В Україні приблизно 44% людей отримують ті чи інші види державної соціальної допомоги. Такі цифри називають в уряді: торік лише близько 5 мільйонів домогосподарств в Україні отримували субсидію. Хоча мали право на неї претендувати ще більше – близько 7 мільйонів домогосподарств.
Загалом за 2014-2017 роки саме житлові субсидії стали однією з найбільших статей витрат держбюджету. У грошах цю статтю витрат журналісти порівнювали з річними витратами Міністерства оборони.
У цьому контексті виплати пільг “на арені” і з’являється поняття “безумовний базовий дохід” (ББД). Взагалі це річ, до якої немає однозначного ставлення серед фахівців, може, трохи утопічна, але водночас останнім часом дедалі більше обговорювана у світовій площині.
Вважають, що безумовний базовий дохід зможе розв’язати проблеми бідності та безробіття й при цьому витіснити соціальні пільги. Різні країни час від часу навіть зважуються на такий, скажімо, економічний експеримент.
То що ж це таке, з чим його “їдять” і чи може безумовний базовий дохід стати гідною альтернативою численним соціальним допомогам в Україні?
Навіщо це взагалі потрібно
Прихильники концепції безумовного базового доходу вважають, що він допоможе в боротьбі з бідністю, оскільки дасть людям час на пошуки роботи чи на отримання освіти для здобуття нової спеціальності.
Які країни на це зважувалися
Сьогодні безумовний базовий дохід – це фактично експеримент, до якого вдавалися різні держави світу – Італія, Кенія, Канада та США.
США
У 1960-х та 1970-х роках декілька регіонів США тестували механізм, пов’язаний з безумовним доходом – так званий негативний податок на прибуток. В рамках такої програми люди, які заробляли менше встановленої суми, отримували грошову підтримку від уряду.[1]
Канада
У пілотному проекті “Базовий дохід”, в Онтаріо, Канада 4000 чоловік отримали близько 150 млн. доларів на рік у щомісячних платежах. За даними CBC, один учасник мав отримати до $ 16 989 на рік, тоді як пари – до $ 24,027, менше 50% будь-якого заробленого доходу. Проект передбачався на три роки.
Африка
В Африці на південь від Сахари експеримент реалізовувала GiveDirectly. З 2009 року організація намагалася боротися із бідністю в регіоні, надсилаючи порівняно скромні грошові перекази населенню. Та навіть короткі та невеликі за розміром грошові “ін’єкції” мали свій ефект.
Феномен Аляски
Одним з найцікавіших є феномен Аляски. У 1969 р. на Алясці була відкрита нафта, республіканець Дж. Хаммонд – губернатор Аляски у 1974- 1982 рр. мав можливість запропонувати ідею перерозподілу нафтових прибутків резидентам. Під патронатом Дж. Хаммонда у 1976 р. був створений фонд “Alaska Permanent Fund” для забезпечення добробуту нинішнім і наступним поколінням (25% доходів від експорту нафти розподілялись між жителями анклаву). Процент від нафтових доходів акумулюється у фонді, після чого ці кошти інвестуються та управляються незалежними корпораціями. Дивіденди виплачуються щорічно кожному резиденту, який проживає на Алясці більше 6 міс. протягом року. Перший дивіденд був виплачений у 1982 р. у розмірі 1 тис. доларів, а у 2015 р. ця сума перевищила вже 2 тис. доларів. Загалом суми виплат залежать від ціни на нафту, структури інвестиційного портфелю, а також макроекономічних умов.
Фінляндія
Одним з наймасштабніших та найбільш інформативних досвідів можна назвати дворічний експеримент (2017-2018) у Фінляндії. Це єдина платформа з розвиненою економікою серед усіх, хто розпочав таку масштабну схему. Усі ці два роки дві тисячі людей отримували по 560 євро на місяць.
Метою експерименту було зрозуміти, як це вплине на поведінку людей. А саме, чи почнуть вони шукати роботу. Виявилося, що виплати ніяк не вплинули на показники зайнятості в учасників дослідження. Проте вони почали відчувати себе щасливішими і в них знизилося відчуття стресу.
