Вибори до Європарламенту – чого чекати Україні

Європа є важливим міжнародним партнером України, який не лише втримує санкції проти Російської Федерації, а й докладає багатьох зусиль для реформ всередині України.

У травні в Європі відбулися вибори, внаслідок яких склад Європарламенту було оновлено майже на 60%. Чи означає це що й політика ЄС щодо України може змінитися?

Особливо турбує сьогодні це питання в контексті нещодавнього сумнозвісного голосування в ПАРЄ за повернення російської делегації, де ключову роль зіграли європейські союзники України.

Хто прийматиме рішення в новому Європарламенті

Один з моїх давніх знайомих, який багато років живе в Брюсселі й тісно співпрацює з місцевою кастою євробюрократів, жартома каже, що Європарламент – це чудове місце для того, щоби заговорити будь-яку проблему. І справді, процес ухвалення рішень настільки складний і багаторівневий, що будь-який законодавчий акт може роками блукати його коридорами в пошуках консенсусу, погодження з Європейською радою та доопрацювання Єврокомісією.

Такий складний процес дозволяє узгоджувати та максимально врівноважувати інтереси всіх всередині великого союзу. Прийняття стрімких рішень можливе лише під впливом бурхливих соціальних сплесків та відчуття спільних загроз.

Так сталося в 2014 році з європейською інтеграцією України, коли політика Євросоюзу розвернулася на 180 градусів у напрямку тіснішої інтеграції України в ЄС. А все через безпрецедентне для ХХІ століття військове протистояння в Європі біля самого кордону з Євросоюзом. Великою мірою таке зближення України з ЄС відбулося не завдяки, а іноді навіть усупереч діям українських політичних еліт.

Тому значною мірою відносини України та ЄС визначатимуть насамперед не ідеологічні засади європейських партій, а те, наскільки нові політичні еліти Європи продовжуватимуть відчувати цю загрозу, а також переваги від європейської інтеграції України. Саме з огляду на це варто і розглядати майбутній склад Європарламенту.

Отже, як відомо, в Європарламенті функціонують політичні групи, кожна з яких відповідно до процедур формування груп має чітку ідеологічну платформу. Для створення політичної групи в Європарламенті слід мати принаймні 25 депутатів та представництво в ¼ країн-членів. Як і в попередній каденції, таких груп залишається 8, хоча деякі з них зробили помітний ребрендинг.

Перемогу на виборах здобула Європейська народна партія з результатом понад 23%. Ця група є фактично партією, на ідеології і цінностях якої було засновано Європейський Союз. Партія зберегла позиції лідера, незважаючи на значні втрати – 39 місць – порівняно з минулою каденцією. Окрім цього, залишається інтригою, чи залишиться у групі ЄНП партія угорського прем’єра Віктора Орбана, членство якої було призупинене торік і яка в Угорщині отримала понад 50%.

Сьогодні ЄНП має провідні позиції в Німеччині, Австрії, Румунії, Фінляндії, Хорватії. ЄНП послідовно декларує свою відданість європейській інтеграції України, і саме тому більшість українських партій намагається шукати тут партнерів та союзників. Чинними членами цієї політичної сім’ї є “Батьківщина”, Удар (після злиття з БПП статус залишається незрозумілим) та “Самопоміч”. Незважаючи на це, існує низка важливих для України питань, щодо яких позиція всередині групи є дуже різною – зокрема, це стосується питання “Північного Потоку-2” та співпраці з Росією.

Незважаючи на друге місце, соціал-демократи продемонстрували на виборах найгірший результат за всю свою історію, навіть у таких типових соціал-демократичних країнах, як Швеція. Основною причиною такого результату є незадоволеність політикою щодо мігрантів та радикалізація політичних уподобань виборців. Позитивним винятком для соціалістів стала Іспанія, де соціалісти обігнали провладну Іспанську народну партію. Ця група у відносинах із Росією є також неоднорідною. Історично так сталося, що в більшості країн західної Європи соціал-демократи, в певний момент залишені напризволяще радянськими комуністами, стали їхніми запеклими опонентами, в інших країнах сходу і півдня Європи – друзями.

Альянс лібералів та демократів після важкого переговорного процесу таки дійшов згоди з Емануелем Макроном про спільний похід на вибори та перейменувався на групу “Оновлена Європа“. Однак через проблеми всередині Франції і падіння рейтингу Макрона об’єднаній групі так і не вдалося обігнати соціалістів і отримати омріяне 2-ге місце. Тож і президент Франції не перебрав абсолютне лідерство у цій групі.

Справжнім проривом виборчого процесу стали “Зелені“, які майже вдвічі збільшили присутність у Європарламенті – у Німеччині набрали 22% голосів виборців. Для України “Зелені” є найпотужнішим рупором у боротьбі проти “Північного потоку”.

