Неефективна й авторитарна. Численні соціологічні дослідження свідчать: сучасна виборча система більше породжує корупцію, а не право українців на демократичні вибори. Народні обранці стали радше маріонетками партійних лідерів. Як наслідок – втрата довіри та бездієвість Верховної Ради, на яку постійно скаржиться український виборець. Хоча, здавалося б, сам голосує за склад майбутнього парламенту. Дискусії щодо питання, яка ж виборча система є найбільш ефективною та менш корумпованою, тривають давно. Громадські активісти й навіть частина депутатського корпусу ніби й не проти виборчих реформ. Втім далі розмов справа не рухається. А зважаючи на останні події в країні, народні обранці стали заручниками своїх зволікань.
Що саме треба знати про українську виборчу систему, через яку депутати потрапляють у велику політику? Та чи реально її змінити?
“Загалом в історії виборчого права існує три найвідоміші виборчі системи: мажоритарна, пропорційна та змішана. В Україні наразі діє змішана виборча система: 50% Верховної Ради обирають з мажоритарних округів і ще 50% – за пропорційною системою із закритими партійними списками. Її впровадили ще за часів Януковича. І відтоді у стінах Ради не вщухали розмови про негайні виборчі зміни”, – зазначає аналітик ГО “ОПОРА” Олександр Клюжев. Найбільше експерти критикують мажоритарну виборчу систему.
Мажоритарка: підкуп краще працює в малих округах
Мажоритарні округи (225 депутатів) – це коли ви голосуєте за одного кандидата з наданого переліку. Перемагає той, хто набрав більше голосів порівняно з іншими кандидатами.
Світова практика показує, що мажоритарна виборча система сприяє формуванню стабільного уряду. За цією системою на виборах перемагають політичні сили, які мають потужні регіональні структури та міцну матеріально-фінансову базу. Вибори за мажоритаркою відбуваються у понад 70 країнах світу. Зокрема, в таких розвинених європейських країнах, як, скажімо, Велика Британія, Франція, Канада та США.
Та попри численні переваги, саме мажоритарку експерти називають найбільш корумпованою в Україні.
Підкуп ефективно працює в малих округах, які нерідко скуповують повністю. Переможцем зазвичай стає людина, яка не вела активної агітаційної кампанії, проте зуміла “засіяти” округ ресурсами, – кажуть експерти. Так, вже за місяць до виборів з’являються “гречкосії” чи брендовані дитячі майданчики – найулюбленіші прийоми мажоритарників.
Зазвичай мажоритарниками стають власники великого чи середнього бізнесу із “вразливими місцями”. Вони йдуть у велику політику, щоб насамперед вирішити свої бізнес-питання. Відтак стають слухняними виконавцями замовлень влади: за “потрібні” голосування отримують гарантії недоторканності свого бізнесу.
Мажоритарна виборча система дозволяє правлячій політичній силі шляхом маніпуляцій з “нарізанням” (визначенням меж) виборчих округів створювати собі переваги на виборах. Розмиває політичну дисципліну і створює ґрунт для проявів політичної безвідповідальності.
Також серед її основних недоліків – втрата значної частини голосів виборців. Мова про сотні, тисячі, а то й мільйон осіб.
Пропорційна система: партія – наше все
Пропорційна система із закритими списками (225 депутатів) – це коли виборець голосує за партію. Якщо партія набирає понад 5% голосів виборців – потрапляє до парламенту. Кількість місць у ВР визначають пропорційно до набраних голосів.
З 2002 року в Україні діє пропорційна система із закритими списками. Це означає, що виборець голосує суто за партію та не впливає на список кандидатів, які йдуть до Верховної Ради. Бо він закритий. Партійні лідери формують його на власний розсуд. Тож думка виборця про те, хто саме має потрапити до Верховної Ради, ігнорується.
Закриті списки формують за перевіреною схемою: спочатку партії набирають 10-15 відомих зірок естради чи спорту для реклами та білбордів. Решту списку формують “грошові мішки”.
Не секрет, що прохідні місця в закритих партійних списках продаються. Тож на виборах зазвичай перемагає партія з мільйонним бюджетом (реклама коштує дуже дорого). Це нівелює конкуренцію, бо партії зі скромними фінансами не можуть зрівнятися з олігархічними проектами. Отож, на першому місці не репутація окремого кандидата, а гроші.
Вибори за пропорційною виборчою системою відбуваються у 49 країнах світу, з яких 25 – європейські. Найтиповішими прихильниками пропорційної виборчої системи є Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Нідерланди, Словаччина, Чехія, Естонія, Латвія. Як альтернатива “закритим спискам” є ще вибори за “відкритими” списками.
Відкриті списки: голосування і за партію, і за конкретного кандидата
“Насамперед відкриті списки – це можливість реально впливати та змінювати розташування сил і визначати тих, хто увійде до парламенту. Адже виборець голосує за конкретного кандидата в списку. А це вже конкуренція між яскравими особистостями-кандидатами, що важливо, в межах одного списку. Щоб потрапити до Верховної Ради, треба буде боротися за довіру і голоси виборців. Тож партіям нічого не залишається як залучати регіональних лідерів. А це відкриє шлях до політичного процесу новим обличчям”,– пояснює аналітик ГО “ОПОРА” Олександр Клюжев.
“Цікаво, що за відкритих списків спрогнозувати, хто з кандидатів пройде до парламенту, дуже складно. Навіть якщо ви спробуєте поділити територію умовно між представниками своєї партії, то буде величезна конкуренція від інших, – наголошує Олександр Клюжев. – Скажімо, кандидат може виграти в одному окрузі (якщо вони будуть передбачені). Проте цей результат буде гіршим серед усіх його однопартійців-висуванців, тому він може не отримати мандата”. Це, на думку експерта, значно зменшує імовірність торгівлі місцями в парламенті.
Пропорційна система за відкритими списками передбачає 27 великих регіональних округів. Партії виставлятимуть на кожному окрузі мінімум п’ятьох кандидатів. За словами Клюжева, великий розмір округів ускладнює підкуп виборців. Одна справа “скупити” мажоритарний округ у два райони, і зовсім інша – всю область, що потребує значно більших витрат.
“Втім, за бажання, і тут можна вдаватися до фальсифікацій, – каже Клюжев. – Щоправда, це буде в значно менших масштабах”. І додає: “Звісно, в Україні треба посилювати механізми внутрішньопартійної демократії та партійних інститутів. Однак у цьому контексті важливо не перебільшувати значення виборчої системи, мовляв, “відкриті” списки вирішать усі проблеми в політичному та виборчому процесах України”.
Головне фото: Антикризовий медіацентр