Дезінформація, “тролі”, фейки – Росія дуже якісно підлаштовує свою тактику і стратегію для кожної окремої країни. Україна не стала винятком. Москва затіяла гібридну війну не лише за допомогою військових засобів, а й агресивною інформаційною пропагандою.
Про рецепт “інформаційного коктейлю” Російської Федерації, яким вона примусово “живить” підсвідомість не тільки українців, а й більшої частини світу, – у розмові із чеською аналіткинею Веронікою Вічовою.
– Факт існування дезінформаційної кампанії з російської сторони вже давно не викликає сумнівів. Проте уряди деяких європейських країн, та навіть США, дозволяють путінським агентам впливу вільно діяти в своїх країнах? Це страх, позиція нейтралітету чи переконання, що російська пропаганда не є реальною загрозою?
– Більшість країн розуміють загрозу російської пропаганди. Звичайно, не всі. У цих країнах є демократичні принципи свободи слова і немає жодної законодавчої бази, щоби взагалі заборонити транслювання пропагандистських каналів. Ми маємо таку ситуацію у США, де телеканал “Russia Today” (російський міжнародний багатомовний інформаційний телеканал, – Авт.) був зареєстрований як іноземний агент. І це дуже хороший крок. Але я розумію, що в країнах Балтії та Україні може бути зовсім інша ситуація. Тому тут є певні причини, щоби забороняти ці канали. Водночас такі законодавчі акти, як FARA (“Акт про реєстрацію іноземних агентів”) у США, дуже ускладнюють життя пропагандистським каналам – і це є найкращим кроком, якщо слідувати демократичним принципам.
– Отже, ми торкаємося питання свободи слова – чи не головної ознаки демократичних країн. Зараз дуже часто свободою слова прикриваються, як щитом, для здійснення пропаганди. Заборонити вільно висловлюватися (на телебаченні, у соцмережах, онлайн-ЗМІ) не можна. Що ж робити у випадку, коли демократичний інститут свободи слова діє проти самої держави, його населення?
– Взагалі є купа інших способів, щоб обійти зазіхання Росії на демократичні принципи. Передусім це економічні санкції, які потрібно посилювати, також можна імплементувати акт Магнітського (закон США та низки інших країн, що містить перелік російських чиновників, причетних до шахрайств, переслідувань та порушень прав людини, – Авт.), а ще потрібно запроваджувати персональні санкції для тих російських політиків та журналістів.
Виникає логічне питання: а чому ж просто не заборонити російські канали? Тому що вони потім будуть позиціонувати себе як жертв демократичних принципів і це може контрпродуктивним для боротьби з російською пропагандою .
– Як змінилася російська пропаганда за останні роки, зокрема в Україні?
Очевидно, що за останні 5 років Росія задіює більшу кількість ресурсів. І це помітно з якості контенту. Росія інвестує у картинку, в апаратуру. За останні 5 років російська пропаганда стала ще більш агресивною. Проросійські ЗМІ транслюють чіткі й дуже незамислуваті речі, до того ж не бояться того, що їх викриють.
– Можна виокремити ключові теми-послання, які намагаються розігнати російські медіа про Україну в світовому інформаційному просторі?
– У Чехії висвітлення загальної ситуації в Україні було активнішим у 2014-2015 рр., сьогодні ж тема України не є основною, хоча й досі тримається в трендах. Разом з тим у 2016 р. ми провели соціологічне дослідження щодо основних російських пропагандистських тематик у Чехії. З’ясувалося, що 38% населення Чехії вірять у те, що фашисти мають величезний вплив на український уряд.
Велика кількість пропагандистських сюжетів зав’язана на тому, що Україна є державою, яка не склалася, що вона керована фашистами, що Україна агресивно налаштована проти росіян.
Утім, я вважаю, що сьогодні Україна не є основною темою просто тому, що Росія не хоче, аби ми думали про Україну.
– У чому ж секрет успіху путінської пропаганди у Європі?
Найголовнішим чинником, який підсилив вплив російської пропаганди в демократичних країнах, стало те, що впала довіра до самих демократичних урядів. До того ж, якщо вірити останнім світовим опитуваннями, тепер населення більше схильне до авторитаризму. І це дуже небезпечно.
