Якби запитати українських школярів, чи хочуть вони ходити до школи, мабуть, кожен другий відповів би – ні. І причина тут не в тому, що діти не хочуть вчитися, а в низькій мотивації це робити. Про це знають батьки, у цьому зізнаються і педагоги.
Учні втрачають інтерес до навчання ще у 3-4 класах. Визнаймо, сучасні діти не йдуть до школи, щоби щось дізнатися, тепер для цього в них є інтернет.
Світ швидко рухається уперед. І тепер недостатньо просто одержати знання. Найуспішніші системи освіти вчать дітей ці знання застосовувати й використовувати, роблять з дітей особистостей, які мислять і які будуть готові до викликів свого часу. Іншими словами, школа готує дітей до життя, а не до ЗНО чи екзаменів.
Як би сумно це не звучало, але українська школа не йшла в ногу із сучасним суспільством, а зовсім іншою дорогою.Однак тепер у Міністерстві освіти і науки України заявили: розв’язання проблеми знайшли – це “Нова українська школа” (НУШ).І ключова роль у ній – у вчителя.
440 тисяч школярів України цього року пішли в перший клас “Нової української школи”, головною ідеєю якої є компетентнісне (Сompetentia – з латинської мови – це коло питань, в яких людина добре обізнана, має знання та досвід – Авт.) навчання.
Для того, щоби вчити дітей по-новому у новій школі, 22 тисячі українських вчителів пройшли перепідготовку. Адже за задумом реформаторів, НУШ має повністю і головне – якісно змінити українську школу. А для цього потрібні не лише інструменти (сучасні підручники, посібники, обладнання, гарні класи), а передусім якісні педагогічні кадри, мотивовані позитивним ставленням держави до професії учителя.
Для українських освітян така реформа – виклик. Адже педагогу, який 20 років навчав і виховував дітей у авторитарному стилі, складно переключитися на педагогіку партнерства (ще однин аспект НУШ).
“У Львові велика кількість учителів готова до змін. Але є й такі, які не готові змінюватися, – розповідає в.о. заступника міського голови Львова з гуманітарних питань, директор Департаменту гуманітарної політики міста Львова Галина Слічна. – Це певний іспит для них.
Є вчителі, які звикли працювати більш традиційно. До таких вчителів батьки чергами стояли, щоби потрапити саме в їх клас. Чому? Бо точно знали, що вони дадуть хороші знання, вчитимуть дітей тих правил, за якими жили самі батьки. І коли ці поважні вчителі побачили, як потрібно буде по-новому працювати з дітьми, то сказали: “Ні, вибачте, я відмовляюся. Я переходжу на групу продовженого дня, але перший клас я брати не буду”.
Я вважаю, що це чесно з боку вчителів. Якщо я не хочу змінюватися і працювати по-іншому – тоді я змінюю свою діяльність. Але тішить те, що є багато вчителів, які готові до таких змін”.
В одному з інтерв’ю заступник міністра освіти Павло Хобзей сказав: “Якщо вчитель не зміниться, “Нової української школи” не буде”. Зрозуміло, що у ХХІ столітті вчитель перестав бути єдиним джерелом знань, отже, він має опанувати нову роль.
А як у “Новій українські школі” змінилась роль вчителя: він став нарешті педагогом чи отримав ще більше обов’язків, які його відволікають від власне навчання дітей?
Головні освітяни країни переконують, що з НУШ учитель отримує вищу зарплату, водночас кардинально скорочено бюрократичне навантаження на цього вчителя, зокрема завдяки переходу на систему освітнього електронного документообігу (замість, а не як доповнення до тієї документації, яка вже є!), і, що цікаво, розширюється свобода педагога.
“Тут маємо на увазі – автономію, – зазначає Галина Слічна. – Вчитель на сьогодні має новий Державний стандарт початкової освіти та визначені вміння дитини на завершення навчання. А от, вже в який спосіб він буде це все робити – це самостійне право вчителя визначити власну траєкторію руху. У цьому полягає свобода діяльності вчителя. Якщо раніше все насаджувалося, то сьогодні вчитель має сам зрозуміти з огляду на дітей, їхнього настрою, як він цей урок буде проводити, що він буде застосовувати на уроці та як він буде викладати цей навчальний предмет”.
Сьогодні більшість українських педагогів незадоволені своїм соціальним статусом – у суспільстві вчитель знецінився. І це факт. А чи може знеціненого вчителя належно сприймати учні, батьки, суспільство? Ні.
У розвинених країнах (США, Велика Британія, Фінляндія, Японія, Німеччина тощо) професія вчителя престижна та приваблива. Водночас навчати дітей тут можуть лише ті фахівці, які готові до саморозвитку.
Очевидно, саме тому серед головних змін, які несе “Нова українська школа”, виокремили й “Умотивованого вчителя”.
