У травні весь світ спостерігав за перебігом виборів до Європарламенту, наперед загадуючи, які політичні сили представлятимуть країни Євросоюзу у цьому законодавчому органі. Пильно стежили за євроелекціями й в Україні. Адже від розташування сил залежатиме, чи будуть новий парламент і Європейська комісія підтримувати політику Києва, спрямовану на інтеграцію в Європу й реформування країни.
То що ж таке Європарламент, у чому його особливість і чи насправді українцям настільки важливо, хто саме сидітиме у цьому законодавчому органі найближчі п’ять років?
Унікальний законодавчий орган
Європейський парламент – це законодавчий орган Європейського Союзу, такий собі важливий форум для політичних дебатів та ухвалення рішень. Його унікальність у тому, що депутатів парламенту обирають громадяни 28-ми країн, які входять до Євросоюзу, щоби вони представляли їхні інтереси.
Має багато повноважень, але не має законодавчої ініціативи
Європарламент має багато повноважень: від ухвалення та внесення змін до законодавства – до контролю за річним бюджетом ЄС, який становить немало-небагато 160 мільярдів євро.
Спільно з Радою ЄС і Європейською комісією парламент виконує законодавчі функції в Європейському Союзі. Євродепутати пишуть закони для 512 мільйонів людей, що проживають у країнах ЄС.
За Європарламентом залишається вирішальне слово у схваленні законів, обов’язкових для всіх країн ЄС, він контролює Європейську комісію (виконавчий орган) та затверджує її президента.
“Європарламент – законодавчий орган ЄС, який разом з Радою ЄС за спільною законодавчою процедурою голосує за ініціативи, які є суто в компетенції ЄС. І найголовніше – Європарламент голосує за бюджет Євросоюзу.
На відміну від національних парламентів, Європарламент не має законодавчої ініціативи і разом є Радою ЄС голосує за документи, які готують в Єврокомісії. Він може вносити поправки до готових документів чи певні зміни, любіюючи свої інтереси, але законодавчої ініціативи не має”, – пояснює експерт програм зовнішньої політики Центру імені Разумкова В’ячеслав Голуб.
Загалом у сфері зовнішньої політики Європарламент не має обов’язкового значення. Але він готує резолюції, які доводять до відома національних урядів держав Євросоюзу і які рекомендують враховувати в роботі.
Для того, щоби відстоювати свої інтереси Європарламенту, як і іншим парламентам, зокрема й нашій Верховній Раді, потрібна більшість. Утім тут не все так просто.
“У Європарламенті немає поняття класичної коаліції, як у інших парламентах, там під розгляд окремих питань формуються окремі коаліції або більшості, які складають половину від бази, тобто 376 депутатів”, – каже експерт.
Життя на три міста
Депутати Європарламенту живуть на три міста. Адміністрація розташована в Люксембурзі, пленарні засідання відбуваються у Страсбурзі, а засідання комітетів і основні зустрічі депутатів – у Брюсселі. Власне за це європарламентарів часто критикують, адже ці переїзди недешево коштують платникам податків. Як підрахували у DW, щорічні витрати на постійні переїзди депутатів та їхніх помічників становлять 114 мільйонів євро, а будівля Європарламенту у Страсбурзі стоїть порожньою 300 днів на рік.
Вибори до Європарламенту – другі за кількістю виборців у світі
Європейський парламент було засновано 1958 року. І з 1979-го вибори до нього відбуваються щоп’ять років.
Вибори до Європарламенту – другі за кількістю виборців у світі, після Індії. За кожною з 28 країн – членів ЄС закріплено певну кількість депутатів, залежно від кількості населення. Найбільше в парламенті – представників Німеччини (96), далі за кількістю депутатів Франція та Італія – 74 і 73 євродепутати відповідно.
Понад 420 мільйонів людей у країнах Євросоюзу обирають 751 члена парламенту. Голосують за євродепутатів за пропорційною системою, а далі представники від партій різних держав об’єднуються в партійні групи (родини).
Політичні родини в парламенті
Загалом у Європарламенті є сім політичних родин і чотири з них можна назвати проєвропейськими.
