Україною знехтували принципом національного самовизначення. Країни-переможниці фактично порушили права українців на національну державність, бо зробили ставку на Польщу. Саме вона мала стати основним бар’єром у боротьбі з більшовизмом.

Спрацювали також зусилля Польщі, яка на міжнародному рівні всіляко нівелювала значення української інтелігенції та її спроможність утворити власну державу. Окрім того, однією з важливих причин боротьби за Галичину була нафта.

До 1912 року Галичина була третьою у світі, після США та Росії, за обсягом видобування нафти. Весь австро-угорський флот плавав на галицькій нафті. Тож Європа була зацікавлена, аби цінний енергоресурс потрапив у надійні руки. Тому Рада Послів країн Антанти 15 березня 1923 року передала Східну Галичину до складу Польщі”, – розповів доцент кафедри новітньої історії України ім. Михайла Грушевського Львівського національного університету ім. Івана Франка Олег Павлишин.

За словами історика, Великобританія, яка на початках підтримувала ЗУНР, згодом таки погодилася на приєднання Східної Галичини до складу Польщі. За це Франція пообіцяла британцям передати контроль над нафтовими родовищами на Близькому Сході. Це була складна політична гра з великими фінансовими і економічними інтересами, в якій не було місця для ЗУНР як початку єдиної України.

Унікальність і цінність ЗУНР

Та попри численні маніпуляції з боку польської влади, фактично кинута великими країнами на чергове пошматування, Україна таки зуміла заявити про себе як про єдину свідому національну державу. І першим кроком у цьому став ЗУНР, яку ініціювали не лише політики, а й насамперед місцеві мешканці, які від початку бачили Західну Україну у складі УНР.

“Створення ЗУНР і об’єднання її з УНР – це і прецедент для українського руху, і утвердження ідеалів соборності”, – наголошує Олег Павлишин. Прецедент, бо Україна довела світові та собі, що вона державотворча нація, нація з великим потенціалом, з інтелігенцією, яка спроможна творити державу.

ЗУНР створила Галицьку Армію – найбільш ефективну армію в умовах української революції, яка боролася за свою незалежність та допомагала Наддніпрянській Україні в боротьбі з більшовизмом. У ЗУНР не було місця проявам анархізму, отаманщини та інших деструктивних явищ, смертельно небезпечних для молодих держав.

ЗУНР мобілізувала адвокатів, які зуміли свій австрійський досвід перенести на утворення законотворчої держави. Тож Українська Національна Рада працювала як справжній парламент. Навіть в умовах міжнародної ізоляції Галичина ХVІІІ-ІХХ ст. була єдиним в новітній історії прикладом українського державного правопорядку, – зауважують дослідники історії.

І головне – була потужна підтримка селянства та духовенства, яке було освічене та політично грамотне та яке, на відміну від політиків, від початку прагнуло об’єднання з Великою Україною.

Саме на вимогу широких мас селянства політики таки пішли на об’єднання ЗУНР із УНР та відновлення єдиної України. Власне це і є найбільшим досягненням ЗУНР. Та показником національної свідомості українського суспільства, яке виховувалося на творах Т. Шевченка та історії України козацької доби”.

У нині вже історичному документі “Універсал соборності” записано: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”.

Урок для сучасної України

 Історія українського державотворення вкотре продемонструвала – українці насамперед мають оберігати єдність та територіальну цілісність своїх земель. Бо торгівля будь-якою частиною України, навіть за найсолодші обіцянки, – це кінець незалежності України.

Найвідоміші постаті ЗУНР

Євген Петрушевич – президент ЗУНР. Намагався мирним шляхом перебрати владу в австрійського уряду, однак опинився перед загрозою захоплення Галичини Польщею. Був противником приєднання Львова і Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну до Польщі.

Кость Левицький – прем’єр-міністр ЗУНР. Адвокат, юрист, завдяки якому на 14-й день після встановлення було прийнято Тимчасовий конституційний закон.

Дмитро Вітовський – організатор і керівник Листопадового чину. 31-річний військовий міністр ЗУНР за одну ніч провів переможне повстання, аби не віддати Львів полякам. Домагався припинення агресії Польщі.

Володимир Баб’якчетар Українських Січових Стрільців. У листопаді 1918 року разом зі своїм загоном три тижні утримував стратегічну будівлю Головної пошти у Львові від польського загарбання.