Микола Лукаш: Найвидатніший світовий перекладач, замовчаний на Батьківщині

Завдяки перекладам Миколи Лукаша українська інтелігенція дізналася про багатство та красу рідної української мови. А світова спільнота визнала: переклади геніального українця кращі за оригінали.

Коли натовп вигукував партійним діячам “Ура”, поліглот, інтелектуал, перекладач Микола Лукаш лише посміхався. Бо добре знав, що тюркською мовою цей вигук означає “бий!” Коли його намагалися спровокувати агенти КДБ і казали йому “Христос Воскрес”, Лукаш відповідав: “Слава КПРС”. Маючи неймовірне відчуття слова та лінгвістичний талант, Микола Лукаш з легкістю міг стати поетом або письменником. Проте свідомо обрав переклад.

“…Для української літератури переклад завжди значив більше, аніж просто переклад. Насамперед він був засобом утвердження повновартісного статусу своєї мови й культури. А часом… і нагодою сказати про те, про що в оригінальних текстах говорити не випадало”, – писав про роль українського перекладача науковець Максим Стріха.

До того ж у тоталітарній державі перекладачів розстрілювали рідше. А вміння перекладати у стилі Лукаша захищало та популяризувало культуру та мову не гірше, ніж уміння писати на гострі теми.

“Коли переклад боронить культуру та є кращим за оригінал”

Такими є висновки світової спільноти про перекладацьку діяльність великого українця Миколи Лукаша. Завдяки його таланту німці зрозуміли, про що насправді написав Ґете у “Фаусті”. Саме українець Лукаш довів, що Гарсіа Лорка свої найвідоміші твори писав не іспанською, як вважали доти, а цигансько-андалузьким діалектом. До всіх приказок і афоризмів Боккаччо Лукаш знайшов точні українські відповідники – переклав їх лемківськими та бойківськими діалектами. Та найголовніше, перекладаючи світових класиків, він популяризував рідну українську мову та розкривав її багатство й мелодійність. Останнього радянська система не пробачила.

Про феномен всесвітньо відомого українського перекладача в епоху мовної ізоляції, його унікальний спосіб боронити рідну мову в тоталітарній державі, про новаторство в перекладі найвідоміших світових класиків. А також – чому, якби Микола Лукаш жив у сучасній незалежній Україні, його б так само свідомо замовчували, як і 100 років тому в окупованій більшовиками Україні. Про це в інтерв’ю із сучасним українським письменником, поетом та перекладачем Сергієм Дзюбою.

– Геній, митець-новатор, імпровізатор чи феномен – ким насправді був Лукаш та в чому феноменальність його перекладів?

– Я не перебільшу, якщо скажу, що Микола Лукаш випередив свій час. Це був не лише поліглот, який знав близько 20 мов і блискуче перекладав світових класиків. Лукаш – це інтелектуал, це геній, якого не мала жодна нація. І це при тому, що він народився 1919 року – у час війни, розрухи й фактично в переддень найстрашнішого у світі голодомору, який визнано геноцидом українського народу. Та навіть такі життєві обставини не завадили йому самовдосконалюватися та дуже багато читати.

До Лукаша світову літературу зазвичай перекладали з російських текстів-перекладів. Натомість Микола Олексійович перекладав лише оригінали. Причому найскладніші. І це був не науковий переклад, а колоритний, адаптований, поетичний. У ньому немає нічого зайвого чи випадкового. Мова – багата та мелодійна. Кожен переклад – шедевр. Бо дослівний переклад не в змозі передати глибину художнього твору та всю гаму його напівтонів і відтінків!

Фактично до Лукаша як такого перекладу й не було, радше переказ. Перекладачі нерідко змінювали тексти, прилизуючи їх. У такий спосіб із “Фауста” зникла ціла частина поеми, де Ґете вживав нецензурщину. Микола Лукаш повернув читачам змогу читати справжнього Фауста. А наприклад, циганську мову Федеріко Гарсіа Лорки він переклав за допомогою західноукраїнських діалектів. В його розумінні переклад завжди був мистецтвом, а не формою науки. І так має бути. Для перекладу художніх творів одного знання мови мало, треба самому бути поетом чи прозаїком. Окрім того, добре знатися на культурі, традиціях, історії та світосприйнятті, навіть на національній самобутності, а отже, бути інтелектуалом. І Лукаш таким був.

– Це правда, що український перекладач Лукаш допоміг німцям зрозуміти, про що писав Ґете у “Фаусті”?

– Один із найвідоміших перекладів Лукаша – це “Фауст” Ґете. За цей художній твір свого часу бралися навіть Франко і Старицький, проте осилювали щонайбільше одну частину. Ґете писав “Фауста” близько 60 років, що неабияк вплинуло на різностиль твору, а отже, і на складність перекладу.

