Внести зміни до Конституції – зараз в Україні неабияка активність у цьому напрямку. Про бажання “підредагувати” Основний Закон України активно говорять політики, висловлюються про такі ініціативи і спеціалісти-правники.
Все б нічого, але “конституційний сплеск” стався не мало-не багато за рік до президентських виборів.
На чолі такої активності став сам президент із ініціативою закріпити в Основному Законі України стратегічний курс на набуття повноцінного членства в Євросоюзі та НАТО. Наступають йому на п’яти і решту претендентів на крісло глави держави. Доходить навіть до заяв “перезапустити державу”.
Але чи справді Конституція України потребує суттєвих змін? А може, заяви галасливих представників нашого політикуму є лише інструментом впливу на електорат? І чи повинні ініціювати внесення змін до Конституції саме політики, а може, фахівці з конституційного права?
На ці та інші запитання “Інститут Просвіти” попросив дати відповіді депутата Верховної Ради України, члена Конституційної Комісії (створена Президентом для вироблення змін до Основного Закону України. – Ред.) Руслана Сидоровича.
– Наскільки Конституція України в сучасних реаліях реально може відстоювати засадничі інтереси громадян держави?
Відсутність належної української правової традиції, а саме конституційної культури та спотворене радянським минулим розуміння права, спричинили засадничу недосконалість чинного нашого Основного Закону. Він містить певні метафоричні положення замість правових норм. Як приклад – визнання життя найвищою цінністю. Яку користь це несе в країні з найвищою в Європі смертністю?
Відступ від тоталітарного минулого кинув Україну в “перекос” охорони Конституцією інститутів демократичної держави та патерналізм. При цьому було абсолютно проігноровано свободу народу як передумову самореалізації індивідів. Свобода народу не є декларативним чи метафоричним положенням, а наповнюється чітким переліком цінностей, що виражається у свободі творчості, вираження поглядів, підприємництва та вільного ринку. Ця свобода не означає хаосу, а передбачає відповідальність, оскільки лише вільна людина може відповідати за свої вчинки.
Тому Конституція України повинна відповідати основним елементам конституціоналізму, бути монолітним обмежувачем влади та гарантом свободи, гідності та економічної конкуренції в поєднанні із захищеним на законодавчому рівні правопорядком.
– Чи є Конституція України “сучасною”, тобто наскільки вона відображає реалії світу III тисячоліття?
Конституція України закріплює перелік гарантій прав, що відповідає стандартам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме вона є маркером мінімально прийнятних стандартів. Тому набагато важливіше аналізувати, ЧОМУ вказані гарантії не працюють у реальному житті.
Таких причин є декілька. Насамперед, це абсолютна ігнорація органами державної влади приписів статті 19 Основного Закону. Саме ця стаття визначає чіткі межі їхньої діяльності. Як підтвердження цього можна назвати просто лавину неконституційних законів та невиконання підзаконних актів. Тим часом судова влада, насамперед адміністративна юрисдикція, яка й мала би бути гарантією захисту людини від свавілля держави, не виконує своєї функції.
Другою важливою причиною, чому конституційні гарантії не виконуються, є знецінення інституції “охоронця Конституції” – Конституційного Суду України. Те, як часто КСУ опинявся інструментом в руках політиків для вирішення своїх питань та розширення повноважень, – серйозно завдало шкоди репутації суду в очах людей. А це, безумовно, шкодить закріпленим Конституцією гарантіям.
– То невже громадяни України не мають жодних механізмів, щоби відстоювати свої конституційні права?
Сьогодні перед КСУ стоїть серйозний виклик щодо використання нового інституту – конституційної скарги. Його поява могла би полегшити доступ українців до конституційного правосуддя.
Водночас важливо не забувати про ще один дуже критичний аспект діяльності КСУ – тлумачення Конституції. Прикладом забезпечення реального, а не номінального захисту прав людини є діяльність Європейського суду з прав людини. Він тлумачить і застосовує відповідні положення Конвенції не у формалістичному аспекті, а через призму аксіології сучасного розуміння права.
Ще древні римляни казали, що порушує закон не той, хто порушує букву, а той, хто порушує дух закону. Тому якщо Конституційний Суд зможе забезпечити подальше тлумачення Конституції, спираючись на пріоритетність прав людини, значна кількість питань, що є предметом дискусії юридичного товариства, можуть бути вирішені.
Отже, можна твердити, що існування Конституції без дієвого Конституційного Суду є беззмістовним.
