Дід Мороз родом з Радянського Союзу? Чи, може, більшовицька пропаганда його образ привласнила, відкоригувала й пустила в маси під вигідним для себе образом? Святий Миколай – реальний благодійник? Чи можна його ототожнювати із Санта Клаусом?
Напередодні новорічних свят – вся правда про Діда Мороза та чому його не слід вважати альтернативою святому Миколаю!
Про основні символи Нового року (зокрема, про бій курантів та посох, “батька” Снігуроньки), підміну фактів та пропаганду. А також про те, як язичницькі ритуали стали основою радянського сценарію святкування Нового року – з’ясовуємо із фольклористом, старшим науковим співробітником Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України Оленою Чебанюк.
Ой, хто-хто Миколая любить…
За переказами, реальний Миколай був дуже багатим. Якось він почув розмову батька, який через нужду хотів продати своїх доньок. Миколай пошкодував сім’ю і закинув їм у вікно гроші. Відтоді він жертвував нужденним і робив це таємно.
Святий Миколай – символ християнської доби. У часи Реформації, коли засуджувалося шанування святих, святого Миколая замінили новонародженим Ісусом, а подарунки, саме від його імені, дарували на Різдво Христове. З приходом Контрреформації традиція дарувати подарунки від імені Миколая знову відродилася.
В Україні ж це свято зборонили разом із Різдвом під час радянської влади. І лише за часів незалежності воно почало відроджуватися. За традицією, цієї ночі (19 грудня – православні, 6 грудня – католики) під дитячими подушками з’являються подарунки. Тому вони вірять у диво, звершуване святим Миколаєм і вчаться в святого бути милосердними.
– Пані Олено, то хто він – Святий Миколай і чи є це свято українським?
Насамперед варто розуміти, що Святий Миколай – реальна людина, яка завдяки своїм вчинкам була канонізована до лика святих.
Традиція святкування Миколая із подарунком, який він залишав дітям під подушкою чи в шкарпетці, прийшла до України із Заходу і особливо була популярна на теренах Західної України. Переважно завдяки Греко-Католицькій Церкві. Хоча, скажімо, до 1863 року в Києві також був досить великий вплив польської культури. Тож ті ж самі Варварки і Миколаї виникали в місцях співіснування різних культур.
Цього дня влаштовувалася гостина, після якої всі весело з піснями їздили на санях довкола села. Дітям дарувалося особливе печиво – миколайчики.
А наприклад, на Харківщині існував звичай святкувати триденні Миколині святки, на які варили кутю та узвар, щоб у наступному році забезпечити врожай на жито й плоди. На Поділлі цього дня чекали “полазника” — чоловіка, який першим зайде до хати, що віщувало багатство й щастя впродовж року.
– Святий Миколай та Санта Клаус – це різні персонажі чи їх все-таки об’єднує приналежність до релігії?
В ХІХ столітті образ святого Миколая перестав асоціюватися напряму зі святим. У цей час саме набирає популярності абсолютно комерційний та карикатурний образ Санта Клауса, який дуже полюбився на Заході. Це був період, коли в силу політичних та релігійних обставин суспільству треба було запропонувати так званий конфесійно коректний персонаж. І ним став Санта Клаус. Тож його поява, радше, вимога часу.
І тут варто згадати і більшовицького Діда Мороза. Власне одна з причин його появи – самоідентифікуватися від вже згаданих символів Заходу.
Загалом в історії культури України стався унікальний випадок, коли фактично із повного забуття та тотальної багаторічної заборони відродилися традиції святкування Різдва та Святого Миколая. Це й є генетична пам’ять, це потреба нашого суспільства повернутися до духовного. А також можливість обирати свято за власним смаком без насильного нав’язування.
Дід Мороз, борода із вати: історія народження
Казкова історія вже про доброго Діда Мороза, який дарує дітям свято, почала відроджуватися на державному рівні у 30-х роках минулого століття в криваву антирелігійну кампанію. Яка до того ж збіглася із не менш кривавими подіями в країні, – штучним голодом та тотальними репресіями. Невдовзі, хоч і видозмінені, проте деякі символи традиційних зимових свят більшовики таки повернули. Час у країні був занадто складний, і людям треба було негайно дарувати свято. І це свято створили.
