Путінський режим воюватиме “до останнього українця”

Втілюючи політику імперського реваншу, Москва не зупиниться на Україні…

Російська агресія стала чи не найбільшим викликом для міжнародного безпекового довкілля. Її ключові методи – не військові дії. А основна ціль – деморалізація противника та дистанційний підрив його спроможності до оборони й захисту національних інтересів. Таку війну часто називають гібридною. Проте частина авторитетних експертів переконана: за терміном “гібридна” міжнародна спільнота ховається від відповідальності визнавати факти очевидної агресії. Як сталося з Україною, коли Росія спочатку анексувала Крим, а потім окупувала Східну Україну.

У зоні ризику – міжнародна безпека

Активно втілюючи політику імперського реваншу, Москва вже перетворила всю зону міжнародної безпеки на єдину зону ризику. Тож Україна – лише один із фронтів, на якому Москва не збирається зупинятися. Вперше про це відверто заговорили 5 років тому на Львівському Безпековому Форумі, організатором якого є ГО «Інститут Просвіти».

У цій війні Путін використовує перевірені методи шантажу – газ та нафту. Російський «Газпром» неодноразово відмикав газ посеред зими і не лише українцям.

2006-го і 2009-го роках, окрім України, РФ залишила посеред зими без газу й значну частину Європи. Тоді постачання блакитного палива частково було припинено до Німеччини, Італії, Чехії. І повністю – до Румунії, Молдови, Словаччини, Болгарії, Сербії, Хорватії.

У такий спосіб Москва продемонструвала, хто насправді контролює ситуацію та як без очевидних проявів класичної війни можна повністю контролювати іншу державу. І хоч вентиль прикрутила Москва, сильно постраждала репутація України як транзитної держави. Як один із наслідків – Україну досі не сприймають як надійного партнера. І це результати російської пропаганди в дії. А також перші кроки для реалізації “Північного потоку”.

“Північний потік” як привід для введення російських військ в Європу

Дедалі частіше міжнародні експерти наголошують, що “Північний потік-2” – це не лише прибутки та доступний газ для Європи, який, зрештою, обійдеться європейцям не так вже й дешево. Це ще й привід для військової присутності РФ у зоні газопроводу, тобто в Європі. Такі припущення не є безпідставними.

Річ у тім, що реалізацію “Північного потоку-2” ще не завершено, а “Газпром” уже придбав чимало активів в Європі. Стрімко розвивається партнерство “Газпрому” з європейськими енергетичними компаніями. Загрози від таких бізнес-партнерств значно масштабніші, ніж ми собі уявляємо. Поки прагматичні європейці думають про прибутки, Москва в такий спосіб нарощує свою військову присутність в зоні будівництва газопроводу, тобто в Європі. Адже “Північний потік-2” – це не лише транспортування газу. Це можливість розміщувати, скажімо, розвідувальне обладнання в зоні будівництва газопроводу. І це не просто страхи.

Щоби зрозуміти наміри РФ щодо ефективнішого використання “Північного потоку”, достатньо вивчити дії РФ в Азовському і Чорному морях. Коли Росія побудувала Керченський міст, одразу збільшила військову-морську присутність в Азовському морі. На вишках у Чорному морі, які Росія захопила під час анексії Криму, розміщено системи стеження за надводною ситуацією. Це дає можливість контролювати не лише територію поблизу окупованого Криму, а й території поблизу Одеси, де регулярно перебувають кораблі НАТО. Крим уже став базою для російських крилатих ракет. Тож це лише питання часу, коли РФ використає свій трубопровід як привід для введення російських військ.

Навіщо Росії Чорногорія

Останнім часом Росія активно скуповує ділянки узбережжя в Чорногорії. І, зважаючи на агресивність зовнішньої політики РФ, вона це робить не лише задля розвитку туризму. Експерти наголошують, що Чорногорія для Росії – це насамперед вихід до моря. Так РФ відкриває шлях для власних військово-морських баз. Флотом легше дістатися до суходолу і він значно краще може подбати про свій захист, ніж авіація. Саме через це РФ потрібен був і Крим.

Проте загрози в Балтійському та Чорноморському регіонах досі майже не розглядають у контексті доступу до портів, повітряної безпеки, комунікацій, економічного розвитку і як наслідок безпеки місцевого цивільного населення. Хоча в час неконвенційних нелінійних воєн саме ці об’єкти стають першою мішенню агресора. Захистити такі об’єкти критичної інфраструктури часто складно. Адже нерідко вони перебувають не у власності держави, а належать приватним компаніям чи іноземним власникам. А це лише вкотре переконує, що захист критичної інфраструктури потребує ефективної державної політики та високого рівня стійкості цивільного населення.