Якими ж були висновки країн
Якщо проаналізувати всі ці дослідження, то коротко щодо ББД можна щодо виснувати таке. Практика безумовного базового доходу:
- позитивно впливає на рівень здоров’я та освіти (У Зімбабве, наприклад, підтримка населення грошовими переказами протягом одного року підвищила рівень вакцинації серед дітей та покращила показник відвідування школи),
- зменшує рівень депресії та стресу,
- у людей з’являється більша впевненість та відчуття фінансової безпеки,
- відбувається зростання підприємництва (Наприклад, у Намібійському експерименті ББД підприємництво зросло на 301%. В експерименті Індії в селах, де проходив експеримент підприємництво виросло втричі, ніж в контрольних селах).
- Зростає частка домогосподарств, яка отримала право власності на житло (експеримент у Індіані продемонстрував, що за три роки цей показник зріс із 23 до 34%).
Цікаво, що всі ці експерименти так однозначно й не відповіли, чи скорочується за умови виплати ББД мотивація до праці. Бо всі аналізовані практики або не фіксували зменшення кількості працевлаштованих, або рівень зайнятості протягом дії експерименту скорочувався, але несуттєво.
До того ж у Фінляндії, наприклад, одна річ цілком пропускається – те, що зайнятість не є єдиним способом вимірювання внеску в суспільство. Ніде в доповіді не йдеться про слово “волонтерство” або “неоплачувана робота”. А серед учасників проекту волонтерство збільшилося на 50%, а витрати на догляд за іншими людьми – на 35%.
На жаль, багато експериментів закрили чи припинили через низку причин – економічних, політичних.
Утім країни не припиняють експериментувати. Цього року розпочати власну програму із безумовного базового доходу також планує місто Стоктон в Каліфорнії. Над введенням UBI задумується і Великобританія.
Місія (не)здійсненна для України?
Дві третини всіх українців потребують допомоги від держави. І це офіційна статистика.
Водночас в Україні завжди була значна частина тих українців, яким законодавство передбачає ту чи іншу соціальну допомогу / пільгу від держави, проте з певних обставин ці люди не претендують на отримання цих благ – не знають, соромляться або не можуть оформити себе (знову та ж сама бюрократія).
Тож виходить, що держава витрачає багато коштів і зусиль на утримання всіх цих інституцій та виконання процесів, а виконує менше і виглядає гірше в очах свого народу, що логічно, оскільки його потреби не є достатньо задоволеними.
І тут безумовний базовий дохід міг би розв’язати цю проблему, даючи людині повну свободу дій і вибір, що тягне за собою більшу довіру державі та вищий рівень життя. Держава, своєю чергою, заощадила б кошти на адміністративних процесах, напряму взаємодіючи з населенням.
Із викликів безумовного доходу можна передбачити, як мінімум, те, що для імплементації такої практики немає відповідної вітчизняної законодавчої бази. Наскільки до цього готові політичні кола – також питання.
Противники філософії безумовного доходу вказують на те, що реалізація таких виплат тягне високі фінансові витрати для держави. Та якщо проаналізувати досвід інших країн, очевидно, що ці витрати з часом окуповуються. Тому що держава не лише заощаджує на адміністративних процесах, а й підвищує власний рівень ВВП завдяки циклічному потоку грошей і розвитку підприємництва в межах міста впровадження безумовного доходу.
Є побоювання, що системи безумовного базового доходу зменшують стимули до роботи. Однак прихильники ББД кажуть, що зростання автоматизованої економіки поставить під загрозу велику кількість робочих місць працівників, а звідси і стимул краще працювати. До слова, досвід тієї ж Фінляндії свідчить: люди, які отримують безумовний базовий дохід, були щасливішими, але вони не проявили себе не краще й не гірше у пошуку роботи, ніж контрольна група.
Звичайно, можна ще назвати такі мінуси, як можливість припливу мігрантів або нецільові витрати виплат в межах безумовного базового доходу. Утім такі заяви виглядають доволі перебільшеними, оскільки сума ББД зазвичай задовольняє або мінімальні базові потреби, або їхню частку. Ба більше, такі програми можуть передбачати обов’язковість українського громадянства у випадку України, приналежність до соціально вразливих груп населення чи інші критерії, які є держава вважає доцільними.