За своє небажання сортувати сміття українці щоденно розплачуються власним здоров’ям. І хоча тема відходів потребує більше державного втручання, проте відтягнути екологічне лихо та перетворити сміття на ресурс – цілком реально кожному з нас.
За однією із версій (лабораторія SENSEable City Lab при Массачусетському технологічному інституті), мешканці України виробляють найбільшу кількість сміття серед європейців. Зокрема, кияни за рік (!) – 600 кг на людину. До порівняння – на мешканця Цюріха доводиться 406 кг відходів.
Дані Мінекології України дещо скромніші – близько 250 кг побутових відходів на людину. Але від цього проблема відсутності культури сортування сміття не стає меншою. А в українців ця культура практично відсутня. Аби в цьому переконатися, не варто вдаватися до статистики. Достатньо заглянути у сміттєві контейнери біля власних будинків. Контейнери з написами «скло» та «вторсировина» залишаються напівпорожніми. Натомість скляні пляшки, наприклад, опиняються в баку «змішаного сміття». Бо ми не бажаємо бавитись із сортуванням. Як наслідок – весь непотріб вивантажують в одну машину разом зі змішаним сміттям і та везе все на смітник. Тим часом у Швейцарії тамтешні мешканці сортують скло навіть за кольором, а женевці – ще й фольгу від шоколаду кладуть окремо.
За підрахунками Міністерства екології України, якби кожен українець добросовісно сортував відходи, це би скоротило кількість твердих побутових відходів на 10 млн кубометрів щорічно. Сортування суттєво вирішило б і до того складну ситуацію зі сміттєвими звалищами. В Україні таких близько 800, де загальна кількість сміття вже перевищила 35 млрд тонн. Щорічно ця цифра зростає ще на 700-800 тис. тонн. Понад 90% всієї маси відходів вивозять на звалища або спалюють.
Нині за офіційною версією, загальна площа всіх полігонів з відходами займає 4% площі України. За іншою версією, мова йде про 7% площі. Практично на жодному з них не знешкоджують фільтрат. Майже усі полігони потребують невідкладної санації та рекультивації. Половина полігонів побутових відходів приймає ще й промислові відходи. Речовини, які виділяються в результаті хімічних реакцій на полігонах твердих побутових відходів, здатні перетворити територію України на одну суцільну зону екологічного лиха. Адже небезпечні хімічні речовини і бактерії потрапляють у повітря та ґрунтові води, отруюючи життя на відстані близько 10 км від звалища. Відтак в Україні та світі загалом назріла «криза» звалищ.
Звичайно, питання сортування і утилізації сміття треба вирішувати на законодавчому та місцевому рівні. Однак, скільки б держава про це не дбала, останнє слово за культурою та самоусвідомленням самої людини.
Можна нарікати на державу, а можна почати із себе. Для львів’янина Юрія Зими проблема сортування сміття давно не є технічною. «Відчуття особистої причетності до творення екологічного злочину, мабуть, було головним спонукальним чинником розділяти і за можливості утилізувати відпади власного споживання», – розповідає Юрій Зима. Чоловік близько 15 років сортує сміття вдома. Із часом це стало звичкою, подібною до ранкового туалету. Як доцент Національного лісотехнічного університету України, кандидат технічних наук Юрій Зима давно вивчає питання про системний підхід у сфері відходів.
«Ми маємо зрозуміти, що жодна машина чи інноваційна технологія «переробки відходів» не замінить людині функцію її свідомості. Кожен громадянин, який себе поважає, повинен не смітити, розділяти відходи свого споживання таким чином, щоби не відбувалося їх змішування, особливо з небезпечними складовими».
Що простіший механізм, то надійніший
Вся «сміттєва філософія» у цивілізованому світі базується на таких принципах: запобігай і мінімізуй утворення відходів, стимулюй повторне використання, видобувай з них вторсировину і переробляй її, видобувай енергію з відходів, безпечно складуй залишки відходів на полігонах.
Ці принципи слід було б закласти в стратегіях розвитку громад та регіонів України. Для їхньої практичної реалізації потрібна не лише державна підтримка, а насамперед політична воля громади. А найвагомішою інвестицією в розв’язання обговорюваної проблеми мають стати людський розум та моральна відповідальність людини.
Інакше – може справдитися сумне пророцтво славетного фізика Нільса Бора: «Людство не загине в ядерній катастрофі, але воно може втопитися у власному лайні».
Тонна макулатури зберігає від вирубування 17 дерев
Змішані відходи – це сміття, а роздільні – ресурси. Використовуючи відходи як вторинні матеріальні ресурси, можна не лише економити сировину, а й збільшити обсяги виробництва.
