Донедавна Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків мав назву Київського музею західного та східного мистецтва. Зібрана колекція містить цінні художні пам’ятки, які зробили його знаковим в українському культурному просторі.
Будемо чесними – слово “музей” у багатьох оживляє не надто приємні асоціації. “Музей!” – і уява вже малює страшні сцени, як у куточку когось доїдає міль; з усіх боків на вас сунуть голі холодні стіни, як у лікарні; а в ніс б’є запах затхлого масла від полотен. І от ви вже безцільно вештаєтесь “коридорами” з думкою: “Чорт, яке ж це занудство. Навіщо я тут?”
Це наш радянський спадок. Тоді музеї створювали пачками – у містах, районах, селах, при навчальних закладах, підприємствах тощо. Мало не всі вони існували в умовах обмежених фінансових ресурсів. Це одна з причин, чому освітлення у виставкових залах було просто жахливим і чому ремонтів не робились, і чому не було адекватної вентиляційної системи, і чому підлога на кожну кроці давала вам звуковий фідбек, і чому в музеях часто працювали наглядачки (з потенціалом Цербера), які нічогісінько не тямили в мистецтві, і чому робилось недостатньо, щоби туди прийти хотілось.
Типовий український музей
Все це добро люб’язно перекочувало вже в незалежну Україну. Бували в музеях в обласних центрах? Як вам вхідні квитки, схожі на трамвайні 2000-х років? Коли береш до рук той папірець, інтуїтивно починаєш шукати компостер.
Сучасні музеї – це зовсім інший вимір. Вони працюють над тим, як зробити аудиторію активним учасником музейного життя, стимулювати її інтерес до мистецьких надбань. Вони реагують на виклики сучасності й стають дедалі вигадливішими у способах лишатись актуальними – “Майстерня світла” в Парижі залучає молоду аудиторію через “шлюб мистецтва та цифрових технологій”; Лувр оголошує розіграш, переможець якого зможе провести ніч в одному з найзнаменитіших музеїв світу; Музей Ван Гога в Нідерландах веде інтерактивний блог про життя митця. Ентузіасти теж допомагають музеям (іноді несвідомо) демонструвати, що мистецтво – це не лише наша пам’ять, це частина нашого теперішнього життя: художники клеять величезні репродукції картин на будівлі, б’юті-блогерки перетворюють самих себе на картини, дизайнери відтворюють інтер’єри з полотен, тату-майстри вживляють картини під шкіру, ілюстратори інтегрують художників та їхні роботи в контекст сучасності через потішні колажі, журнали створюють обкладинки за мотивами знаменитих картин, фотографи відтворюють сцени з полотен, креативні студії розробляють шрифти, стилізовані під роботи відомих митців.
Здавалося б, ми говоримо про сумлінне та натхненне ставлення до своєї роботи винятково світових, винятково найвідоміших музеїв. Ні. Як би пафосно це не звучало, але Україні теж є чим пишатися. Ми маємо свій осередок, який доводить, що мистецтво – це грандіозне явище, а не занудне.
Музей Ханенків у Києві – артпростір європейського рівня, який має найбагатшу колекцію зарубіжного мистецтва в нашій країні. Йдеться про італійський живопис XIV–XVІІІ століть, полотна художників Нідерландів, Фландрії та Голландії XV–XVІІ століть, Іспанії XV–XVІІ століть, Франції XVІІ–ХІХ століть; візантійські ікони VІ–VІІ століть; скульптури доби Середньовіччя та Ренесансу, серед яких роботи майстерень Лоренцо Гіберті, Донателло, Луки дела Роббіа, Джованні да Болонья, Бенвенуто Челліні, Ніколи Кордьє та Антоніо Канова; вироби з бронзи та слонової кістки, меблі епохи Відродження, італійська майоліка, венеційське скло, порцеляна провідних європейських мануфактур, лімозькі емалі, брюссельські шпалери, тканини та килими з мусульманської культури, вироби з кераміки та бронзовий посуд, східні ювелірні прикраси; китайські гравюри та живопис; елементи самурайських мечів; японська ксилографія, тибетські ікони та багато іншого.
Загалом музей зберігає 20 тисяч творів мистецтва, але звісно, не всіх їх експонують.
Неповторну атмосферу Музею Ханенків створюють інтер’єри – розкішні фрески, різьблення, гобелени, старовинні меблі. Велика вітальня, Червона вітальня, Золотий кабінет, Дельфтська їдальня – краса, яка підсилює внутрішні коливання, поки ви розглядаєте творіння Дієго Веласкеса, Джованні та Джентіле Белліні, Франсіско Гойї, Пітера Рубенса, Жака-Луї Давида, Пітера Брейгеля Молодшого, Франсуа Буше.
2019-й для Музею Ханенків ювілейний – він святкує 100-річчя. Хоча його “неофіційна” історія почалася значно раніше. Богдан Ханенко та Варвара Терещенко побрались, коли їм обом було трохи за 20 – у 1874 році. У весільну подорож подались до Італії. Тут і розпочалась історія майбутнього музею. Адже саме з цієї поїздки привезли перші твори для спільної колекції. Набуваючи мистецького досвіду і знань, Ханенки невпинно її розширювали.
У 1888 році двоповерховий будинок на вулиці Терещенківська,15 (тоді – Олексіївська) батько Варвари передав подружжю. Ті оселились на першому поверсі, а на другому – розмістили свою колекцію. Але художнє зібрання росло так швидко, що всього за три роки довелось зводити ще одну двоповерхову прибудову, яка примикала до головної будівлі.
У 1917-му помер Богдан Ханенко. А за два роки радянська влада націоналізувала будинок разом з мистецькою колекцією. У 1922-му помирає Варвара Ханенко. 1923 року прибирають герб роду Ханенків, а імена меценатів викреслюють з назви музею “з огляду на повну відсутність заслуг Ханенків перед пролетарською культурою”. Справжнє ім’я музею повернули лише за часів незалежної України – у 1999 році.
Нині Музей Ханенків – це справді сучасний український музей, який працює над діалогом зі своєю аудиторією. Він запрошує цікавих лекторів та лекторок як з України, так і з-за кордону, влаштовує музичні вечори, костюмовані демонстрації (як-то нещодавній Лицарський салон), квести, селфі-флешмоби, майстеркласи, у співпраці з волонтерами організовують екскурсії для бездомних та малозабезпечених людей, для незрячих, а наприкінці травня показали частинку експонатів у аеропорту “Бориспіль”. Та що там – у музею навіть активна (дуже активна!) сторінка у Facebook.
Україна. Київ. Терещенківська, 15-17. Музей Ханенків. Не стійте осторонь краси.
На головному фото – Музей Ханенків