Про шкоду і користь мобільних телефонів написано і говорено уже багато. Ми розуміємо, що, з одного боку, ґаджети – це така собі енциклопедія в кишені, вільний доступ до інформації тощо. Але з іншого – це ігри, навантаження на очі, малорухливий спосіб життя. А коли діти замість того, щоб відпочивати на перервах зависають у телефонах – це ще й брак спілкування з однолітками. Бо з ґаджетами, як загалом у житті, спрацьовує правило: усе добре, але в міру.
І якщо вдома ми можемо хоч якось контролювати, скільки часу дитина проводить у смартфоні, то що має робити вчитель, у якого в класі 30 і більше учнів, як проконтролювати цей процес і порозумітися в цьому питанні не лише з учнями, а й із батьками?
Чи потрібні мобільні телефони на уроках?
Деякі країни давно запровадили заборону на мобільні телефони у школах. Зокрема така заборона діє у Франції, Греції, Таджикистані та деяких штатах Америки. Зазвичай учні приносять телефон до школи, але не користуються ним.
В Україні також намагалися заборонити користуватися смартфонами у школах. 2007 року навіть було ухвалено заборону на користування мобільними телефонами у навчальних закладах, але 2014 року Міносвіти скасувало цю заборону і залишило це рішення за школами та вчителями.
Чи є місце сучасним технологіям у школі, чи дозволяють учителі користуватися ґаджетами на уроках, чи потрібно на законодавчому рівні забороняти мобільні телефони у школах і як сформувати у дітей культуру використання сучасних технологій, ми розпитали в учителів.
Олександр Жук викладає інформатику в Запорізькій спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті “Джерело”, найкращий учитель України 2018 року за версією премії Global Teacher Prize Ukraine.
“Для молодшої школи мобільні телефони – це шкода, а для старшої – альтернативний спосіб навчання. Для вчителя – це скорочення часу роботи, бо ти не витрачаєш час на перевірку, на аналіз кожного, ми проводимо аналіз разом за допомогою ґаджетів. Коли кажеш дитині, що на уроці ми будемо працювати з телефоном, то діти приходять на уроки із захопленням. Навіть якщо це буде завдання на 30 секунд, навіть якщо учні просто увімкнуть і вимкнуть телефон, вони дуже задоволені! Особливо молодша та середня ланка. Старших учнів, звичайно, таким уже не здивуєш.
Але саме в молодшій школі мобільний телефон заважає, тому що дитина відволікається – і навчання відбувається не в тому руслі. Тому там потрібно, щоби діти здавали ґаджети на зберігання вчителеві. Щоправда, це питання слід заздалегідь обговорювати і узгоджувати з батьками.
Інколи вчителі дозволяють учням на перервах сидіти в телефонах – це такий спосіб, щоби діти сиділи тихо та не шуміли. Так легше вчителеві. Але тут є негативний фактор – дитина не відпочиває, вона не може повернутись до навчання, почуває себе втомленою й узагалі не розуміє, що відбувається.
Це стосується молодшої школи та 5-го класу. У цьому віці школярі ще не вміють свідомо користуватися ґаджетами, їх не навчили цього вдома – бо іноді навіть батьки, дорослі люди, зловживають цим на роботі та вдома і є негарним прикладом для дітей.
Стосовно середньої школи і старшої, то потрібно дивитися насамперед на дітей, наскільки вони свідомі. Тут вже можна використовувати ґаджети на уроках, застосовувати їх для проходження тестів, інспектування, перевірки домашнього завдання. Але дітям потрібно пояснити, як працювати з ґаджетом, як ним правильно користуватись. Щоб діти розуміли, що телефон не просто для ігор чи спілкування з батьками. Це потрібно для того, щоб у старшій школі отримати людину, яка буде відповідально ставитись до цього пристрою.
У нашій школі немає заборони на телефони. Це питання кожен клас вирішує окремо. Але його обов’язково слід заздалегідь обговорити з батьками і разом ухвалювати рішення. Бо іноді батьки хочуть, щоб дитина завжди була з ними на зв’язку і навіть дозволяють собі телефонувати під час уроків. У такому разі треба знаходити підхід не лише до дітей, а й до батьків. Якщо мама категорично буде проти того, щоб у дитини забирали телефон, то, звичайно, ніхто не йтиме на конфлікт.
