Доступно на прикладах, чому саме пересічним людям вигідно об’єднуватися навколо великих міст та хто найбільше гальмує створення ОТГ, в інтерв’ю із кандидатом економічних наук, директором Проекту «Пульс» Асоціації міст України Ігорем Парасюком.
В Україні на 40% території вже створено об’єднані територіальні громади. Серед них – кілька десятків районів, де ОТГ покривають усю територію районів. Етап добровільного створення ОТГ завершився. Долю решти громади вирішуватиме держава. І зробити це має до початку місцевих виборів, які, згідно із Конституцією України, відбудуться 25 жовтня. В унітарній країні, якою і є Україна, не може одночасно існувати дві різні бюджетні системи: одна для громад ОТГ, а друга – для решти.
“Місто – це завжди більший вибір, а отже, якісніші послуги”
– Знаєте, чому київське “Динамо” завжди виграватиме у футбольної команди із Бібрки? Бо “Динамо” має можливість залучати до своєї команди кращих із кращих у всьому світі. Бібрка також вибирає кращих, однак тільки зі свого містечка. У сучасному світі постійної конкуренції перевагу мають сильніші, інноваційніші, більші. Тому люди із сіл і їдуть у міста, бо знають: там кращі лікарі, юристи, перукарі, більше медичних, освітніх закладів, магазинів та аптек, а отже, є з чого вибрати. Бо громада, яка має більший трудовий ресурс, більші ринки збуту, завжди випереджатиме іншу. І скільки б не казали сьогодні, що Львів має купу власних проблем, проте за кращими послугами їдуть саме до Львова із приміських сіл, а не навпаки. На цих простих прикладах ми маємо зрозуміти: та система буде сильніша, яка матиме доступ до більшого ринку людських, фінансових, трудових , енергетичних та інших ресурсів. Створити щось креативне можна там, де є багато людей і умови, тобто у великій потужній системі, у місті. Це аксіома.
“ОТГ більше бояться не селяни чи городяни, а ті, хто торгує землею”
– Якщо проаналізувати, то найбільше кричать проти створення Львівської ОТГ не мешканці сіл, а сільські голови та депутати: мовляв, місто поглине село і забудує наші землі. Будьмо чесними, такі села, як Сокільники, Солонка чи, скажімо, Зимна Вода та решта і без об’єднання зі Львовом вже добряче забудовані. Окрім того, згідно із чинним українським законодавством, місто чи село не може управляти земельним ресурсом за їхніми межами. А межі встановлюються зазвичай по лінії забудови. Тобто за останнім парканом в селі земля вже не є в компетенції сільради. Аналогічна ситуація і з містами. Це означає, що держава в особі Держгеокадастру в будь-який момент може практично без згоди громади передати комусь територію за межею населеного пункту, аби збудувати по сусідству із цим парканом будь-що: від сміттєпереробного заводу до умовно «літієво-танталового». Це якщо мова йде не про землі іншої категорії, ніж сільгосппризначення. А якщо про них? Хтось питає громаду, кому дадуть в оренду цю землю? А сільська громада навіть не матиме права оскаржити це рішення, бо це за межею населеного пункту. Тож насправді для громади теперішня законодавча ситуація навіть небезпечніша.
Натомість з часу, коли запрацює новий адміністративно-територіальний устрій, територія ОТГ (навіть за межами поселень, але в межах ОТГ) буде в межах їхньої юрисдикції. А отже, що будувати: цвинтар чи завод із виробництва комп’ютерів, вирішуватиме саме громада.
Або ж візьмемо, наприклад, транспорт. Місто самостійно планує маршрути та їхню вартість. Натомість за межами – це вже внутрішньо обласний маршрут та інші ціни. Це вигідно селянам?
Нове законодавство про об’єднані територіальні громади запускає шалені можливості для економічного зростання. Усе впиратиметься в єдину річ – чи ми будемо розвиватися, чи ми такі недолугі, що зможемо лише жити вчорашнім днем. І програє той, хто упиратиметься. Бо сучасне село вже не таке, як було ще 30 років тому.
“Сучасне село – це вже не буряки із ланковими. А селяни, які переважно працюють у місті”
– Ми маємо зрозуміти, що за вікном ХХІ століття. І сьогодні мати 300 ланкових, які цілий день в полі на буряках, вже нерентабельно ні для села, ні для ланкових. Цю роботу давно і успішно виконують машини. Та й більшість людей із приміських сіл фактично стали городянами. Бо в селі лише ночують, а їдуть навчатися, працювати, отримувати всі основні послуги до Львова, де більший вибір, відтак, якісніші послуги. А отже, живуть за рахунок міста. За даними мобільних операторів, щоденно до Львова їздять близько 150 тисяч осіб. Це значно більше за все населення Ужгорода чи Дрогобича. Уявляєте! Ці люди вже працюють на місто. І завдання мерії створити умови, аби їм було ще зручніше і вигідніше їздити. Проте без законодавчої бази міська рада не може упорядкувати цей процес. Треба законні підстави, щоб покращити умови для цих людей.