Найбільша – Європейська народна партія – стоїть на основах християнсько-демократичного руху. Після Другої світової війни саме християнські демократи придумали, як має жити Європа. Відтоді вони завжди були при владі в Німеччині.
ЄНП залишається найвпливовішою політичною структурою. Бо цінності, на яких вона стоїть, залишаються незмінними.
Саме через цінності та ідеологію Європейська народна партія близька українським політичним утворенням. Українські партії прагнуть стати членами цієї великої європейської родини.
Читайте також: Шлях у Європу – чи правильно ми його розуміємо
Свого часу спостерігачами у ЄНП стали такі українські партії, як “Батьківщина”, “Рух” та УДАР. У червні 2019 року на членство претендували ще три політичні сили. Утім “Народний фронт” і “Європейська солідарність” на засіданні у Брюсселі отримали відмову, лише об’єднання “Самопоміч” стало членом Європейської народної партії у статусі спостерігача.
“Європейська народна партія – це не просто партія, це родина, яка об’єднує християнсько-демократичні партії в Європі. А оскільки “Самопоміч” ще у партійному маніфесті задекларувала себе партією християнсько-демократичних цінностей та здорового глузду, то 2016 року, коли постало питання про те, яку родину обрати, вибір був очевидним, – зазначила у коментарі “Інституту Просвіти” заступниця голови Верховної Ради, член партії “Самопоміч” Оксана Сироїд. – Щобільше, наша взаємодія з партіями, які представляють ЄНП, розпочалася ще задовго до того, як “Самопоміч” стала партією. Ще як громадська організація ми розпочали співпрацю з Фондом Зайделя, це партнерство триває донині”.
Членство в Європейській народній партії у статусі спостерігача – це найвищий статус для партії країни, яка не є членом ЄС. Це означає, що представники цієї української політичної сили зможуть брати участь у всіх з’їздах та офіційних зустрічах ЄНП з правом дорадчого голосу. Найважливіше, що дає цей статус, – це можливість співпрацювати з європейськими політичними силами, брати участь у процесах прийняття рішень, а також доступ до діяльності всіх організацій ЄНП. Це відчиняє двері для політичної сили, створює майданчик для партії у Європейському Союзі.
Вибори до Європарламенту 2019: сподівання та реалії
Останні елекції до Європарламенту відбулись у травні 2019 року. За їхніми результатами, 500 місць у Європарламенті отримали партії, що підтримують інтеграцію Європи. Популістів, націоналістів, євроскептиків стало більше, як і в усій політиці, але вони й досі в меншості.
“Щодо результатів виборів до Європарламенту, то загалом позитивні прогнози справдилися. Проєвропейські сили, хоч і втратили чисельність, але все-таки загалом зберегли більшість. Це Європейська народна партія, Прогресивний альянс соціалістів і демократів, Альянс лібералів та демократів за Європу та “Зелені”. А щодо євроскептиків, яким пророкували третину місць у парламенті, прогнози не справдились.
Однак складність у тому, що в попередніх скликаннях коаліцію, зокрема для голосування за президента Єврокомісії, формували дві партії – Європейська народна партія та Альянс соціалістів і демократів, а зараз вдвох вони не можуть формувати коаліцію. І тому звичний розподіл посад в інституціях ЄС, за яким частина мандатів відходила до ЄНП, зокрема посади президента Єврокомісії та президента Європейської Ради, а головою Європарламенту та високим представником з питань зовнішньої політики ставав представник соціалістів і демократів, зараз порушений.
Оскільки на двох ЄНП та Альянс соціалістів і демократів не можуть утворити більшість, то їм потрібно залучати ще одну або дві партії, щоби була більшість”, – зазначив В’ячеслав Голуб.
Уперше в історії Європарламенту Європейська народна партія та Альянс соціалістів і демократів не задаватимуть тон діяльності інституції, тому найбільшим політичним групам для формування сталої ліберально-демократичної більшості та підтримки нового президента Єврокомісії доведеться домовлятися.
