Айфони чи боінги не “народжуються” в селах: економічний розвиток за містами

Наприкінці ХХІ століття в містах сконцентрується 85% населення Землі. Людство швидкими темпами переїжджає в міста. Україна не виняток. За прогнозами експертів, вже наприкінці цього століття конкуруватимуть не країни, а саме міста. І власне ті міста-агломерації, або іншими словами, – метрополії.

Відколи у світі з’явилися міста, а згодом ще й із комунальними зручностями, кількість населення в них невпинно зростає. Аби в цьому переконатися, достатньо подивитися на карту рідного міста від початку його створення та простежити, як зі століттями розширювалися його кордони. З роками міста розростаються та економічно продукують. І так буде й надалі.

Ще близько 70 років тому, за висновками експертів ООН, на планеті було лише два міста, в якому проживали понад 10 млн осіб. 1990 року таких міст з’явилося 10. А 2016 року – 31. Нині ж частка міського населення в розвинутих країнах становить 70-80%. Людство швидкими темпами переїжджає в міста, які мають комунальні зручності та необмежені економічні й культурні можливості.

Втім, основною причиною урбанізації в наш час є агломераційний ефект. Він полягає в отриманні економічної вигоди від зосередження багатьох людей та бізнесів (деколи не пов’язаних між собою) у безпосередній близькості. Міста, які успішно впроваджують принцип агломерації, – нині диктують свої правила гри та формують каркас глобальної міжнародної економіки. А за прогнозами експертів, вже наприкінці цього століття конкуруватимуть не країни, а саме міста.

Цікаво, що в Україні також є приклади досить успішних агломерацій і всі підстави стати успішною економічною країною. Які кроки залишилося зробити Україні у цьому напрямку та чому саме агломерацію називають рушійною силою економічної незалежності країни – в інтерв’ю із кандидатом економічних наук, консультантом Комітету Верховної Ради України з питань держбудівництва, регіонального розвитку та місцевого самоврядування Ігорем Парасюком.

Створення агломерацій як крок до економічної незалежності

Насамперед варто зрозуміти, що агломерація – це велике густозаселене місто та навколишня територія біля нього зі спільним ринком праці. Це так званий урбанізований ареал, що складається з міста-ядра або кількох міст-ядер та навколишніх поселень разом із приміською зоною, які активно й взаємно використовують економічні, соціальні, культурні, рекреаційні та інші ресурси.

За словами нашого співбесідника, якщо, наприклад, мешканець Броварів працює в Києві, а киянин – у Броварах, це означає, що агломерація існує. “Людина завжди шукатиме роботу, де більший заробіток. Найбільше пропозицій є в містах із високотехнічним виробництвом та інноваційними технологіями. Що більша концентрація людських інтелектуальних ресурсів, то більша буде створена додана вартість на певній території. Крім того, саме у великих містах формується основний валовий продукт країни. Вже сьогодні більше двох третини валового продукту в Україні створюється в мегаполісах, які мають розвинену та конкурентоспроможну економіку”, – сказав Ігор Парасюк.

Людина завжди шукатиме роботу, де більший заробіток. Найбільше пропозицій є в містах із високотехнічним виробництвом та інноваційними технологіями.

А що вже казати, коли в країні розпочнеться промислово-виробничий бум?.. Тут треба розуміти, що потужні високотехнологічні та креативні виробництва доцільніше будувати за межами міста. Однак не дуже далеко, аби до них можна було швидко й комфортно дістатися. “Якщо нашій країні вдасться вийти на такий рівень розвитку промислового виробництва, то українцям не доведеться їздити на заробітки до Польщі. Знайти добре оплачувану роботу вони зможуть у власній країні”, – наголошує Ігор Парасюк.

Такими є перспективи. Нинішня ж ситуація в Україні більше нагадує замкнене коло. Зводити потужні виробництва в містах недоцільно ні з екологічного, ні з територіального погляду. А будувати на околицях містах – незаконно, бо там закінчуються повноваження міських рад, тож і райради не мають права виділяти земельні ділянки для будівництва. Зазвичай, межі міст встановлено по межі їхньої забудови. Логічно також і те, що підприємство за межами міста, не сплачує податки до його бюджету. Тож сподіватись, що місто збудує дорогу, прокладе тролейбусний маршрут чи водогін з каналізацією – марно. Міста не матимуть від цього жодної матеріальної вигоди, лише відповідальність і зайві клопоти.