Визнаймо, села, які географічно ближче до Львова, значно багатші і розвинутіші. Тому і місто, і село має зрозуміти: коли місто буде великим, сильним і комфортним, створюватиме реальну додану вартість і реально великі ресурси, від цього насамперед виграє громада міста і прилеглих сіл. Якщо Львів почне занепадати, то навколишні села занепадуть ще швидше. І це також аксіома. Тому ті сільські голови, які насправді думають про майбутнє своєї громади, мають такі речі розуміти. Бо ОТГ – це насамперед нові можливості для пересічної людини.
Від села до обласного центру. Як Івано-Франківськ стає більшим і перспективнішим за Львів
– Івано-Франківськ сьогодні – це історія про те, як відносно молоде село спочатку стало містом, далі обласним центром, віднедавна лідером в Україні за кількістю новобудів. У перспективі це місто має всі шанси стати мегаполісом із залученням серйозних закордонних інвесторів. Відтак робочих місць, кращої інфраструктури, комфортніших умов проживання, новою трудовою Меккою. І як показує історія, все до того йде. Коли сусідній до Франківська Галич був потужною політичною і торговою столицею Галицько-Волинського князівства, Франківська ще не було, як, до речі , і Москви та Львова. Натомість сьогодні Галич – маловідоме невеличке містечко, чиї мешканці їздять до Франківська продавати городину чи курочку. Куди поділась княжа велич столиці європейської держави? І мешканцям Львівщини треба замислитися, чи не поїдуть вони у найближчий час на заробітки до Франківська, якщо не створять власної Львівської ОТГ.
Чому така перспектива є цілком можливою? Коли до Франківська приєдналося де-факто дві, а планується приєднання ще 15 навколишніх громад, його територія суттєво розшириться. Місто стане за площею більшим за Львів. А отже, матиме куди (площа дозволятиме) залучати іноземних інвесторів. Існує певний штамп, мовляв, інвестори – це щось небезпечне. Проте саме від громади та її ради залежатиме, який прийде інвестор. З іншого боку, інвестор зважатиме на людський ресурс міста: чи місцеві вміють лише гайки крутити, чи зможуть, наприклад, зробити нові медичні препарати або ж апарат штучної нирки. Зрештою, де простіше знайти 100 мікробіологів: у Парижі, Львові чи у Бібрці?.. Тому треба визначитися: чи ми хочемо гайки крутити, чи створювати дорогий продукт, який принесе великі гроші і престиж.
Серед інших переваг – громади, які приєдналися, мають пільги на транспорт як і городяни, можливість не їздити за основними адміністративними послугами до міста та інші комунальні блага. Зрештою, чи була б на Сихові каналізація, якби він не став Львовом? Однак сьогодні навіть якби у Львів і захотів зайти великий інвестор, наприклад, збудувати завод із виробництва “Тойоти”, то не зміг би, бо місто не має у своєму розпорядженні до 25 гектарів землі. Для будівництва потужного великого підприємства у Львові просто немає місця! А якщо збудують на околиці, то хто їм підключатиме воду чи каналізацію? Місту це не вигідно, бо це підприємство не сплачуватиме податки у міський бюджет. Чи може місто збудувати, наприклад, нову дорогу за своїми межами? Відповідь аналогічна. А ви скаржитеся, чому в Україну не приходять великі інвестори, а українці ідуть на заробітки. Звичайно, це дуже спрощено, але десь так воно і є.
“ОТГ – це війна за людей, а не за землі”
– Ми маємо зрозуміти, що через років 50 між собою конкуруватимуть вже не держави, а міста. Скажу більше, в деяких країнах це є. Наприклад, Сан-Франциско вже успішно переманює мешканців з іншого далеко не найгіршого за умовами оплати праці Нью-Йорка. Ці міста розташовані на шалено далекій відстані, але трудових мігрантів це не зупиняє. Бо у Сан-Франциско створили ще комфортніші умови, ніж у Нью-Йорку. Люди фактично за останні кілька десятків років стали значно мобільнішими. І змінити місце проживання та знайти роботу сьогодні в іншому місті, чи навіть країні, значно простіше, ніж це було ще якихось 20-50 років тому. Українці їдуть до Польщі, поляки до Німеччини, а ті, своєю чергу, в Данію.
Є чимало досліджень на тему динамічного руху і трудової міграції населення в межах країни і за її кордонами. Нині велика кількість українських програмістів із Кропивницького, наприклад, їде вже не до Львова, а до сусіднього Вроцлава чи Гданська. Можливо, це грубо, але сьогодні міста в особі мерів та чиновників воюють не за землі, а за фахівців, які створюють додану вартість, сплачують великий податок на доходи. Це ресурс для подальшого росту і розвитку. І від цього виграє насамперед людина і громада. Основним ресурсом будь-якої системи є не дорогі двоповерхові вілли з басейнами, не інститути, фабрики чи дороги, а люди, які здатні створювати новий якісний унікальний продукт. Бо сьогодні заводи дуже швидко “переїжджають”. Життєвий цикл товарів скорочується, а виробничі потужності швидко змінюються. Подивіться, бодай, на свій мобільний телефон. Тому ОТГ із великим перспективним містом найбільше вигідна саме освіченим і креативним людям. Це територія, де вони зможуть жити у комфортних для себе умовах і заробляти достойні гроші у себе вдома. І що швидше українці це зрозуміють, то швидше матимуть шанс на розвиток у своєму місті, а не на заробітках.
Розмовляла Вікторія Доскоч
Головне фото: Роман Балук