Звичайно, такий стан речей можна пов’язати з впливом російської дезінформації, бо саме вона вплинула на те, як люди себе поводять, як вони голосують і як вони вибудовують свої партійні інтереси.
– Чи є ефективними спроби України протидіяти брехливій пропаганді Росії?
– На мій погляд, всередині України ситуація дуже добра, тобто стратегічні комунікації працюють. Але ззовні це дуже слабко проявляється.
Приклад – це закриття соціальних мереж “Вконтакте”, “Однокласники”, інших російських сайтів у 2017 році. Тобто назовні взагалі не було пояснень, навіщо Україна це зробила: чим “Вконтакте”, “Однокласники” і решта загрожують українській державі? Немає жодних стратегічних комунікацій назовні країни.
І ще для прикладу “кейс Бабченка” – знову ж таки не пояснили, просто ввели людей в оману.
– Чи існує універсальний рецепт, вакцина від кремлівської пропаганди?
Враховуючи той факт, що Росія дуже якісно підлаштовує свою тактику та стратегію для кожної окремої країни, то не має якогось універсального засобу. Але одним із них може бути те, що уряд повинен краще взаємодіяти з громадянським суспільством.
Якщо буде інвестовано більші ресурси у громадянське суспільство – воно почне ретранслювати ось ці меседжі, які подає внутрішній уряд держави. А ще потрібно вкладати більше коштів у журналістику, бо через неї відбувається просвіта населення.
Ми не можемо назвати точну цифру, скільки Росія вкладає у свою пропаганду. Оскільки немає прозорості. Ми не знаємо точну цифру каналів, які підконтрольні Росії.
Була інформація про те, що бюджет “Russia Today” співставний із бюджетом BBC (британська загальнонаціональна громадська телерадіомовна організація, – Авт.). Але знову ж таки, це не можливо перевірити.
Та очевидним фактом є те, що Росія вкладає значно більше коштів у пропаганду, ніж європейські країни у контрпропаганду.
– Авторитарні правителі завжди досягали широкої підтримки завдяки тотальній пропаганді та позбавлення супротивників змоги апелювати до народу через ЗМІ. І зараз досить часто інформаційну політику Кремля порівнюють з “геббельсівською“. Це перебільшення чи справді так і є?
Такий підхід до інформаційної політики цих двох режимів є дещо спрощеним. Вони багато в чому відрізняються, завдячуючи не стільки технологічним змінам, скільки тому, що сучасна російська пропаганда фокусується не просто на просуванні позитивного образу Росії. Вона зосереджується на підриві демократичних процесів усередині інших держав, зниженню довіри населення до демократичних інститутів, місцевих медіа. Російська пропаганда не стільки очищає себе, скільки запевняє, що всі навколо значно гірші, що не можна вважати, що діяння демократичного Заходу чимось кращі за російські.
– Хто ж тоді має вирішальну роль в протистоянні спробам підривної пропагандистської діяльності Кремля – уряд, громадськість, журналісти?
Звичайно є усі ці фактори взаємопов’язані. Але переконана, що саме медіа відіграє одну з головних ролей.
Чому? Російські ЗМІ мають великий інформаційний вплив у Чехії і часто стають джерелом наративів для місцевих медіа. І дуже часто місцеві чеські журналісти мають тенденцію наївно транслювати меседжі російської пропаганди. Навіть політики високого рангу часто повторюють дезінформацію, яку використовує російська пропаганда.
Ми можемо не вірити тим меседжам, але ми постійно про це слухаємо – і люди після декількох років прослуховування такої інформації можуть подумати: “Якщо ми постійно про це слухаємо, то, можливо, частка правди у цьому все таки “.
Нещодавно у Чехії провели дослідження серед молоді віком 18-25 років. З’ясувалося, що лише кожен шостий може відрізнити фейкову новину від правдивої. Це наслідок того, що у школах немає комплексного ознайомлення молоді з медіа-впливом, немає медіа-просвітництва.
Немає повноцінної державної програми, а лише тренінги, воркшопи від громадських організацій. Така ж ситуація не тільки з молоддю, а й з більш зрілим населенням – вони взагалі не знають, що таке фейкова новина і як з нею боротися.
Розмовляла Марина Гречка, ГО “Інститут Просвіти”