Львів – перше місто в Україні, де зародилося кіно для незрячих, у місті на всіх пішохідних переходах уже понизили бордюри, а у нових містобудівних проектах доступність для всіх – на чільному місці.
Якщо ви хочете дізнатися, як насправді живеться маломобільним людям у їхньому місті, запитайте, як часто вони виходять за межі власної квартири. Ми так і зробили. Та з’ясували, що наші особливі співбесідники примудряються ще й подорожувати Україною і за кордоном та ведуть активну громадську діяльність. Відтак дізналися не лише про особливості львівської безбар’єрності. А також про унікальні речі, які Львів робить для людей з інвалідністю.
“Місто фінансує більшість наших проєктів”
Оксана Потимко – авторка численних інклюзивних проєктів, директорка Львівського осередку “Українська спілка інвалідів – УСІ”, керівниця ресурсного центру освітніх інформаційних технологій НУ “Львівська політехніка” (фото: facebook.com/o.potymko):
– Я багато займаюся просвітницькою та громадською діяльністю, відтак часто подорожую Україною та за кордоном. Тому мені є з чим порівнювати. І повірте, на сьогодні доступнішого міста для маломобільних людей, ніж Львів, в Україні немає. А в деяких питаннях у нас навіть краще, ніж, скажімо, у сусідній Польщі. Я знаю, бо частину з того, що є у Львові, роблю сама, завдяки підтримці міста.
Сьогодні у місті працює 85% озвучених світлофорів. Такого немає в жодному іншому місті України. Частина лікарень, відділення соцзахисту оснащені звуковим маячком, який допомагає незрячим знайти вхід.
Тішуся, що саме Львів започаткував моду на унікальні інклюзивні проєкти, яких немає навіть у Європі.
До прикладу, інклюзивний мистецький проект “Відчинилося життя”, де незрячі діти з усієї України та Європи виступають у супроводі оркестру Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької.
Ми залучаємо дітей до участі в інклюзивному мистецькому проєкті “Казка на білих лапах”, де незрячі діти виступають як солісти гурту “Піккардійська терція”.
Вибачте за нескромність, але саме завдяки мені та актрисі національного театру ім. М. Заньковецької Олександрі Бонковській, в Україні вперше з’явилося кіно для людей з вадами зору з аудіодискрипцією – закадровим описом персонажа чи простору. Ми розробили методику, а потім їздили Україною, вчили та розповідали про такий вид мистецтва. До речі, аудіодискрипція у Львові значно якісніша, ніж у Польщі.
Нещодавно кіно почали знімати кияни, але якість не порівняти із нашою.
Також у Львові для людей із вадами зору адаптовані вистави у першому українському театрі, ляльковому та театрі ім. М. Заньковецької.
Ми першими почали робити бронзові макети, підписані шрифтом Брайля, відомих історичних споруд чи пам’ятників. Наразі вони вже є біля Ратуші, пам’ятника Т. Шевченкові, собору святого Юра. Незабаром з’явиться біля Львівської опери. Такі макети допомагають незрячим на дотик дослідити, як виглядає та чи інша споруда зовні. Сьогодні цей досвід у Львова переймають Черкаси.
Вже чотири роки, як у всіх львівських міських бібліотеках для дітей та деяких інших є кольорові книги, написані шрифтом Брайля. Книги – наша особлива гордість. Раніше вони були у чорній обкладинці і з темно-сірими сторінками. Сьогодні це універсальні книги, які одночасно можуть читати і зрячі, і незрячі діти. Вони мають аудіоверсію, кольоровий рельєфний малюнок, який можна “побачити” на дотик. Також QR-код з озвученим текстом кожного видання. Видання доступні в електронному форматі на сайті usi.org.ua. Нещодавно ми надрукували 780 книг, які поширюємо всією Україною. До речі, книги для незрячих друкують у кількох містах України, проте такої якості і кількості, як у Львові, ви більше не знайдете. Книги озвучують відомі українські актори та співаки після спеціальних тренінгів.
Львівські проєкти об’єднують дітей з усієї України та Європи – і це прекрасно. Для людей із вадами зору Львів вже давно став містом креативних інновацій.