Є класи, де дуже багато дітей, то вчителі забороняють там користуватись телефонами, бо дуже важко за всіма прослідкувати. Учні можуть займатися на уроках не тим, чим потрібно, а якщо їх у класі 30 чи 35 – вчитель не зможе всіх проконтролювати. Школярі кладуть телефони в комірки і за потреби можуть ними користуватись на великих перервах. Проте це рішення ми спершу обговорили з батьками і вже разом ухвалили, що діти під час навчального дня телефонами не користуються.
На своїх уроках, крім молодшої школи, я дозволяю користуватись ґаджетами – щоб провести якийсь моніторинг чи зріз, щоб зрозуміти, чи діти готові до тієї чи іншої теми. А у старшій школі учні вже можуть виконувати практичну роботу в телефонах чи на планшеті. Вже учні 7, 8, 9 класів спокійніше ставляться до телефонів. Дозволяю учням приносити телефони і працювати з ними. Але якщо побачу, що вони займаються не тим, чим треба, то даю додаткове завдання, яке вони можуть виконати за допомогою ґаджета.
У тому класі, де я класний керівник, збираю телефони перед уроками, вони зберігаються в мене, а учні можуть ними користуватися на великих перервах. Спочатку діти сприймали це не дуже, але потім звикли. Тут є ще й інший аспект – у дітей різні ґаджети, а в декого взагалі їх немає, і через це також виникають конфлікти.
На мою думку, запроваджувати заборону на телефони у школах потрібно законодавчо. Бо завжди знайдуться батьки, які будуть проти цього. І якщо в класі кілька дітей користуватиметься телефонами, це провокуватиме конфлікти між дітьми. Тому це питання слід врегулювати на законодавчому рівні, як це зробили у Франції, наприклад.
У молодшій ланці взагалі треба заборонити користуватися телефонами, а учням середньої та старшої ланки – прописати користування на уроках з навчальною метою.
У приватних школах легко запровадити заборону на телефони, а от у загальноосвітніх школах це питання дуже складне. Тому що батьки можуть не погодитись на таке. Бо ж законом не заборонено користуватись телефоном! А забирати мобільний учитель не має права.
Батьків уже не перевчиш і не перевиховаєш. Ми маємо вкладати в дітей, у майбутнє. Якщо теперішнє покоління учнів ми навчимо працювати з ґаджетами, то в же в наступному поколінні в нас не буде з цим проблем. Те, що ми вкладаємо зараз, те отримаємо потім.
У статуті нашої школи прописано, що телефони можна використовувати в навчальному процесі. А забороняти телефони краще на законодавчому рівні”.
Світлана Фесенко – учитель-методист, відмінник освіти України, директорка Ужгородської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 3 з поглибленим вивченням англійської мови, де вже другий рік триває експеримент із відмови від ґаджетів.
“Ґаджети на уроках потрібні, лише однакові для всіх – щоб учитель міг керувати навчальним процесом. Або, наприклад, ще такий варіант. Учитель каже: “Дітки, а зараз пошукайте відповідь на таке запитання…” – і тоді учні можуть користуватися ґаджетами. Але іноді через переконання батьків діти мають телефони без інтернету, відповідно, користуватися ними в навчальних цілях не можуть. Тому я за те, аби ґаджети у дітей були, але ті, які ми даємо їм у школі й суто для навчання.
Мені не подобаються ґаджети на перервах. Соціалізація дітей відбувається зараз дуже стрімкими темпами, і оця соціалізація конче потрібна для дітей. Інколи мене питають, чи відмінники завжди знаходять свій шлях у житті, чи залишаються надалі такими ж успішними, як були у школі. Не завжди, бо дуже часто ці діти не вміють спілкуватись. А вміння спілкуватись якраз зароджується під час тих невимушених ситуацій, які виникають на перервах. Дитина має навчитися спілкуватися з кожною людиною: і з тією, яка дитину любить, і з тією, яка не любить, і з тією, яка насміхається, і з тією, яка підлещується. Усіх нюансів співжиття з іншими людьми вона починає вчитися у школі. І якщо на перервах так, як зараз, щойно продзвенів дзвінок і дитина вткнулася в ґаджет – вона не спілкується з однолітками, це власне заважає саме оцій соціалізації, заважає спілкуванню з людьми.