–1930-ті роки – час голодомору, тотальних репресій та (!) офіційний дебют Діда Мороза…
Вже офіційно, згідно з архівними документами, на рівні ЦК КПРС про Діда Мороза як символу нової доби заговорили у грудні 1935-го року. Тоді в газеті “Правда” вийшла стаття другого секретаря КП(б)У Павла Постишева про відзначення Нового року разом з новими символами доби.
Цікаво, що вже через кілька днів після друку цієї статті в усіх “червоних куточках” від Камчатки до Збруча стояла ялинка. А вже у 37-му році Дід Мороз урочисто і на той час помпезно дебютував в Кремлівському палаці. Так була започаткована мода на новорічні масові святкування. Так, на зміну куті прийшов салат олів’є, а замість узвару – “Радянське шампанське”. До речі, новорічне меню також вирішували на рівні ЦК КПРС. Це так званий кулінарний код, який підкреслює один із основних інстинктів.
Листівки у Радянському Союзі
– Звідки взявся Дід Мороз і чи насправді це вигаданий більшовиками казковий персонаж?
– У сиву давнину, коли люди ще вважали себе частиною природи, а не її (!) царем, намагалися жити з нею у мирі. Природу боялися й задобрювали за допомогою ритуалів. Здавна символом Космосу, енергії було Сонце, із яким наші пращури пов’язували майже всі свята, зокрема новорічні.
Тому взимку, коли дні стають короткими і похмурими, а сонця на небі не видно, люди вважали, що воно вмирає і настає кінець світу. Аби запобігти цьому, придумували цілу низку, що важливо, веселих і позитивних обрядів, аби передати та підтримати енергію Сонця, яке повертає на землю світло й тепло. Звідси, до речі, і сучасна традиція гучно і весело святкувати Василя, тобто “веселитися”. Оскільки наші предки такими поняттями, як рік, не оперували, то і Новий рік мав кілька дат.
З прийняттям християнства вже святкували не народження нового Сонця, а – народження нового Бога. Проте багато старовинних моделей таки збереглося. Особливо це видно на прикладі Різдвяних свят. І по сьогодні в деяких регіонах України дотримують традиції задобрювання демонічних сил природи, аби ті не завдавали збитків впродовж року. Так господарі закликають на кутю Мороза, як уособлення холоду і темряви. А скажімо, гуцули ще й Чорну бурю, і Вовка, і Ведмедя, і Град, додаючи, а як не прийдеш на “кутю”, то не приходь і влітку, “бо будемо тебе залізною пугою бити”. Це так званий абсолютно язичницький прийом: я – тобі, ти – мені.
.,.,.,.
Вперше святкування Нового року та Дід Мороз вже як антипод язичницькому демону з’являється в Європі, на початку ХVІІІ ст. В Україну ця традиція прийшла завдяки політиці Петра І, який примусово зобов’язував прикрашати вулиці та будинки гілочками ялини. Щоправда, тоді західногерманська традиція не дуже прижилася серед слов’ян.
А вже у другій половині ХІХ століття, з розвитком масового виробництва, ялинка – як символ світового дерева – та Дід Мороз – як повне протистояння демонічному Морозу – приходяться до смаку українцям. Цьому сприяє поява масової культури, активне виробництво новорічних листівок, іграшок та інших суто новорічних аксесуарів. Сучасна урбаністична культура створила новий добрий образ Діда Мороза. І нова традиція дуже полюбилася і прижилася. Спочатку – серед знаті, а далі – і поміж простого люду.
Проект під назвою “Снігуронька”
– Ким насправді доводиться Снігуронька Дідові Морозу і чому Церква повстала проти цих образів?
Відносно нова традиція святкування Нового року з ялинкою та зимовими персонажами збігається із появою п’єси О. Островського “Снігуронька”. Цей твір фактично й створив ще один символ новорічних свят – Снігуроньку.
Основана на язичницькій міфології, п’єса стає мегапопулярною серед глядачів. Римський-Корсаков пише оперу “Снігуронька”, а Васнєцов створює картину. Над так званою вже новітньою міфологією працювала фактично вся культурна еліта. Однак О. Островський зумів дотриматися язичницьких традицій і зберіг дух злого та демонічного Мороза, а його доньку змалював холодною та байдужою до людських почуттів. Так, насправді Снігуронька – донька Мороза та Весни. Онучкою її вже зробили радянські ідеологи, аби надати образу дитячих рис.
