Львів модерний: 9 будівель архітектора Левинського, які треба побачити на власні очі

У Львові 2019-й оголосили роком Івана Левинського. Видатний український архітектор звів десятки визначних будівель, які сьогодні є обличчям міста – естетичні, вигадливі, атмосферні.

Левинський закарбував в архітектурі свою любов до Львова, та львів’янином він не був. Принаймні за пропискою. Народився у містечку Долина, що на Франківщині, 6 липня 1851-го. Тоді це була Австро-Угорщина. А до міста Лева дістався в юнацькому віці.

Це був час, коли Львів починав позбуватися статусу австрійської провінції та активно розбудовувався.

Львів між 1860-м та 1870-м роками. Фото: Твоє місто

По-перше, будівельний бум спровокувало різке збільшення кількості населення: у 1869 році у місті мешкали 87 тисяч людей, у 1890-му – вже 119 тисяч, а у 1910-му – понад 195 тисяч. Тобто йшлося про будівництво не поодиноких будинків, а цілих житлових кварталів. Так місто Лева обростало все новими й новими спорудами у стилі віденської сецесії. За своєю красою архітектурні ансамблі у Львові не поступалися будівлям найрозвинутіших та найбільших міст Європи.

По-друге, Львів був столицею автономного Королівства Галіції і Лодомерії. І хоч управління містом загарбали поляки, та гроші на його розвиток виділяли. Адже тут вирувало і політичне, і економічне життя. Одна з причин – нафта та вся еліта, яка за нею тягнулась. З другої половини ХІХ століття на Галичині добували нафту в промислових масштабах. Мова про 5% світового обсягу нафти на початок ХХ сторіччя.

До речі, у Львові перший електричний трамвай запустили раніше, ніж у Відні – у 1894 році, а в австрійській столиці у 1897-му.

Словом, Львів розвивався стрімко, й інфраструктура мала за ним встигати. Точніше – архітектори та їхні бюро.

Іван Левинський

Іван Левинський, який отримав диплом інженера з відзнакою у “Львівській Політехніці”, був саме тим, хто будував швидко, якісно та зі смаком. Тому і став затребуваним фахівцем.

Хоча й закінчив університет, з ним не розпрощався, а влаштувався туди на роботу (згодом допрацювався аж до професора). Левинський мав натхнення і для практичного застосування своїх знань. Спочатку відкрив невеличке архітектурно-технічне бюро, де займались проектуванням будинків. Далі – у 1881 році – отримав дозвіл на відкриття власного будівельного бюро.

У цей час бізнес-партнером Левинського стає професор “Політехніки” Юліан Захарієвич, який, власне, навчав Левинського. Разом на кредитні кошти вони купили землю, щоб побудувати цілий квартал “однородинних вілл” – Кастелівку (його так і не завершили).

Прибуткова кам’яниця Казимира Скварчинського на вул. Генерала Чупринки, 11а. Фото: Ігор Жук

У 1889-му Левинський відкрив “Фабрику кахлевих печей і матеріалів будівельних”, яка на початку ХХ століття стала однією з найбільших на Галичині. Там можна було купити майже все для будівництва – від цегли та бетонних виробів до майоліки.

Фрагмент фасаду вілли Володимира Кузьмовича на вулиці Генерала Чупринки, 21. Фото: Роман Шишак

До речі, керамічна плитка, яку випускали на фабриці Левинського, у художньому сенсі була дуже цінною та конкурувала за оригінальністю з аналогічними виробами Праги, Відня, Варшави.

Плитка на будівлі колишньої фабрики Левинського. Фото: Wikimedia

Отже, маючи власне архітектурне бюро та фабрику, Левинський власними силами вів проекти на всіх етапах – від креслень на папері до здачі готового об’єкту.

Він став настільки популярним та авторитетним архітектором, що йому довіряли одночасно кілька проектів. Так, в останній десяток ХІХ століття він відповідав за будівництво оперного театру, готелю “Жорж”, пасажу Міколяша, комплексу єврейського шпиталю та комплексу нового двірця. За плечами митця як архітектора та забудовника – з понад сотню зведених будівель. Та одна так і залишилась нереалізованою ідеєю – Руський театр.