“Я не вважаю, що сьогодні вчитель є вмотивованим, – говорить Галина Слічна. – Та заробітна плата, яку отримує вчитель, не дуже його мотивує. Сьогодні ми маємо в місті Львові дуже багато вакантних педагогічних посад. І якщо вчитель приходить до школи, він отримує 4700 грн (за умови, що він має 18 робочих годин). Це людина, яка після ВНЗ і ще не має кваліфікаційної категорії. І якщо зняти всі податки, то на руки вона отримує не такі вже й великі гроші. Як на них прожити?Як на них розвиватися? Як підвищувати професійний рівень і відвідувати різні навчання?
Для прикладу, у Львові ми стараємося мотивувати хороших педагогів. Маємо програму, за якою кожного року визначаємо 100 найкращих педагогів міста і вручаємо грошову винагороду від громади міста в розмірі 20 тисяч гривень. Це є суттєва грошова винагорода для вчителя. Але так є не скрізь”.
У тому, що жодна зміна в освіті не можлива без вчителя, переконаний і начальник управління освіти Рівненщини Григорій Таргонський. Тому, вважає, зараз дуже важливо відійти від старих парадигм.
“Потрібно відірвати вчителя від дошки, а дітей — від підручника, дати їм творити й самостійно вчитися. “Новий закон “Про освіту” дає можливості створити освіту, яка має відповідати викликам ХХІ століття. Навчання може відбуватися через гру. Учителі мають володіти сучасними методиками, які гарантують засвоєння освітнього Стандарту.
МОН організувало повну перепідготовку вчителів початкової школи. Зокрема, в областях були проведені очні сесії для педагогів НУШ, які відбувалися на базі інститутів післядипломної педагогічної освіти. Окрім того, працювали в регіонах сертифіковані тренери НУШ, а найголовніше – кожен, хто мав вести перший клас, неодмінно повинен був пройти дистанційний курс та отримати свідоцтво на платформі EdEra. Щодо Рівненщини, то навчання пройшли близько 2 тисяч вчителів, – роз’яснює Таргонський. – Якщо вчитель пройшов усі щаблі навчання та здобув відповідні документи, то тільки тоді отримував право навчати за новим Стандартом.
Тут виникає логічне запитання – навіщо така перепідготовка кадрів? Мета такого кроку – зробити так, щоб усі вчителі “Нової української школи” володіли сучасними практиками, технологіями, методиками, формами і методами роботи на засадах інноваційних освітніх підходів. Вчитель “Нової української школи” повинен стати для дітей насамперед другом та партнером. У нього залишиться роль лідера, але такого, який ніби з-за куліс організовує і координує весь процес, допоки діти творять і працюють.
Насправді, головне у кожній школі – це вчителі, які люблять свою роботу, і діти, які дозволяють себе любити”.
Сьогодні говорити про “Нову українську школу” як про порятунок поки що зарано. Потрібно прожити нею перші 12 років, тобто дочекатися, доки школу закінчать сьогоднішні першокласники, а тоді – ми побачимо результат.
“Те законодавство в частині освіти, за яким Україна жила і яким послуговувалася впродовж багатьох десятків років, воно є фатально застарілим, – говорить львівська освітянка Галина Слічна. – Ті норми, які були прописані в законодавстві про освіту, суперечили і часу, і економічним та інформаційним змінам, які відбуваються загалом у державі.
Однозначно, що законодавство України в частині освіти змінювати необхідно було. Тому, що нова українська школа декларує себе як школа компетентностей. Тому, що передусім ми маємо дітей не лише інформаційно наповнювати, так як це робилося раніше, а й навчити їх використовувати інформацію і знання вже в повсякденному житті.
Безперечно, я вважаю, що перш ніж робити глобальну реформу освіти, обов’язково треба розуміти, ким ми це будемо робити і чи ми маємо на це ресурси. Так, середовище, в якому навчатиметься дитина, є важливою складовою, але найважливіший як на мене є саме вчитель”.
Треба визнати, що українську освіту так масштабно взялися реформувати вперше. Змінювали програми, підручники, але таких глобальних і кардинальних у підході до всього процесу навчання змін не було.
І успіх усієї цієї реформи передовсім залежить, як не дивно, від самих освітян, від їхнього бажання змінюватися.
Бо скільки б концепцій не придумували, скільки б разів не змінювали системи, поновлювали обладнання та підручники, перефарбовували класи і пересовували парти – українська школа таким чином не зміниться. Освітня еволюція має відбутися на кожній ланці та в головах всіх причетних до освітнього процесу: директора, який керує звичайною школою, вчителя, який бере відповідальність за формування майбутньої Людини, і батьків, які хочуть лише найкращого для свого чада.
Бо ж, як справедливо сказав один з найкращих вчителів України, вчитель фізики та астрономії з Чернівців Пауль Пшенічка:
“Хороша школа – це коли діти поважають вчителів, вчителі поважають дітей, батьки підтримують школу в усіх своїх сподіваннях. І в результаті цього діти закінчуючи школу, несуть ось цю атмосферу в своє доросле життя. Вони виховують так само своїх дітей і тим самим будують майбутнє нашої країни”.