Тут варто зауважити, що у ХІХ столітті театр був шалено популярний. Це був потужний культурний феномен та носій інформації, як сьогодні телевізор та інтернет разом взяті. Все це створило нову моду на святкування Різдва та його нових символів – Діда Мороза і Снігуроньки.
До речі, Православна Церква категорично засудила новостворений образ Діда Мороза і небезпідставно. Бо здавна вважалося, що Мороз є уособленням холоду, зла, темної демонічної сили. Втім святкування Нового року із новими символами швидко поширювалося серед населення.
Все змінилося після революції 1917 року. Більшовики заборонили новорічне свято, назвавши його “попівським” та “антирадянським”. Цікаво, що, навіть попри заборону, його святкували підпільно.
Ну і, як вже було згадано, у 30-х роках Новий Рік, видозміненого Діда Мороза та Снігурку “реабілітували” на державному рівні.
(
о
Сценарій радянського Нового року і язичницькі традиції
– Це правда, що в радянському Новому році використано багато язичницьких символів?
Варто віддати належне авторам бездоганно створеного новорічного сценарію. Насамперед вони подарувала дітям холодної і голодної доби справжню казку, де ялинка сяяла (світла тоді ще фактично у людей не було), а дітей пригощали подарунком та шоколадною цукеркою. Окрім того, з усього видно, що сценарій радянського нового року писали добре обізнані з історією вірувань науковці. Адже зуміли зберегти язичницькі традиції. Щоб не бути голослівними, розглянемо основні із них.
Язичницькі символи, збережені у радянському Новому році
Ялинка – вічно зелене дерево, символ Світового постійного Дерева. До речі, в українській традиції світовим деревом є Купальське. Його й досі вшановують 7 липня, через півроку після нового року, коли сонце перебуває у зеніті. Відголоском символу Світового дерева є традиція ставити букет посеред столу, так би мовити в центрі всесвіту.
Мороз (Морозко) – один із зимових демонів, якого наші пращури всіляко задобрювали, запрошуючи до святкового столу: “Мороз, мороз. Іди до нас кутю їсти”. У радянському новорічному сценарії Мороза кличе Снігуронька із дітлахами, що переодягнені в новорічні костюми добрих звірят.
Дід – мудрець, зачинатель родоводу, який користувалися надзвичайною повагою. Дідом також називають суто різдвяний символ Дідух. Інша назва – колядник, сніп, дідок, який символізує урожай. Також це дух дідів, тобто всіх попередників роду.
Посох – оберіг, продукуючий символ, атрибут мудреців, зачинателів родоводу. Палиця здавна додавала солідності та, за віруваннями, мала магічну силу. Наші пращури вірили, якщо її викрасти у діда, то вона здійснить найзаповітнішу мрію.
Бій курантів опівночі – шпарина між світом людей та сакральним світом богів, коли старий рік ще не закінчився, а новий не почався. У цей час людина може просити у вищих сил здійснення найпотаємнішого. І навіть – передбачити майбутнє, звідси і традиція ворожінь. До речі, у традиційній культурі ворожити дозволялося саме в час новорічних святкувань, один раз на рік.
Зірка – астральний символ “новонародженого” Сонця. У часи християнства – знак Різдва Христового. Переважно це восьмикутна, але траплялася й семи- та шестикутна. У Західній Україні – багатопроменева.
Новорічні образи ведмедиків, вовчиків і лисичок, в яких перевтілюються діти, це уособлення злих духів, яких перемагають добрі сили – білочки, зайчики, які потім в танку співають хвалу Діду Морозу.
– Епоха Діда Мороза хоч і поволі, а таки відходить в історію, а на її зміну повертаються вічні цінності?
– Радянський Новий рік – фактично ідеальний сценарій більшовицької пропаганди. Мабуть, вперше в історії казкові персонажі ще й стали агітаторами і пропагандистами саме політичного устрою країни. Вони, так би мовити, були носіями позитивної інформації, яка піднімала рейтинг країни.
Відтак Дід Мороз і магістралі будував, і в космос літав, і в шахти спускався. А під час Другої світової війни його навіть на фронт мобілізували. Пік слави свята – це 60-70 роки ХХ ст. Проте із часом популярність дещо згасала. А Діда Мороза разом зі Снігуронькою частіше робили героями вже анекдотів. Одна із причин – заробітчанство, в яке вони перетворили свято.
Розмовляла Вікторія Доскоч, ГО “Інститут Просвіти”