Небезпеки для Заходу від дій РФ, які вже існують

2017 року авторитетне інформаційне агентство “Bloomberg” внесло один зі складників російської пропаганди “ботів” Кремля до списку найвпливовіших персон року. Лише торік онлайн-середовище 17 країн зазнало маніпуляцій та дезінформації під час виборчих процесів “ботами” Кремля. Росія намагалася вплинути на передвиборні кампанії в таких державах, як США, Франція, Німеччина, Колумбія, Італія, Еквадор, Велика Британія та Корея. А кремлівська пропаганда стала чи не основним чинником гібридної війни.

“Емігрантська криза” в Європі – також не випадкове явище. Загальновідомо, що під час останньої “емігрантської кризи” величезна кількість біженців із Близького Сходу через війну в Сирії вирушила до Європи. За висновками міжнародних експертів, це призвело до зростання впливу радикальних націоналістичних груп та партій, які місцями вже конвертують його в політичні дивіденди. Спеціалісти Центру передового досвіду НАТО зі стратегічних комунікацій прямо вказують, що за емігрантською кризою (а точніше – за диригуванням її радикалізації з боку праворадикальних організацій та різноманітних “співвітчизників”) стоїть Росія. А тим часом уже сам факт активного включення РФ у бомбардування північної Сирії посилює мігрантські потоки, які прямують у Європу. При цьому в рамках самої Європи РФ активно “розкручує” ксенофобські настрої.

З офіційної доповіді чеської контррозвідувальної структури Служби безпеки та інформації, яку було озвучено торік у Львові на Безпековому Форумі: “Росія створює в Європі ідеологічну структуру, яка може бути сприйнята всім європейським політичним спектром – від екстремальних лівих сил через популістів до екстремальних правих сил, що можна вважати поверненням до концепції Комінтерну, створеного і керованого Радянським Союзом”.

Розслідування журналістів щодо президента Чехії Земана і його найближчого оточення лише підтверджують такі оцінки. Але схожих прикладів у рази більше, скажімо, прямі обвинувачення окремих депутатів угорської партії “Йоббік” у шпигунстві на користь Росії. За різними оцінками, політичні проекти (або окремі політики та експерти), які функціонують в інтересах російської зовнішньої політики, є щонайменше в десяти країнах ЄС. І здебільшого це важливі для Європи країни. Крім Франції, Німеччини та Чехії, це також Австрія, Угорщина, Греція, Італія.

Інший, не менш промовистий приклад втручання Росії – ситуація навколо референдуму в Великій Британії щодо виходу зі складу ЄС. Британські журналісти відверто заявили: єдиний, хто справді виграє від “так” на Brexit, – Путін, який нині “тестує ЄС на стресостійкість”.

Не варто забувати про список спірних територій та невизнаних держав, до створення яких також долучилася РФ. Придністров’я, Нагірний Карабах, Абхазія, Південна Осетія, віднедавна “ЛНР” і “ДНР”, які визнано в Україні терористичними. Це так звані сірі зони, квазідержави, території, які цілеспрямовано вивели з-під контролю законної влади. Цілком імовірно, що у зручний час РФ свідомо може розконсервувати низку “заморожених конфліктів” або ж створити нові. Нещодавно Путін уже висловив готовність підтримати Сербію в її позиції щодо Косово. Якомога більше плутанини та ненависті, відтак невизначеність та тривога у сфері безпеки – це все наслідки спецоперацій немілітарного впливу з боку РФ, які вона активно втілює, наголошують військові експерти.

Юридична війна: як Росія узаконює свої агресії

Ще однією потужною зброєю РФ є законодавство, яке Росія перетворює на засіб боротьби проти міжнародного та внутрішнього права. Іноземні спецслужби називають це юридичною війною, коли за допомогою законодавства Росія узаконює свою агресію. Наприклад, заявляє, що вона не окупувала Крим, а приєднала до РФ нібито в цілком законний спосіб, адже відбувся так званий референдум.

РФ навіть спробувала писати петиції до ООН, щоби виправдати своє втручання, замасковане під гуманітарну місію в Східній Україні. Цю методику спочатку протестували в Україні, а 2015-го застосували в Сирії проти тамтешньої опозиції.

Також РФ використовує приклад Косова для виправдання своїх дій. Щоразу, коли Росія порушує міжнародне право, вона стверджує, що її дії, навпаки, йому відповідають. Цікаво, що таку законодавчу зброю Росія почала використовувати ще від Переяславської Ради, яку історики назвали першою спробою Москви нав’язати Україні “русский мир”, наголошують експерти.

До того ж Кремль використовує кримінальні елементи як інструмент гібридної війни. Значну частину кримінальних синдикатів курують російські спецслужби, і вони діють в усій Європі та на глобальному рівні.

Та навіть попри це, більшість європейців і навіть українців, які перебувають в епіцентрі російської агресії, не готова розпізнавати масштаби реальних загроз та до кінця не усвідомлює нову геополітичну реальність: Путінський режим воюватиме до останнього українця.

Головне фото – www.ukrinform.ua