Я щороку пишу з десяток проєктів. І більшість з них вже регулярно фінансує міська рада, яка щороку виділяє кошти на соціально-культурні проекти для людей з інвалідністю.
Недоліки? Звісно є. Але я вмію цінувати те, що маю, і дуже тішуся такій особливості характеру.
“У Львові майже на всіх пішохідних переходах понизили бордюри”
Ярослав Грибальський – громадський активіст, голова правління ГО “Реабілітація осіб з інвалідністю” (фото: Креативне місто Львів):
– З досвіду скажу, якщо у місті є не крикуни, а фахові громадські діячі, які володіють національною законодавчою та нормативною базами, а також вивчають досвід інших країн, самовдосконалюються та які навчилися працювати у партнерстві з органами місцевої влади, там є поступи і є результат. У Львові це є. Саме в такій співпраці майже усі поліклініки стали доступними для осіб з інвалідністю. І це навіть в будівлях старої частини Львова, де встановили спеціальні підйомники для маломобільних.
Останні 5-7 років у Львові достатню увагу приділяють пониженню бордюрів. Раніше найнижчі бордюри в місцях виходу на пішохідні переходи були висотою 2-4 см, а подекуди і вищі.
Серед суттєвих недоліків – це транспорт зі сходами. Особливі претензії до вживаних трамваїв, які місто нещодавно закупило в Європі. В контексті України, це не лише біда Львова, а й усіх міст України, які останніми роками закупляють вживаний транспорт, який Європа списала через невідповідність та суперечливість вимогам Конвенції про права осіб з інвалідністю. Натомість українці купують такі трамваї. І це сумно, бо таким чином маломобільні групи населення, особливо особи з інвалідністю, зазнають дискримінації. Водночас Львовом курсують 350 автобусів із низьким рівнем підлоги. Не кожне місто України може похвалитися такою кількістю низькопідлогового громадського транспорту. Проте, далеко не усі зупинки громадського транспорту у Львові адаптовані до таких автобусів: щоб людина з інвалідністю безпечно в нього потрапила. Та попри всі недоліки, які є у Львові щодо доступності, знаю, що в інших містах ще гірше.
“Безбар’єрність – це і про нашу культуру та ставлення до міського простору”
Олександр Шутюк, урбаніст (фото: Фейсбук):
– Як на мене, то безбар’єрність у місті насамперед має починатися з нашого розуміння значення міського середовища.
Погодьтеся, важко впроваджувати безбар’єрність для маломобільних, коли, наприклад, деякі ОСББ масово загороджують дитячі майданчики або подвір’я високими парканами. Коли в такий спосіб загородився хтось один, а всі довкола відкриті, йому зручно. Але коли так загороджують цілі квартали, то насправді це незручно для всіх.
Безбар’єрність – це не лише про людей з інвалідністю, як багато хто думає. Це і про літніх, вагітних, зрештою, кожен може стати маломобільним, якщо, наприклад, зламає ногу. І вже тоді безбар’єрність стає важливою і для нього.
Але треба також розуміти, що у Європі значно раніше зрозуміли, що “комфортне місто – це доступне місто для всіх верств населення”, десь ще 50-70 років тому. Та й гроші на таку доступність виділяють мільярдами… євро. В Україні – все інакше… Якщо у Європі налагоджена система громадських обговорень, тривале скрупульозне вивчення та дослідження ситуації перед реалізацією проектів, то в Україні зазвичай на це не передбачені кошти. Процес дослідження ділянки, яку ми опрацьовуємо, не закладений в жоден кошторис. А коли нарешті приходять гроші із бюджету, їх швидко реалізують за принципом “аби не пропали”. Тому нерідко вчимося на своїх помилках.
Щоправда, останнім часом у Львові почали впроваджувати практику попереднього обговорення проєктів деяких вулиць.
Та попри негаразди, Львів багато вже зробив і робить у плані доступності. І це факт. Ще 10 років тому майже всі пішохідні переходи були неосвітлені і це було вкрай небезпечно для будь-якого пішохода. Сьогодні такого вже немає. Півроку тому ми обговорювали зазор між трамваями та бордюрами у два метри. Нині він зменшився до двох сантиметрів. І це хороша тенденція.
Головне фото: пресслужба ЛМР