Величезний пішохідний перехід у Токіо
Населення найбільших міст-метрополій світу перевищує населення цілих країн

“Теоретично, за сприяння Держземкадастру райради та райдержадміністрації могли б виділити землю. Але сучасні інвестори дуже вимогливі й досить вередливі. Вони вимагають добре інфраструктурно підготованих земельних ділянок. А звідки район візьме інженерні мережі серед чистого поля та кошти на їхнє проведення? Це одна із суттєвих причин, – наголошує Ігор Парасюк, – чому в Україну так повільну “заходять” інвестиції”. Хоча ще у 50-х роках минулого століття науково доведено, що точками економічного зростання країн є саме агломерації. Вчені-економісти, що розробили теорію кластерів та агломерацій, отримали Нобелівську премію. Україні ж треба лише цю теорію запровадити на практиці.

Чому місто, а не село

Україна здавна була аграрною державою, яка славилася чорноземом і сільським господарством. То чому ж майбутнє України у розвитку міста, а не села?

Відповідати на це запитання економіст розпочинає із зрозумілих життєвих прикладів.

“Ще 20 років тому буряки в полі сапали жінки. Нині це робить техніка, бо продуктивність хорошої машини в сотні разів вища за продуктивність жінки із сапою, – розповідає Ігор Парасюк. – А пригадайте свій мобільний телефон 20 років тому і порівняйте його із теперішнім. Він став складнішим і значно дорожчим. А його ціна за кілька років зросла більше, ніж ціна за кілограм буряків. Високотехнологічна продукція стає все складнішою і дорожчою. Аби ж її придбати, виробнику сільгосппродукції треба дедалі більше продавати власної продукції. Але врожаї і доходи не ростуть з такою швидкістю.

Тепер уявіть собі ситуацію: ви фермер, маєте городину та гектар пшениці. А вам терміново потрібен, наприклад, апарат штучної нирки. Лікування і обладнання – дорогі, а пшениці та городини, зібраної на полі, не достатньо, аби його оплатити. В Україні не виробляють ні високотехнологічної техніки для збирання буряків, ні мобільних телефонів, ні сучасних апаратів штучної нирки. Хоча для нашого сьогодення – це не розкіш, а предмети необхідності. Якби українець виробляв ці високотехнологічні товари, то не було б жодної проблеми вигідно продати їх на світовому ринку і придбати ті ж буряки чи пшеницю. Гектар, на якому працює завод з виготовлення апарату штучної нирки, дає значно вищий прибуток, ніж гектар, на якому росте буряк? Тисячі років тому людство, намагаючись отримати додатковий прибуток, шукало нові землі: відвойовувало їх у природи чи сусідів. Сьогодні майбутнє нації за високотехнологічним процесом”.

Більші доходи отримає і державний бюджет. Тож, за словами екперта, нам треба вибирати: або ми будемо економічно успішною та технологічно незалежною державою, зробивши ставку на високотехнічну виробничу діяльність. Або ж станемо черговою “соняшниково-пшенично-рапсово-буряковою республікою” і надалі оброблятимемо гектар городини, аби за неї придбати телефон.

Я не закликаю увесь “чорнозем” забудувати заводами. Мова лише про 3-5% території навколо великих і середніх міст!

На сьогодні, майже нікому у світі не вдавалося отримати чистого доходу з одного гектара відкритої землі більше, ніж еквівалент дві-три тисячі доларів (виняток: наркомісткі культури). Гектар, на якому росте морква чи капуста, завжди матиме меншу фінансову віддачу, ніж коли на ньому працюватиме завод. Все просто. Продуктивність промислового виробництва з одного гектара дає набагато вищу додану вартість. Тому міста, де сконцентровані промислові ресурси та наука, і є двигунами економічного зростання.

