“Літати не можна чекати”: що Україні заважає запустити національний лоукост

Долетіти з Києва до Кракова за 15 євро або зі Львова до Берліна – за 20 євро. Ще три роки тому така вартість перельоту для українця була мрією. Проте ситуація якісно почала змінюватися із запровадженням у 2017 році безвізового режиму з країнами Шенгенської зони.

Дедалі частіше українці подорожують Європою завдяки лоукост-авіакомпаніям. Сьогодні в Україні близько десятка таких авіакомпаній обслуговують “бюджетних” мандрівників.

Перші лоукостери з’явилися у США в 1970-тих. Згодом така модель ведення авіабізнесу стала популярна й у інших країнах світу. Найбільша ж європейська бюджетна авіакомпанія “Ryanair” взялася за дешеві перевезення країнами Європи 1997 року.

Сьогодні цивілізована Європа наповну користується послугами понад 30 лоукостерів – так економить і час, і гроші.

Чому ж так довго “не пускали” лоукостерів на ринок України? Коли для українців авіаперевезення стануть широкодоступними та не будуть показником розкоші? І головне запитання: що заважає запустити Україні національний лоукост?

“Інститут Просвіти” поспілкувався з експертом з економічного аналізу та транспортної інфраструктури Українського інституту майбутнього Ярославом Пилипчуком.

Що таке лоукост? Це авіакомпанія, яка надає послуги повітряних перевезень пасажирів за значно нижчою вартістю, ніж традиційні авіалінії.

Чому вартість перевезення лоукостів значно нижча? Зниження вартості польоту стає можливим завдяки тому, що скорочено кошти на обслуговування польоту через використання аеропортів зі зниженою вартістю аеропортових зборів, а також тому, що певні послуги, які входять до ціни квитка на звичайних авіалініях, лоукости надають за окрему плату: йдеться про харчування і напої на борту, перевезення великого багажу, можливість вибору місця в літаку тощо. Також вартість зменшується завдяки зменшенню кількості обслуговуючого персоналу на борту (до мінімальної кількості, якої вимагають правила безпечних перевезень) та скороченню часу перебування в аеропорту. Для лоукостів характерні: однотипний флот літаків, а також значно загущена кількість місць для сидіння (менші проміжки між сусідніми рядами крісел).

– Про захід лоукостерів в Україну говорили ще до 2017 року. Але вони ніяк не могли “зайти”. Що було перепоною, що не пускало до нас лоукостерів?

Є думки, що лоукостери не заходили в Україну через впертість МАУ (Міжнародні авіалінії України, – Авт.). Буцімто, МАУ через “своїх” людей лобіюють власні інтереси. Це не зовсім правда. Так, безумовно, вони впливають на цей процес. Але є й інші причини. Перша – Україна не була готова до заходу лоукостерів.

Друга – потрібно було змінити тарифну систему під лоукостери.

Згадаймо, найвідоміший в світі лоукостер “Ryanair” планував зайти на ринок України ще 2017 року. Проте тоді компанії не вдалося домовитися з державним аеропортом “Бориспіль”.

Чому аеропорт відмовив лоукосту? “Ryanair” надавив своїм авторитетом і важливістю для людей та поставив фінансово не вигідні умови “Борисполю”. Якби керівництво “Борисполя” погодилося на жорсткі умови лоукостера, то до них потім були б претензії від інших авіаперевізників. Для прикладу, МАУ могли б подати в суд на “Бориспіль” , бо “чому лоукостеру “Ryanair” одні умови, а нам як національному авіаперевізнику – інші”. І я даю вам 95% гарантії, що МАУ виграли б цей суд. Бо це не конкурентні умови. “Бориспіль” просто побоявся підставитися.

Зараз ситуація змінилася. Зокрема знизили аеропортні збори – не лише для “Ryanair”, а й для інших авіакомпаній. Тому захід в Україну у 2018 році такого лоукостера, як “Ryanair”, став можливим.

Тож можна сказати, що головна причина, чому лоукости не заходили в Україну, – макроекономічна. Їхній захід мав бути вигідним усім суб’єктам – і державі, і аеропортам, і лоукостерам, і людям.

– Та кількість лоукостерів, які сьогодні співпрацюють з Україною, є достатньою? Чи порівняно з країнами Європи це є мізер?

Звичайно, якщо порівнювати з Європою, кількість лоукостерів на ринку України – катастрофічно мала. Потрібна конкуренція на ринку. Це призведе до того, що компанії, які займаються авіаперевезенням, починають розуміти: є інші, які можуть посунути їх із цього ринку, і тому вони починають більше рухатися – покращувати сервіс, знижувати ціни тощо.

– Пане Ярославе, вже давно говорять про потребу в послугах лоукостерів на внутрішньоукраїнських напрямках. Тобто про так званий “національний лоукост”. Минулоріч такий з’явився – “SkyUp”. Це те, чого чекали українці?

