Озеленення вулиць – дуже болісна тема майже будь-якого українського міста. Коли дивишся на фотографії 30-40 річної давнини, одразу впадає в очі велика кількість зелені на вулицях міста, дерева охайні, доглянуті.
Проте сталося так, що міське озеленення тривалий час було не в пріоритеті. Державні будівельні норми вимагають не можливих в умовах теперішньої забудови міст відстаней від дерев до фасаду і до проїжджої частини.
Дерева розросталися, старішали – врешті, деякі з них почали руйнувати тротуари та комунікації, а заодно й втратили довіру мешканців.
Якщо дивитися на пострадянські міста, то всюди ми побачимо більш-менш однакову картину: замучені обрізкою дерева, пеньки, неякісні нові насадження переважно декоративних дерев.
Проте варто перетнути кордон України на захід – і відразу разюча різниця: доглянуті охайні дерева середнього або молодого віку, рівні стовбури, високі крони, рівномірна тінь, під якою так приємно пройтися.
Річ у тому, що вуличні дерева виконують насамперед роль “службовців“ міста. І від цього треба відштовхуватися.
Вони створюють кисень, забирають воду та утримують вологу, створюють комфортні умови для пішоходів і велосипедистів, допомагають заощадити електроенергію на кондиціонуванні будівель (тінь на фасаді), вагонів громадського транспорту (ряди дерев навколо виділених смуг) і навіть приватного транспорту (дерева, що затінюють паркомісця). Проте в нас всі ці корисні функції перекреслюють неприємним досвідом – і дерев починають уникати офіційно та неофіційно.
У країнах ЄС вуличні дерева садять уже в “працездатному“ віці – 10-15 років – і зрізають, щойно вони переростають “середній“ для себе вік – 40-50 років. Відтак висаджують нові й зазвичай все це поєднують з капітальним ремонтом вулиці.
У нас же дерево росте на вулиці доти, поки не вмре саме. Коли дерево стає старим або переростає масштаб вулиці, йому починають “ампутувати“ гілки, часто всі підряд. Як наслідок – дерево без листяної маси перестає виконувати покладені на нього “обов‘язки“: випускає дикі пагони, що не створюють достатньо тіні та кисню, далі ж – протягом 10 років гарантовано всихає та вмирає. Тоді сухостій зносять, але залишається пень.
Пень корчувати важко, тому часто він може ще до 10 років стояти в лунці. Якщо ж пень вдається вилучити, то на це місце чекає ситуаційне й найчастіше неякісне висадження нового дерева. Інший варіант – лунка стає ще одним паркомісцем.
Ремонт вулиці здебільшого не передбачає оновлення вуличних дерев. Часто під час ремонту дерева “кронують“, щоби було легше їздити техніці, а коріння і стовбури пошкоджують під час облаштування комунікацій та мощення. А це вкорочує вік і “працездатність“ і так змучених дерев.
Така ситуація приблизно однакова для всіх наших міст. Очевидно, що причина – в організації процесів і законодавчому регулюванні, а не в “окремих кадрах“.
Річ у тому, що закон є дуже жорстким щодо збереження дерева. Допоки воно не “врізало дуба“ або його не визнано аварійним, цей стовбур не можна зрізати.
Проте за пошкодження дерев якщо й карають, то переважно на неспівмірні з вартістю відновлення суми штрафів. Крім того, стягнення штрафу за плановане зрізання дерева в межах проекту або коли його визнано аварійним – жодним чином не зобов‘язує жодну зі сторін виправити ситуацію. Це лише невеликі кошти, які можна використати на пов’язані з озелененням заходи.
Що варто змінити насамперед?
Важливо оновлювати озеленення вулиці під час капітального ремонту або реконструкції. А це буває переважно раз на 40-50 років.
Коли вирішуємо – зберігати чи замінювати дерево, що вже росте – важливо відповісти собі на запитання: чи буде це дерево служити якісно до наступного капітального ремонту. Якщо так – треба створити всі умови, щоб запобігти травмуванню крони, стовбура та коріння. Якщо ні – дерево треба таки замінити на нове.