Ці 4 групи можна умовно назвати ліберальними партіями Європейського союзу, яких можна охарактеризувати як явних і давніх прихильників Європейського проекту. У новому парламенті їм, найімовірніше, доведеться об’єднатися, щоб отримати абсолютну більшість. Загалом, незважаючи на неоднорідність всередині груп, більшість Європейського парламенту навряд чи буде змінювати офіційну позицію ЄС щодо України.

Щодо Альянсу консерваторів і реформістів – після провалу консервативної партії Великої Британії, яка раніше була центральною силою, а цього року здобула лише 4 місця в Європарламенті, центральним ядром його стала польська провладна партія “Право і справедливість“. Вона набрала 26 із 62 місць у Європарламенті.

В України з цією політичною силою склалися непрості відносини. Найперше через питання історичної пам’яті – визнання Волинської різні геноцидом та протесту проти героїзації ОУН-УПА в Україні. Водночас поляки, як ніхто інший, гостро відчувають загрозу з боку Росії та зацікавлення в низці масштабних проектів, зокрема, пов’язаних із транспортуванням скрапленого газу в разі запуску “Північного потоку 2”. Тому тут можливий шантаж, але аж ніяк не антиукраїнська позиція.

На крайньому правому фланзі політичного спектру вперше в історії в Європарламенті буде аж 116 депутатів, які своєю прямою ціллю вважають якщо не фактично розпад Європейського Союзу, то принаймні його кардинальне переформатування з кардинальним зменшенням повноважень на наддержавному рівні. Більшість цих партій або відверто отримують фінансування від Росії, або щонайменше не приховують свого прихильного до неї ставлення. Найнебезпечнішою з погляду євроскептицизму залишається відверто націоналістична партія “Ідентичність і демократія“ на чолі із скандальною Марі Ле Пен, що обігнала на європейських виборах коаліцію Макрона у Франції, та італійським прем’єром Матео Сальвіні, яка отримала 73 місця у новоспеченому Європейському парламенті.

Інша праворадикальна політична група “Європа свободи та прямої демократії“ наразі має 44 депутати, що представляють три національні партії – італійський “Рух 5 зірок”, британську партію Брексіту та хорватську популістську партію “Щит людей”, що є недостатнім для формування групи в Європейському парламенті. Також у разі виходу Великої Британії з ЄС в жовтні цього року група позбудеться 26 депутатів. Це створює поле для можливого об’єднання всередині правого політичного спектру.

Так, зокрема, Матео Сальвіні неодноразово звертався публічно до всіх крайніх правих партій, найперше до партії Брексіту, з пропозицією об’єднання. Однак, окрім спільного євроскептицизму та антиміграційних настроїв, праві партії мають інші суттєві розбіжності, зокрема в питаннях економіки. Залишається сподіватися, що крайнім правим силам всередині ЄС таки не вдасться домовитися та об’єднатися в єдину групу, яка, до слова, могла б стати третьою за величиною політичною групою в Європарламенті.

41 місце в Європарламенті отримують також Європейський союз лівих та Нордичної партії зелених лівих, які сповідують близькі до комуністичних цінності, виступають проти НАТО та Європейської інтеграції.

Крайні праві та ліві політичні групи будуть намагатися всіляко блокувати роботу Європейського парламенту, а отже, і перетягувати увагу ЄС від України та російської агресії на внутрішні протистояння та суперечності.

Варто зазначити, що різні країни мають різний вплив на формування складу Європарламенту, адже кількість делегованих країною євродепутатів залежить від кількості населення країн-членів. Найбільшу кількість депутатів делегують Німеччина (96), Франція ( 74), Велика Британія (73) та Італія (73). Із виходом Великої Британії з ЄС в жовтні цього року (якщо Брексіт таки відбудеться у заплановані терміни) їхні місця в Європарламенті розподілять між іншими країнами-членами, при чому найбільше додаткових місць отримають Франція ( +5), Іспанія ( +5) та Італія (+3). Таким чином великі країни мають можливість значно більше впливати на політику ЄС, аніж менші країни, такі як Естонія чи Мальта, які мають по 5 євродепутатів.

У цьому контексті насторожує, що саме в країнах, які мають найбільший вплив на політику ЄС, набирають обертів популістські праворадикальні партії, такі як Альтернатива для Німеччини, Національний Фронт Ле Пен та інші. Та й серед груп центристського спрямування багато охочих повернутися до business as usual з Росією зі сподіванням відтягнути чергову фінансову кризу та перекрити падіння європейської економіки.

Таким чином новий Європарламент навряд чи буде змінювати офіційну позицію щодо України найближчим часом. Серед нового складу євродепутатів залишається багато друзів та симпатиків України. Однак деструктивні сили всередині політики Європи навряд чи оминуть європейсько-українські відносини стороною. А отже, можна чекати й інших неприємних сюрпризів.

Одне можна сказати напевне – новому українському парламенту, який за всіма прогнозами може бути оновленим на 80%, доведеться попрацювати в полі чола, щоби ті відносини з Європарламентом, які вибудувалися з 2014 року, були відновлені та продовжені в продуктивному руслі.