“Звісно, я не закликаю увесь “чорнозем” забудувати заводами, – наголошує кандидат економічних наук Ігор Парасюк. – Мова про 3-5% території навколо великих і середніх міст. Тим паче, що такі землі не є екологічно благополучними і придатними для вирощування сільгосппродукції. Сьогодні дехто стверджує, що агломерація знищить українське село. Та чи треба Україні теперішнє село: без належного транспортного сполучення, медицини, відсутності комунальних зручностей та роботи? Чи знайдете ви таке “село” в більшості європейських країн? Адже, насправді, із розвитком агломерацій село стане схожим до міста, збільшиться, а згодом і зростеться з містом. Навколо них виростуть нові поселення, і розпочнеться новий цикл його розвитку. Аби в цьому переконатися, варто подивитися на рівень життя у приміських селах.

Так, іноді деякі села та міста помирають. Це стається через економічний занепад. Агломерації ж – це новий етап для людства на шляху до комфортного і забезпеченого майбутнього”.

Успішні агломерації в Україні та світі

Юридично в Україні як таких агломерацій не існує. Наразі це суто науковий термін. Та оскільки цей процес економічно зумовлений, то де-факто Київ, який щороку розростається населеними пунктами, які вже зрослися в єдиний механізм, є доволі успішною агломерацією.

За словами Ігоря Парасюка, вже сьогодні лише в Києві, де, за даними мобільних операторів, живе або постійно перебуває близько 4 млн. мешканців, створюють понад 22% валового продукту України. А це означає, що менше 10% населення України створюють майже чверть її ВВП! А більше від двох третин валового продукту країни створюють в агломераціях, тобто у великих містах, які дають більшу частку доданої вартості, ніж інші. Це ще один вагомий доказ того, що економічне майбутнє таки за великими успішними мегаполісами (агломераціями). І це тоді, як Україна – далеко не серед лідерів економічного зростання”.

Менше як 10% міського населення України вже створюють 25% її ВВП.

За словами нашого співрозмовника, зважаючи на сучасні темпи житлового будівництва, в Україні вже сьогодні треба планувати інфраструктуру “на виріст”. Адже агломерації – це не лише великі доходи для бюджету. Скажімо, в Пакистані, Конго, Нігерії, Анголі також є агломерації та мегаполіси, але там це неабияка проблема для влади. Велика концентрація людей у місті, де немає належної інфраструктури, освіти та медицини, відсутні робочі місця, є однією з причин зростання злочинності, хвороб, дитячої бездоглядності та інших значимих суспільних проблем. Натомість мегаполіси розвинутих країн показують суттєво менші “питомі показники суспільних проблем”.

Тож для країни, яка розвивається, агломерація – це як додаткова перевага, за допомогою якої створюються кращі економічні умови. Наприклад, Китай, який ще півстоліття тому навіть не вважали розвинутою країною, – нині найбільший виробник, товарний трейдер і власник валютних резервів. Причому основний валовий продукт цієї країни, який за обсягом вже є співставним з обсягом ВПП США, виробляють саме в агломераціях. Агломерації від Бостона до Вашингтона (Босваш), і в Каліфорнії від Сан-Дієго до Сан-Франциско і вище – це фактично повністю заселена територія, де розвинуте високотехнологічне виробництво. За словами Ігоря Парасюка, “лише один штат Каліфорнія створює ВВП більший, ніж уся Росія. Саме ці території у Штатах дають понад 80% валового продукту. І за таким принципом розвивається весь цивілізований світ. Бо айфони, гіперлупи, тесли, аеробуси чи боінги не “народжуються” в селах, лісах чи на полях. А серед країн “великої сімки” немає жодної аграрної держави”.

Тож якщо нашій країні вдасться вийти на такий рівень розвитку промислового виробництва, то українцям не доведеться їздити на заробітки до інших країн. Знайти добре оплачувану роботу вони зможуть у власній країні.

Цікаво знати

Мегаполісом називалося місто, що виникло в давній Греції, внаслідок злиття більш ніж 35 поселень Аркадії. За нинішніми мірками, населення цього утворення було досить малим.

Сьогодні найбільший у світі за кількістю населення мегалополіс (агломерація) утворився в Японії. Він об´єднує міста Токіо, Йокогама, Осака, Кобе, Кіото. Його протяжність – близько 700 км, а проживає там понад 70 млн осіб, або 56% населення Японії.

За прогнозами експертів, вже до 2030 року в світі буде понад 40 міських агломерацій з населенням понад 10 млн, їхня кількість стало зростатиме.

 

Розмовляла Вікторія Доскоч, ГО “Інститут Просвіти”