Росія поспішає, бо на боці українців – час. Та до чого тут маркетинг, карантин і Мікі Маус – про все за чергою.
Експерти називають “формулу Штайнмаєра” маркетинговим ходом Кремля, черговою спробою проштовхнути в Україні Мінські угоди. Що треба знати про так звану формулу, яка насправді є папірцем без юридичної сили і міжнародного значення, але одночасно вигідна Трампу, Макрону та німецькому бізнесу. Чому чесні вибори можливі лише після багаторічної деінтоксикації населення на тимчасово окупованих територіях. Про перше ОРДЛО, яке ще Сталін намагався нав’язати Німеччині 52-го року, а нині вона нав’язує це Україні. Докладно – в інтерв’ю із віце-спікером Верховної Ради України 8-го скликання Оксаною Сироїд.
– Розпочнімо з термінології. Чому “формула” Штайнмаєра, а не, скажімо, “план” чи “пакт”? І чому таке доленосне для української державності питання пропонує не провідний лідер тієї ж Німеччини, а пан Штайнмаєр, який на час підписання був лише міністром?
– Не існує жодної “формули Штайнмаєра”. Є чітке повторення Мінських домовленостей, є план Путіна. І неважливо, хто його озвучує. Пан Штайнмаєр, який у 2015-му був лише міністром закордонних справ, взяв один із цих пунктів, а саме про вибори, і виокремив його з Мінських домовленостей. Ось і вся формула Штайнмаєра – така собі політична еквілібристика.
Це суто маркетинговий хід. Аби не казати дражливі для українського суспільства речі на кшталт “виконати Мінські угоди”, “змінити Конституцію України”, “провести вибори на окупованих територіях”, Кремль придумав нову маркетингову обгортку під назвою “формула”. Нині вже очевидно, що Мінські угоди не проходять, та й “формула” не дуже заходить. 2015 року проти російських вимог щодо особливого статусу та виборів на окупованих територіях публічно виступили лише десятки людей. Натомість сьогодні – десятки тисяч. На боці України – час, і Росія це дуже добре розуміє, тому й поспішає. Не пройде формула Штайнмаєра, придумають формулу Мікі Мауса, але вимоги залишаться ті ж.
Треба розуміти, що Мінські домовленості – це папірець, який немає юридичної сили і жодного міжнародного значення. Частини з тих, хто його підписав, наприклад Захарченка та Плотницького, вже не має серед живих. Якби йшлося про міждержавну угоду, то були б задіяні лідери країн, які мають політичну волю та вплив.
Натомість це сумнівний папірець із недоброю історією і поганим запахом, і дуже збитковий для репутації, який нікому слави не принесе, окрім Росії. І тому від цього питання дистанціюється та ж Меркель і навіть уже Зеленський. Ще на початках він про це згадував, нині про це говорять Кучма або Пристайко.
– Фактично як такого Нормандського формату також уже не існує. Позиція Макрона стосовно Росії більше схожа на союзницьку, Німеччини – тим паче. А отже, ні німці, ні французи не можуть виконувати функції посередника?
– Німеччина ніколи не приховувала свого зацікавлення відновити нормальні відносини з Росією. Так було завжди й на всіх рівнях. Для німців Росія – це насамперед надійний партнер. А Україна – перешкода в нормалізації відновин між Німеччиною та Росією. Повноцінно відновити співпрацю вони зможуть, коли Росія уникне відповідальності за окупацію України. А це можливо лише за умови впровадження Мінських домовленостей, які фактично складаються з двох речей: вибори під окупацією і особливий статус. У цьому й є сіль цієї проблеми. Тому Німеччина, як і Франція, зацікавлена, аби і вибори, і особливий статус відбулися.
У разі реалізації Мінських угод Україна розв’яже проблеми і Трампа, і Макрона, і Німеччини, але ціною власної свободи.
– Тобто останнє слово таки за українським народом. На підтримку Заходу сподіватися не варто й історія доказ того?