Науковці підрахували, що метали, видобуті з твердих відходів, можуть забезпечити національну потребу в залізі майже на 7%, в алюмінії – на 8%, олові – на 19%. Наприклад, у Швейцарії близько 80% проданих батарейок знову повертаються до мешканців. А все тому, що місцеві навчені сортувати сміття. Навколо великих крамниць та шкіл стоять невеличкі ящики – шпаківні, куди швейцарці викидають відпрацьовані батарейки.
До речі, в Україні першим містом, де почали централізовано збирати батарейки для утилізації, став Львів.
«Сортуючи і здаючи макулатуру, пластикові пляшки, скло та інші відходи для переробки, кожному із нас під силу зберегти природні ресурси та покращити екологію, – говорить Юрій Зима. – В Україні збільшується кількість свідомих громадян, які сортують сміття вдома. Городяни мають у цьому перевагу, адже біля будинків зазвичай стоїть кілька контейнерів для різних видів сміття. В селі є одна яма. І для свідомих мешканців сортувати сміття там насправді складно. Адже вивозити посортоване сміття треба фактично за власний кошт. Проте навіть це не зупиняє людину, яка розуміє значення цього процесу для довкілля».
Розпочни із себе. Правила сортування відходів
Більше як половина домашніх відходів – це пластик (поліетиленові пакети, ПЕТ пляшки, контейнери від йогуртів і сметани, використані флакони від побутової хімії, косметики, інша пластикова упаковка. Найменше серед домашніх відходів трапляється скла та металу (алюмінієві банки, кришки, кухонне приладдя тощо).
Тож у квартирі варто встановити кілька контейнерів: для пластику, скла, металу та паперу. Краще, аби вони були яскравими й творчо прикрашеними. Це змотивує родину сортувати сміття, а звичка сформується із часом.
Аби уникнути неприємного запаху, все має бути чистим і сухим. Пластик треба промити та просушити.
ПЕТ-пляшки, всі пластикові та картонні упаковки треба максимально стиснути.
Небезпечне сміття: батарейки, акумулятори, ртутьвмісні лампи, градусники – зберігайте в окремій коробці, поки не здасте у спеціальні пункти прийому.
Якщо ви хочете зменшити відходи, то насамперед відмовтеся від поліетиленових пакетів і замініть їх на паперові або тканинні торбинки.
Купуйте м’ясо, фрукти, крупи, борошно на вагу.
Замініть побутову хімії на домашні або бабусині рецепти. Наприклад, мити вікна можна розчином аміаку. Більше порад, чим замінити побутову хімію, завжди можна знайти в інтернеті.
Якщо не знаєте, куди скидати деякі відходи, дивіться інтерактивну карту «Куди здати відходи у Львові».
Як це роблять у світі
Приблизно одна четверта частина землян живе в умовах повної або часткової заборони на поліетиленові пакети.
В Єгипті, Руанді, Аргентині, Франції та Італії в різні роки заборонили випуск пакетів з поліетилену. А мешканці австралійського міста Бунданун навіть проголосували за заборону продавати воду в пластикових пляшках.
Цікавий досвід Данії, де ще 1994 року запровадили податок на безкоштовне роздавання поліетиленових пакетів у торговельних закладах. Після цього популярність поліетилену серед покупців знизилася на 90%.
Щось схоже цілком реально реалізувати й в Україні. Але поки такої програми немає, кожна сім’я сама розв’язує проблему накопичення сміття в будинку.
В Антуана де Сент-Екзюпері є вислів: «Встав уранці, вмився, привів себе до ладу — і відразу ж приведи до ладу свою планету».
Цікаво знати
У країнах пострадянського простору на звалища вивозять 97% сміття, у США — 73%, у Великобританії — 90%, у Німеччині — 70%, у Швейцарії — 25%, в Японії — близько 30%.
Час розкладу сміття в ґрунті:
- Папір – 3 міс.
- Шкірка від фруктів – 6 міс.
- Газета – 1 рік
- Сигаретний фільтр – 2 роки
- Жувальна гумка – 5 років
- Бляшанка – від 10 до 100 років
- Підгузники – 500 років
- Пластик – від 100 до 1000 років
- Пластикові картки (телефонні, банківські) – 1 000 років
- Скло – 4 000 років
*Стаття була опублікована на сайті ZAXID.NET в межах спільного проекту “АКТУАЛЬНО” – серії публікацій про найважливіші проблеми українців.