І Лукашу – поліглоту та інтелектуалу – вдалося впорядкувати та перекласти навіть такі складні місця. Це єдиний зі світових перекладачів, хто повністю переклав усю поему. Ба більше, зробив зрозумілою Ґетеву фантасмагорію. І при цьому – зберіг точність перекладу.

На роботу він витратив близько 20 років. А розпочав ще в п’ятому класі. 1955 року переклад “Фауста” побачив світ. І відразу в Європі його визнали найкращим. Навіть присудили українському генію перекладу премію. Однак так і не змогли особисто вручити, бо вже знаного на весь світ перекладача не випускали за кордон. Цікаво, що перекладач Лукаш жодного разу не був за кордоном. Тож, аби почути іноземну вимову, ходив в “Інтурист”.

– Більшу частину свого життя Лукаш був свідомо замовчаний. Радянська влада так і не пробачила йому публічну підтримку шістдесятників. Проте й сьогодні ім’я знаного на весь світ українського перекладача в Україні не дуже відоме. Чому?

– Я вам скажу більше, якби Микола Лукаш жив сьогодні, то також був би невизнаний і недооцінений. Річ у тім, що Лукаш, знаючи два десятки мов, перекладав лише українською. А так вже повелося, що рідна українська мова не є популярною у власного народу: ні зараз, за незалежної України, ні 100 років тому.

Його живі, яскраві й неповторно українські переклади – це вершина світової поезії. Його тричі висували на здобуття Шевченківської премії, проте щоразу його кандидатура відхилялася. Маючи перекладача такої величини, в Україні навіть немає державної премії на честь Лукаша. В інших країнах пам’ять про таких, як Лукаш, бережуть, бо розуміють, що насправді саме такі люди і є золотим запасом держави.

На жаль, ми ще не українці. Ми ще не вміємо розуміти, що таке нація. Ми не знаємо ні своєї історії, ні літератури. Фактично припинили читати. Хоча лише читання книг дає людині інтелект та вміння критично мислити. Письменники мають стати національною елітою країни, як це є в кожній європейській країні.

Натомість українці наразі більше дивляться ТБ, яке на 90% складається із негативних новин. У світі ж науково доведено, що підбірка негативних новин сприяє дебілізації населення. Має минути ще багато часу, в українців має змінитися свідомість. Лише тоді зрозуміємо значення Лукашевих перекладів та роль письменницької еліти в цілому для становлення і процвітання власної держави.

Цікаві факти із життя Миколи Лукаша

• Інтелектуал, поліглот, перекладач зі світовим іменем. Автор найскладніших перекладів світової класики українською мовою.
• Народився 19 грудня – на Святого Миколая. Батьки назвали Миколою. Проте друзі зверталися на прізвище — Лукаш.
• Майбутній геній українського мовознавства до чотирьох років не міг говорити. Після нетривалого проживання із циганами, заговорив та вивчив їхню мову.
• У семирічці опанував французьку, німецьку та англійську мови.
• Під час студентства в Архіві стародавніх документів вишукував папери, дотичні до Коліївщини, переписував їх, перекладав з польської та латини українською мовою. За копійки готував ці матеріали для Костя Гуслистого – той саме працював над книгою про Коліївщину.
• Автор колосальної колекції рідковживаних українських слів. Збирав матеріали для словника “Моя матюкологія”, який знищила сестра Лукаша.
• 4 словники Лукаша досі не перевидано. У вільному доступі є лише Фразеологічний словник Лукаша.
• Зразок перекладу-адаптації Маяковського “Шёл я верхом, шёл я низом, строил мост в социализм” – “Йшов я верхом, низом ліз, міст мостив в соціалізм”.
• Зароблені кошти Лукаш витрачав на книжки. У 30-ті роки букіністичні магазини були переповнені “конфіскатом” засуджених письменників і науковців. Тож цінні видання збували за копійки. Так Лукаш зібрав усі 10 томів “Історії України-Русі” Михайла Грушевського, “Исторические монографии” Миколи Костомарова, “Описание старой Малороссии” Олександра Лазаревського, твори Максимовича.
• За життя Микола Лукаш зробив 3500 перекладів. У його доробку – “Декамерон”, “Дон Кіхот”, “Фауст”, “Мадам Боварі”, твори Гарсії Лорки, Роберта Бернса, Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне.
• Коли публіцист Іван Дзюба опублікував свій твір “Інтернаціоналізм чи русифікація?”,  Лукаш його публічно підтримав. Написав листа до Президії Верховної Ради УСРС з проханням надати можливість йому відбути покарання замість Івана Дзюби, який хворів на сухоти. За це його виключили зі Спілки письменників, заборонили друкуватися. Збірка віршів французького поета Аполлінера в Лукашевому перекладі світ так і не побачила. А з багатомовного тлумачного словника української мови вилучили всі посилання на Лукашеві переклади.
• Помер перекладач зі світовим іменем 1988-го року. Зі спогадів очевидців, генія українського перекладу поховали скромно. А на поховальній табличці символічно написали його прізвище російською та з помилками…