Пасаж Міколяша було зруйновано під час Другої світової війни

Діяльність Левинського була прибутковою. Та він не заробляв гроші заради грошей, а акумулював їх на доброчинність. Його зусиллями було збудовано Будинок для робітників і будівлю для Українського педагогічного товариства, запрацювала реміснича й промислова бурса, де незаможні студенти могли вчитися безкоштовно. Разом із Захарієвичем подарував землю під гуртожиток для студентів.

Будівля колишньої бурси Руського педагогічного товариства. Фото: Анастасія Нерознак

На початку Першої світової війни російські війська взяли Левинського заручником та депортували спочатку до Курська, а потім повернули його до Києва. Там архітектор часу не гаяв та заснував агрономічно-технічне товариство “Праця” (пізніше воно з’явилось і у Львові), і збудував церкву в гуцульському стилі.

Повернутись до Львова зміг лише 1918-го. Він палко підтримував українську незалежність, тому болісно сприйняв поразку ЗУНР. Присягнути на вірність Польщі відмовився. Як наслідок – його вигнали з “Політехніки”, де він вже був поважним професором.

Левинський занедужав. Помер архітектор 4 липня того ж 1919 року. Поховали його на Личаківському кладовищі. На його пам’ятнику викарбувано: “Різьбив душі людей силою характеру, кров’ю серця, силою розуму”.

Де шукати будівлі Івана Левинського

Страхове товариство “Дністер” (1905-1906) – вулиця Руська, 20

Фото: Наталія Печерська

Будівля зведена у стилі “гуцульської” сецесії. Всі будівельні матеріали – українського виробництва. Хіба систему опалення замовляли у Відні.

Нині тут працює міська поліклініка.

Оперний театр (1897-1900) – проспект Свободи, 28

Іван Левинський не проектував Львівську оперу, проте весь цикл будівельних робіт виконувало його бюро.

Фото: Роман Балук
Фото: Роман Балук

Готель “Жорж” (1900) – площа Міцкевича, 1

Фото: Наталія Печерська

Головний залізничний вокзал (1902-1903) – площа Двірцева‎, 1

Фото: Роман Балук

Будівельні роботи доручили фірмі Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського.

Будівлю прикрасили скульптурами жінки, що символізує залізницю й торгівлю, та чоловіка на леві – як символ промисловості та Львова. Всередині головним елементом був вітраж “Архангел Михаїл” з панорамним виглядом міста. 

Фото: Роман Балук

Будинок Торгово-промислової палати (1907-1910) – просп. Тараса Шевченка, 17-19

Фото: Наталія Печерська

Проект розробили архітектори Альфред Захаревич і Тадеуш Обмінський. Основну частину робіт взяло на себе будівельне бюро Левинського.

Нині в будівлі розташовується прокуратура Львівської області.

Фото: Наталія Перчерська

Музей Олекси Новаківського (1889-1890) – вул. Листопадового Чину, 11

Фото: photo-lviv.in.ua

Спочатку це була вілла польського художника Яна Стики. Спроектував її Юліан Захаревич, а звів Левинський. Будівля належить до неоромантичного стилю.

Новаківський у будинку оселився аж у 1913-му. Нині там його музей.

Цікава деталь висить над входом — картуш із трьома щитами. Це гербовий знак цеху малярів.

Фото: photo-lviv.in.ua

Палац Семенських-Левицьких – вул. Пекарська, 19

Фото: photo-lviv.in.ua

Палац зводили до 1849 року. Потім з 1873 до 1877 року на чолі з архітектором Вагнером його повністю перебудовували у стилі французького бароко. Третя реконструкція – з 1891 до 1894 року – припала вже на Івана Левинського та Яна Томаша Кудельського.

Нині тут розташована спеціалізована школа-інтернат.

Фото (2): photo-lviv.in.ua

Вілла на вулиці Коновальця, 71

Незвичний як для житлового будинок із вежею збудувало архітектурне бюро Івана Левинського у 1906 році.

Фото: Wikimedia

Будинок Технологічного інституту (1907-1909) – вул. Нижанківського, 5

Будівлю у стилі модернізму зводив архітектор з бюро Левинського – Тадеуш Обмінський.

Нині тут Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка.

Фото: photo-lviv.in.ua
Фото: photo-lviv.in.ua

Головне зображення: листівка – Тетяна Казанцева