– Звичайно. А чому нам повинні нав’язувати якісь вибори чи зміни до Конституції? Я скажу більше, свого часу Німеччина була в аналогічній ситуації. 1948 року Сталін створив там ОРДЛО. Фактично, він створив німецьку демократичну республіку з окупаційної зони. Після війни було створено чотири окупаційні зони. Між їхніми управлінцями і Радянським Союзом, США, Великобританією і Францією були домовленості щодо взаємодії. Попри це, Сталін створює своє ОРДЛО – німецьку демократичну республіку. Звичайно, всі були обурені, але вона почала функціонувати як сателіт Радянського Союзу. А 1952 року Сталін пробував об’єднати східну та західну Німеччину, пропонуючи амністію для нацистів, вибори та позаблоковий статус, тобто відмову від подальшої інтеграції в НАТО та європейської спільноти.
Тоді Німеччина відмовилася від такої сумнівної пропозиції, бо між єдністю та свободою обрала свободу. А сьогодні змушує пожертвувати своєю свободою Україну. Всі ці російські формули існують століттями. До речі, перше ОРДЛО в Україні створили більшовики, коли окупували український Харків. Мова про Радянську Українську Народну Республіку зі столицею у Харкові як автономію радянської Росії.
Такий же сценарій Кремль намагався провернути в Грузії. Однак остання визнала Абхазію та Південну Осетію окупованими територіями.
– Яка формула нині підходить Україні?
– На щастя, більшість українців вже розібралися, що так звана формула Штайнмаєра, яка насправді є планом Путіна, однаково вбивча для нас. Бо вибори в умовах присутності російських військ, відтак окупації – це відмова від власного суверенітету, від державності. Східні території України мають бути в статусі тимчасово окупованих, поки в Україні не запрацює своя формула. Тобто спочатку ми маємо відновити наш фізичний контроль за всіма територіями та лінією кордону. Покарати злочинців, які своїми діями призвели до війни на Сході. Інакше – вони можуть стати черговими народними обранцями. Обов’язково люструвати людей, які працювали з окупаційною адміністрацією. Бо, наприклад, вчителька історії, яка розповідала про історію і подвиги ЛНР та ДНР, на мою думку, більше не має права працювати у школі, чи, скажімо, бути депутатом місцевої ради. Ну й нарешті має бути впроваджено карантин.
Знову ж згадаймо постнацистську Німеччину. Коли ФРН таки повернула собі НДР, то вибори вже в об’єднаній Німеччині відбулися майже через 6 років. Це потрібно, аби оговтатися від окупації та наслідків пропаганди. Карантин на мінімум 7-10 років дуже потрібен Україні. Бо не можна проводити вибори відразу після повернення контролю над цими територіями. Вже не кажучи про вибори в умовах окупації.
– Які наслідки чекають на Україну, якщо так звана формула таки запрацює?
– Наслідки очевидні. Якщо Україна таки погодиться проводити вибори в умовах окупації, тобто в присутності російських військ, то офіційно події на Сході України стають громадянським конфліктом. А Росія автоматично звільняється від будь-якої причетності у цій війні та відповідальності. З неї знімуть всі санкції, не притягуватимуть до відповідальності, не змусять заплатити за військові злочини. А українська влада не зможе покарати військових злочинців, і вони матимуть всі шанси і надалі керувати, і навіть балотуватися.
А тепер чи не найголовніше питання – якщо це громадянський конфлікт, то що ж робила українська армія впродовж майже 6 років і від кого нас захищала. Тоді виходить, що і українські військові, і бойовики, які напали на Україну, катували та вбивали українців, – лише учасники громадянського конфлікту. Росія добре розуміє, що це може спровокувати конфлікт, який переросте в уже справжнє громадянське протистояння. Ми ж не застраховані від будь-якої провокації.
Тепер щодо особливого статусу, згідно із яким окуповані території мають отримати більше повноважень, а значить, і коштів, ніж решта українців. На яких підставах? Тобто, проводячи вибори і запроваджуючи особливий статус, Україна капітулює навіть не перед Росією, а насамперед перед так званим народом Донбасу. Ось у чому трагедія всіх так званих формул.
Розмовляла Вікторія Доскоч
Головне зображення – Фрагмент з «Ходи троянського коня в Трою» (з картини Джованні Доменіко Тієполо, 1773)