Що радять читати і готувати відомі українці
Карантин загнав нас у домівки, позбавивши звичного ритму життя і багатьох цікавостей, якими було наповнене наше звичне життя: прогулянки, походи у кіно, театр, зустрічі з друзями тощо.
Але навіть у карантині життя триває, ми пристосовуємось (хай як тяжко) до нових умов і намагаємось шукати у ситуації, що склалась, позитив. Адже це час, який можна провести з родиною (на яку його завжди не вистачає), використати для самоосвіти чи просто нагода побути наодинці зі собою. Зрештою, це час почитати те, до чого давно не доходили руки, а ще потішити своїх рідним чимсь смачненьким.
Щоб полегшити вам пошуки, що почитати і смачного приготувати для своїх близьких, Інститут Просвіти влаштував флеш-моб “Вдома залишайся – корисним просвіщайся”. Отже, що радять читати та приготувати відомі українці, далі.
Юрій Винничук – український письменник, автор премії «Книга року Бі-Бі-Сі» за романи «Весняні ігри в осінніх садах» та «Танґо смерті» (2005, 2012), радить читати польські видання Пола Боулза (американський письменник), Ласло Краснагоркаї (угорський письменник, лауреат Міжнародної Букерівської премії 2015) чи Шандора Мараї (угорський письменник і журналіст).
Письменник визнає: ці автори, мабуть, для одиниць.
А от рецепт пляцочків з манки – точно для всіх поціновувачів смачненького.
Юрій Винничук: «Коли все сімейство сидить цілими днями в хаті, то ніц дивного, що позивний «Їстииии!!!» лунає значно частіше, ніж в докарантинну епоху. Ну, і тут треба включати фантазію.
На сніданок була манна каша з мороженими чорницями і медом. Але що я тієї каші наварив забагато, то вирішив її використати і на вечерю. Бо в мене ніц не пропадає, крім однакових шкарпеток. Ну і вивалив я ту кашу до комбайна, влив пів пачечки кефіру, дав по щипці солі і соди, цукру трошки, бо потім то їсться з медом чи повидлом, і 2 яйця. Добре перекалапуцькав і вивалив у миску. А тоді вже підсипав на воко борошна і добре перемішав.
На воко – то є так: розігріваєте пательню з ложкою олії, а тоді набираєте капіцюньку тої густої ґаламадзі і хляпаєте на пательню. І стежите за тим мацьопим пляцочком, чи не прилипає, чи не пригорає, чи не розповзається, як корона, шляк би го трафив, вірус. Ну і коли все ґут, набираєте ложкою і формуєте пляцочки.
Накладаєте повну таріляку, ставите коло неї слоїк меду чи повидло і волаєте, як ото я, другий позивний: «Жееееерти!!!».
Фотки не даю, бо згелемзали все до кришки, а я іно встиг спробувати той найперший мацьопий пляцочок. Але то смачне!»
Яніна Соколова, журналістка та телеведуча, радить прочитати книгу “Я, Ніна”:
“Можливо, звучить не скромно, але я раджу прочитати книгу «Я, Ніна». Я, Ніна” – це не про хворобу, а про силу, яку ми несподівано знаходимо у собі та близьких. Ця книга насамперед про кожного із нас, про пошук себе.
Вона не про хворобу, а про силу, яку ми несподівано знаходимо в собі та у своїх близьких.
Ця книга – найщиріша, яку коли-небудь читала. І мені дуже хотілося б, аби її прочитав кожен українець.
Вона змінює життя, як змінила моє та співавторки Олі Купріян”.
Мирослав Миринович, український правозахисник та публіцист, віцеректор Українського католицького університету у Львові:
«У нинішній момент: в час війни і в час випробувань епідеміологічного лиха, мені здається, немає важливіших творів, ніж праці митрополита Андрея Шептицького. Його проповідництво дуже стосується саме нинішнього часу. І я особливо рекомендую українцям перечитати його роботи. Якщо буде помічною моя книга, яку торік опублікував, «Митрополит Андрей Шептицький і принцип позитивної суми», то я її рекомендую. Не тому, що я автор, а тому, що мова про Андрея Шептицького – історичну постать, яка страшенно актуальна нині.
Візьмемо, наприклад, як він підходить до проблеми економічної самоорганізації суспільства. Нині Україна має уряди, які дбають, щоби вчасно взяти у когось гроші : МВФ, в Росії чи в олігархів. Неважливо в кого, аби тільки взяти гроші і, так би мовити, підтримати рівень життя людей. Про розвиток держави не йдеться. Лише про якусь підтримку, аби уникнути соціального вибуху. Натомість А. Шептицький у своїх працях пише про самоорганізацію. Він звертався до священиків з проханням організувати економічну акцію. І за 10 років українська Галичина за часів Австро-Угорщині економічно зміцнилася. Нам треба знати цей досвід треба вивчати.