Два роки тому батьки учнів 5-го класу, які зрозуміли, що телефони заважають їхнім дітям спілкуватися, прийшли до нас із пропозицією обмежити користування ґаджетами у школі. Перед тим на батьківських зборах вони одностайно прийняли таке рішення. Це було два роки тому. Досі учні цього класу не користуються телефонами.
Дуже важливо достукатися і до дітей, і до батьків і роз’яснити їм, що на перервах учні повинні, по-перше, спілкуватися, а по-друге, відпочивати від уроків. Бо якщо мозок дитини до того був зайнятий розв’язанням якихось задач, вирішенням проблем, а на перерві вона продовжує навантажувати свій мозок – то не відбувається зміна діяльності. Тому це друге, чому я вважаю, що обмеження користування мобільним у школі є доцільним.
Проблема мобільних телефонів – це ще й питання віку. Старших дітей, наприклад, десятикласників та одинадцятикласників, контролювати вже не треба, бо вони самі розуміють, що користуватись телефоном треба собі на користь і в певний момент, а інший час свого життя віддавати на інші цікаві справи. Бездумне користування телефонами властиве учням з 5-го до 9-го класу. У цьому віці вони ще не розуміють, яка правильно користуватись ґаджетами. Наш експеримент, власне, і розпочався з 5-го класу. Зараз ці учні вже у 7 класі, і експеримент там успішно триває. Але наголошую: це не ми нав’язуємо, батьки самі прийшли до нас із такою пропозицією. Ми ні в кого телефони силою не забираємо. У нас ще є групи англійської мови, де учні домовились, приходячи на урок, класти телефони у спеціальні бокси.
Настане час, і буде розуміння того, як користуватися тими ґаджетами, щоб не нашкодити собі та своєму майбутньому. Потрібно говорити з дітьми про це, пояснювати їм, мотивувати їх. Наприклад, з початком навчального року ми зі шкільним парламентом домовилися провести такий захід. Вони пройдуться під час перерви школою, заглянуть у кожен клас і сфотографують тих дітей, які замість того, щоб рухатись на перерві, розмовляти з однокласниками, сидять у телефонах. Ми роздрукуємо ці фото і будемо пояснювати учням, для чого потрібні перерви, долучимо до цього психолога.
Дитина у школі вчиться бути самостійною, самотужки розв’язувати якісь свої проблеми, а коли телефон під рукою, то легше зателефонувати мамі, і нехай вона скаже, що я маю робити. А дитина має сама вирішувати, що зробити в тій чи іншій ситуації. І що більше у дитини буде таких ситуацій, то краще вона буде пристосованою до життя. Дитина повинна вчитися жити в суспільстві самостійно. А оце постійне мамине: а ти поїв, а ти попив, а ти знаєш, а ти не забув… Дитина має у школі формуватись як особистість. А зайвий контроль батьків, зайва опіка заважають цьому.
У нас зараз великі проблеми з розмовною мовою у школярів – вони говорять дуже коротко, лаконічно, ніби есемесками. І з цим також треба щось робити.
Заборону на користування телефонами слід запроваджувати централізовано. Це не має відбуватися як утискання прав дитини в окремій школі. Бо це лише роздмухуватиме всілякі конфлікти. У Франції, наприклад, поступово прийшло до цього. Спочатку одна школа відмовилась від ґаджетів, тоді друга, третя – і так далі.
Така заборона була б лише на користь нашим дітям, бо така гіперопіка, яка є зараз між батьками і дітьми, ні до чого хорошого не приведе. Я розумію, що кожна мама хвилюється за свою дитину, але іноді батьки перегинають палицю. Коли дитина не може кроку зробити без маминої поради, це дуже погано, так не можна робити. Це гальмує розвиток дитини як одиниці суспільства в майбутньому”.