– Зараз багато політиків в Україні говорять про те, що конче потрібно вносити зміни до Конституції України. Дехто навіть вимагає “перезапустити державу”. Внесення змін до Основного Закону зараз справді на часі?
Сьогодні беззмістовно вести дискусію про внесення змін до Конституції України, коли не забезпечено її реальне виконання, а органи державної влади взагалі ігнорують Основний Закон. Ті, хто зараз виголошують гасла про потребу вносити зміни, лише показують свій правовий нігілізм.
Конституційний процес і те, що відбувається та відбувалось з ініціативи нинішньої Адміністрації Президента та інших політичних суб’єктів, має мало спільного із діяльністю, яка пов’язана із творенням установчого акта. Усі зміни, починаючи із ініціатив Януковича та закінчуючи закликами Тимошенко та Ляшка, є відображенням лише їхніх політичних амбіцій та бажанням підготувати владні повноваження “під себе”.
І про яке реформування та “перезапуск держави” можна говорити, коли переважна більшість народних депутатів України не вважає за потрібне навіть приходити на роботу в Раду. Що вже казати про їхню фактичну парламентську роботу над доопрацюванням проектів законів та інших актів.
Сьогодні більшість пропозицій щодо внесення змін до Конституції, “перезапуску держави” чи про інші зміни, є фактично передвиборною агітацією і свідчать, що виборча кампанія розпочалася. Популізм як явище в політиці трапляється доволі часто. У дозованих кількостях це не є небезпечно, але коли заручником боротьби за найвищу посаду стає Основний Закон – це може становити загрожувати існуванню держави.
– Попри це, у Верховній Раді триває робота над внесенням змін до Конституції. На якій вона стадії?
Зараз у парламенті зареєстровано аж десять проектів, що передбачають внесення змін до Конституції України:
Робота над цими всіма проектами на різних стадіях. Якісь вже практично голові до голосування в сесійній залі, інші можуть взагалі на голосування й не винести.
– Наскільки законними та легітимними є заяви Юлії Тимошенко про необхідність “нової Конституції” для України?
За загальним правилом, в умовах воєнного чи надзвичайного стану внесення змін до Конституції України забороняється. Таке “табу” слід розуміти не лише як формальний запобіжник, а й з погляду здорового глузду, оскільки у вказаних випадках існування держави перебуває під загрозою. Враховуючи нинішню надзвичайну вразливість держави, що пов’язана зі значним впливом Росії не лише у владних кабінетах, а особливо в медійному просторі, редагування Конституції є надзвичайно небезпечним. Навіть незважаючи на реальну потребу вносити певні зміни до Основного Закону.
Слід також згадати поняття “конституційного моменту”. Такий момент був у переломні моменти у 90-х, а також у 2014-му, коли народ реалізував своє право на повстання. Саме переломні моменти визначають особливу активність громадянського суспільства, яке унеможливить будь-які зловживання. Але чи можна назвати нинішню ситуацію “конституційним моментом”? Маю великі сумніви.
– А в принципі, які зміни до Конституції, на Вашу думку, були б доцільними?
Давно відомою є проблема владного трикутника Президент – Прем’єр – Парламент. Станом на сьогодні ми можемо говорити про Україну як про парламентсько-президентську республіку. Водночас розмежування повноважень виконавчої влади (уряду) і Президента в певних секторах є розмитим. Врегулювання питання цього владного трикутника лежить не лише в Конституції, оскільки численними законами Президенту України були надані додаткові повноваження, що не передбачені Основним Законом. Наприклад, повноваження впливати на формування складу регуляторних органів.
Але про можливі зміни варто говорити лише після того, як Конституція України перестане бути номінальним документом, а разом з Конституційним Судом України стане дієвим засобом у механізмі захисту прав людини і забезпечення існування держави. А також варто не забувати, що за будь-яких умов надмірна динамічність змін до Конституції не сприяє встановленню довіри до Основного Закону як хребта правової системи держави.
– Якщо все-таки дійде до внесення змін до Конституції, то їх треба приймати у парламенті чи на референдумі? Чи в якийсь ще інший спосіб?
Внесення змін до Конституції України можливе як через парламент, так і шляхом референдуму. Але варто звернути увагу, що згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом) ухвалення нової Конституції України (нової редакції) можливе виключно на референдумі.
За загальним правилом, після конституційного контролю та ухвалення проекту про зміни до Конституції, його подальше прийняття у другому читанні потребу 2/3 голосів та наступної чергової сесії. Окрім цього, наприклад, законопроект про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України» подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.
Розмовляв Павло Бук