 Наголошу, що національний український авіаперевізник “SkyUp”, який Міністерство інфраструктури позиціонує як національний лоукост, відрізняється від класичного поняття лоукосту. І називати “SkyUp” “національним лоукостом” неправильно. Бо це швидше гібрид лоукостера та чартера.

– Що заважає запустити справді національний лоукост?

Відомо, що головна мета будь-якого лоукосту – заробляти та бути рентабельним підприємством. Тут варто назвати два головні фактори запуску національного лоукосту в Україні. Перший – це ринковий фактор. І другий – проблеми, які впливають на бізнес-модель лоукосту в Україні.

Якщо говорити про ринковий фактор: в Україні ціни на авіаквиток високі, а щоб їх знизити для лоукосту, потрібно мати границю міцності та попит.

Щодо попиту: тут потрібно розуміти, що залізничні перевезення та авіаперевезення – процеси взаємопов’язані. Що більше “Укрзалізниця” буде підвищувати ціни на перевезення, то затребуваність національного лоукосту буде зростати.

Сьогодні залежно від напрямку в середньому залізничні квитки в Україні коштують приблизно по 400 гривень. Якщо квитки на національний лоуокст у цей час будуть у три-чотири рази вищі, то тоді про великий попит на перевезення лоукостом усередині країни говорити не можна. Люди для економії грошей їздитимуть з міста в місто саме потягом. Тож причина такого низького попиту – цінова політика.

– Але чи можна говорити, що проблема відсутності національного лоукосту в Україні лише у ціновій політиці?

Ні, є ще одна проблема.

Якщо подивитися на авіаринок, то в Україні здається не все так і погано. Адже в нас є і збільшення кількості авіаперевезень, і розширилася географія напрямків, і літати лоукостами в Україні стає все популярніше й простіше. Але чому ж досі немає інвесторів, які готові вкласти гроші у створення національного лоукосту? Чому це інвестиційно непривабливо?

Перша причина – в Україні немає робочої лізингової системи для авіакомпаній, немає нормальних умов лізингу.

 Лізинг (англ. leasing — оренда, майновий найм) — підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений термін лізингоодержувачу майна. 

Приклад.

Як працює бізнес-модель лоукостера “Ryanair”?

а) вони не купують нові авіаційні судна – вони беруть їх у лізинг. Оскільки “Ryanair” – компанія з авторитетом, домовленості з лізингодавцем відбуваються на хороших умовах;

б) у “Ryanair” дуже добре налаштовані бізнес-процеси.

Як діяти компанії, яка хоче втілити ідею національного лоукосту в Україні?

Купити нові літаки? Цей варіант одразу відкидаємо. Бо їхня окупність буде 20-30 років.

Взяти кредит для купівлі літаків? Теж не варіант, бо в Україні кредитна ставка дуже висока.

Є лише лізинг. Але як отримати ці лізингові умови? Вони даються маленьким компаніям. Тобто якщо такий інвестор хоче створити національний лоукост для внутрішніх перевезень в Україні, то він не зможе купити спочатку 100 суден, адже для цього потрібен великий капітал. У нас немає ні такого інвестора, ні компанії, які мають можливості ввійти в такий проект. Та й не хоче ніхто входити.

Український лізин – дуже дорогий. У нас є або банківській лізинг, або ж лізингова система під літаки державного підприємства “Антонова”. Але на цей момент ця система не працює. Міністерство інфраструктури у цьому плані поки що нічого не робить. Сьогодні ця тема є мертвою.

Я вважаю, що в Україні має бути державна програма з будівництва, наприклад, літаків ДП “Антонов” і передання їх у лізинг. На сьогодні цієї програми немає. Переконаний, що важливо створювати умови для розвитку національного виробника, а не брати чужі літаки.

– На Вашу думку, хто має взятися за проект національного лоукосту: держава чи все ж приватна фірма?

Я переконаний, що національний лоукост точно не має фінансуватися державою. Державні управлінці не довели, що вони є ефективними управлінцями, що в майбутньому зможуть працювати комерційно ефективно. Продуктивність буде набагато більшою, якщо під реалізацію проекту національного лоукосту зайде приватний капітал.

Чому стратегічно важливо, щоб у країні була власна національна компанія-лоукост, яка залишає податки у нас? Бо ми маємо припинити заробляти гроші для інших країн.

– То чи реально Україні запустити проект національного лоукосту?

Я б не сказав, що аж так складно запустити цей процес. Це реально. За правильної економічної політики в України є всі шанси для зростання і запуску проекту. У нас є великий плюс – на відміну від інших ринків країн, наш авіаринок зростає. Ми лише розвиваємося – і лоукости самі хочуть до нас заходити.