Звичайно, обставини змінилися, змінилися суспільні декорації, але не змінилося головне. Сьогодні існує загроза, що в швидкому темпі продадуть українську землю – в руки великих олігархів. А що зробив би Шептицький? Насамперед пішов би через кооперацію і віддавав би землю українським фермерам, маленькому бізнесу. Він би допоміг українцям самим стати на ноги, економічно. Це зовсім інший вектор від того, який маємо нині. Тому сьогодні Шептицький такий важливий.
Не вічно ж українцям побиратися по світу. Ми маємо багато землі , чудовий народ, який вміє дати собі раду, то чому ж це не використати. Чому не покласти це в основу нашого економічного добробуту».
Для шлунка ж пан Мирослав радить улюблену страву своєї дружини:
«Кулінарія не зовсім моє, – зізнається Мирослав Франкович. – Я краще запропоную улюблений рецепт моєї дружини – картопля в мундирах і квашена капуста».
Аліна Акуленко – українська філологиня та журналістка, співорганізаторка Всеукраїнського диктанту національної єдності:
“Я би рекомендувала не одну, а три різні книжки, тому що, як кажуть, кожна Ганна по-своєму гарна. Особисто я зараз з великим задоволенням і дуже повільно – розтягуючи це задоволення – читаю «Мислення швидке і повільне» Деніела Канемана. Це книжка про те, як працює наш мозок, що в ньому відбувається насправді, як ми ухвалюємо рішення, і що найцікавіше, це книжка про те, як люди, які знають, як працює наш мозок, можуть нашими рішеннями і нашими настроями керувати…
Любителям легшої літератури я б порекомендувала книжку «Місто дівчат» Елізабет Гілберт. Це дуже легка, невимушені і водночас глибока і пронизлива історія. Вона стосується Америки, формування американського суспільства, на яке ми часто орієнтуємось. Головна героїня крізь себе пропускає різні етапи становлення суспільства і становлення її як особистості.
Третя книжка, яку я би порекомендувала прочитати, – це класика української літератури. І дуже приємно, що сьогодні про неї можна згадувати у контексті серіальному. Це «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Усі, хто подивився серіал, тепер можуть перечитати першоджерело.
Це справді моя улюблена книжка з дитинства, хоча творчість Нечуя-Левицького мало хто любить, вважаючи це народництвом або побутивізмом. Одразу попереджаю: якщо ви не любитель розлогих пейзажів, описів, народницьких діалогів і порівнянь на зразок «у хаті стало тихо, як у вусі», то напевно вам все ж буде не дуже цікаво. Але якщо ви любите гарну насичену українську мову, хочете збагатити свій словниковий запас питомими українськими словами, фразеологізмами, тому що мова Нечуя-Левицького дуже багата, то можна почитати «Кайдашеву сім’ю» чи, я б ще радила, «Бурлачку».
Що ж до їжі для шлунка, то пані Аліна рекомендує вінегрет. Тому що це… медитативна страва. Хто ще не медитував на кухні, готуючи цей популярний салат, обов’язково спробуйте.
Аліна Вакуленко: «Я би порадила готувати вінегрет. Тому що це медитативна страва. Зараз всі жаліються, що якщо будуть довго сидіти на карантині, випікати тістечка та пиріжки, то в результаті карантин може закінчитися тим, що в новому сезоні модними будуть сукні лише дуже-дуже оверсайз.
Вінегрет – страва дуже корисна в багатьох аспектах. По-перше, він довго готується. Тобто якщо ви маєте на меті скоротати час на кухні, то вінегрет вам у допомогу, тому що буряк варитися довго. За цей час, до речі, можна собі почитати книжку. По-друге, коли ви зварили овочі, все це можна повільно чистити, а потім дуже повільно на дощечці кришити, при цьому, наприклад, паралельно слухаючи якийсь навчальний курс.
Тобто вінегрет – це страва, яка дозволяє одночасно господарювати, розслаблятися і при тому всьому ще й паралельно себе зайняти. Це дуже вдале поєднання. Плюс це дуже легка страва, поживна, вітамінізована і до того ж ще й бюджетна. Це теж важливо.
Для мене найбільша його перевага, що під час виготовлення цієї страви можна думати. Це один зі способів розслабитися, замислитися, помедитувати».
Співачка Наталка Карпа нещодавно стала мамою, тож природно, що однією з її настільних книг є «Вчимося годувати грудьми». Наталка зізнається, що вже майже вивчила її напам’ять.
А от нам Карпа радить прочитати книгу Віри Валлє «Жага свободи».
Наталка Карпа: «Віра Валлє – українська письменниця і правозахисниця. Основною тезою її праць, головним чином присвячених проблемам функціонування демократії й розвитку України, є свобода як найвища цінність і природне прагнення людини. Ця книга особливо підійде тим, хто прагне свободи і шукає власну стежку до реалізації свого неповторного людського “я”.
А для шлунка у час карантину дуже корисними будуть цукерки із сухофруктів – смачно і не шкідливо!”
Далі буде…