Не домовилися
“Зараз є розбіжності щодо вибору президента Єврокомісії, оскільки кандидатуру від ЄНП Манфреда Вебера рішуче відкидає в Європарламенті група лібералів і демократів за Європу, партія Макрона і сам Макрон, які приєдналися до цього альянсу, і на рівні Ради ЄС ліберали та частина соціалістів також проти кандидатури Манфреда Вебера. Таким чином ліберали користають із цієї ситуації, підвищуючи ставки у грі, щоб вибити для себе вигідніші позиції. Ця ситуація розбіжності, з одного боку, є робочою, а з іншого – ускладнює процес призначення кандидатур”, – каже експерт.
Так і сталося. 20 червня на саміті Європейської ради не змогли обрати нового главу Єврокомісії – жоден з кандидатів: ні представник ЄНП Манфред Вебер, ні кандидат від соціал-демократів, перший віце-президент Єврокомісії Франс Тіммерманс, ні кандидатка від лібералів Маргарете Вестагер, яка зараз обіймає посаду єврокомісара з питань конкуренції, – не набрав більшість голосів. Наступна зустріч Європейської ради – 30 червня.
Чому це важливо для України
Досі Європарламент був одним із найприхильніших до України, він регулярно закликає до більшої підтримки України та надає їй фінансову допомогу.
Європейський Союз є важливим стратегічним партнером для України. За попереднього складу Європарламенту було підписано Угоду про асоціацію України та ЄС і безвізовий режим, ухвалено резолюцію, в якій Європарламент не визнає Росію як стратегічного партнера, та резолюцію, яка засуджує “Північний потік-2”.
За останні три роки Україна отримала 12 мільярдів євро допомоги на (на три основні напрямки — реформування системи публічних фінансів, антикорупційні заходи та реформування ринку газу).
“Хай там як, Україна не програє за жодних розкладів. Якщо президентом Єврокомісії стане представник від ЄНП, тоді президентом Європейської Ради та високим представником з питань зовнішньої політики та безпеки буде представник соціалістів і демократів. У такій конфігурації політика щодо України не зміниться, адже ті самі партії, які відповідають за офіційну політику на рівні інституції, як Європарламент і Єврокомісії, збережуть своє існування, а лібералам і “зеленим” можуть віддати посаду президента Європарламенту, яка порівняно з іншими не є таким впливовим.
Якщо ліберали посилять свою вагу і їм віддадуть посаду високого представника, який формує зовнішню політику ЄС щодо України, то ця ситуація буде ще кращою для України. Адже ліберали і “зелені” є більш прихильні до України і не виключають можливості членства України в ЄС.
Однак зовнішня політика потребує консенсусу голосування серед держав-членів, і тут результати залежать не стільки від виборів до Європарламенту, скільки від національних виборів, відповідно до яких формуються уряди та які формують цей склад Європейської ради та Ради ЄС”, – каже експерт Центру імені Разумкова В’ячеслав Голуб.
Європарламент і санкції
“Санкції проти Росії не в компетенції Європарламенту. Європарламент має опосередковане значення на санкції проти Росії. Загалом всі його резолюції у сфері зовнішньої політики не мають обов’язкової юридичної сили. Санкції щодо Росії наразі тримаються консенсусом передусім завдяки наполегливості Ангели Меркель і їхня доля буде залежати від ситуації в Німеччині, пов’язаної із відставкою глави соціал-демократів.
Зовнішня політика є в компетенції міжурядових органів, Європейської Ради і Ради ЄС. Порівняно з офіційно позицією ЄС, за яку відповідає Єврокомісія і Рада ЄС, формулювання Парламенту щодо Росії є більш різкими та сприятливими для України, але знову ж таки вони не мають обов’язкового значення”, – пояснює В’ячеслав Голуб.
Не менш важливо, які депутати в Європарламенті відповідатимуть за зв’язки з Україною, адже деякі з тих, хто прихильно ставився до України, зокрема Ребека Гармс та Ельмар Брок, не балотувалися цього року.
Зараз у Європарламенті триває процес формування складу Єврокомісії, визначення партійних груп та депутатів, відповідальних за відносини з Україною. Цей процес завершиться до листопада, і тоді почне працювати виконавчий орган ЄС, який і готує відповідні пропозиції.