У Львові 2019-й оголосили роком Івана Левинського. Видатний український архітектор звів десятки визначних будівель, які сьогодні є обличчям міста – естетичні, вигадливі, атмосферні.
Левинський закарбував в архітектурі свою любов до Львова, та львів’янином він не був. Принаймні за пропискою. Народився у містечку Долина, що на Франківщині, 6 липня 1851-го. Тоді це була Австро-Угорщина. А до міста Лева дістався в юнацькому віці.
Це був час, коли Львів починав позбуватися статусу австрійської провінції та активно розбудовувався.
По-перше, будівельний бум спровокувало різке збільшення кількості населення: у 1869 році у місті мешкали 87 тисяч людей, у 1890-му – вже 119 тисяч, а у 1910-му – понад 195 тисяч. Тобто йшлося про будівництво не поодиноких будинків, а цілих житлових кварталів. Так місто Лева обростало все новими й новими спорудами у стилі віденської сецесії. За своєю красою архітектурні ансамблі у Львові не поступалися будівлям найрозвинутіших та найбільших міст Європи.
По-друге, Львів був столицею автономного Королівства Галіції і Лодомерії. І хоч управління містом загарбали поляки, та гроші на його розвиток виділяли. Адже тут вирувало і політичне, і економічне життя. Одна з причин – нафта та вся еліта, яка за нею тягнулась. З другої половини ХІХ століття на Галичині добували нафту в промислових масштабах. Мова про 5% світового обсягу нафти на початок ХХ сторіччя.
До речі, у Львові перший електричний трамвай запустили раніше, ніж у Відні – у 1894 році, а в австрійській столиці у 1897-му.
Словом, Львів розвивався стрімко, й інфраструктура мала за ним встигати. Точніше – архітектори та їхні бюро.
Іван Левинський, який отримав диплом інженера з відзнакою у “Львівській Політехніці”, був саме тим, хто будував швидко, якісно та зі смаком. Тому і став затребуваним фахівцем.
Хоча й закінчив університет, з ним не розпрощався, а влаштувався туди на роботу (згодом допрацювався аж до професора). Левинський мав натхнення і для практичного застосування своїх знань. Спочатку відкрив невеличке архітектурно-технічне бюро, де займались проектуванням будинків. Далі – у 1881 році – отримав дозвіл на відкриття власного будівельного бюро.
У цей час бізнес-партнером Левинського стає професор “Політехніки” Юліан Захарієвич, який, власне, навчав Левинського. Разом на кредитні кошти вони купили землю, щоб побудувати цілий квартал “однородинних вілл” – Кастелівку (його так і не завершили).
У 1889-му Левинський відкрив “Фабрику кахлевих печей і матеріалів будівельних”, яка на початку ХХ століття стала однією з найбільших на Галичині. Там можна було купити майже все для будівництва – від цегли та бетонних виробів до майоліки.
До речі, керамічна плитка, яку випускали на фабриці Левинського, у художньому сенсі була дуже цінною та конкурувала за оригінальністю з аналогічними виробами Праги, Відня, Варшави.
Отже, маючи власне архітектурне бюро та фабрику, Левинський власними силами вів проекти на всіх етапах – від креслень на папері до здачі готового об’єкту.
Він став настільки популярним та авторитетним архітектором, що йому довіряли одночасно кілька проектів. Так, в останній десяток ХІХ століття він відповідав за будівництво оперного театру, готелю “Жорж”, пасажу Міколяша, комплексу єврейського шпиталю та комплексу нового двірця. За плечами митця як архітектора та забудовника – з понад сотню зведених будівель. Та одна так і залишилась нереалізованою ідеєю – Руський театр.
Діяльність Левинського була прибутковою. Та він не заробляв гроші заради грошей, а акумулював їх на доброчинність. Його зусиллями було збудовано Будинок для робітників і будівлю для Українського педагогічного товариства, запрацювала реміснича й промислова бурса, де незаможні студенти могли вчитися безкоштовно. Разом із Захарієвичем подарував землю під гуртожиток для студентів.
На початку Першої світової війни російські війська взяли Левинського заручником та депортували спочатку до Курська, а потім повернули його до Києва. Там архітектор часу не гаяв та заснував агрономічно-технічне товариство “Праця” (пізніше воно з’явилось і у Львові), і збудував церкву в гуцульському стилі.
Повернутись до Львова зміг лише 1918-го. Він палко підтримував українську незалежність, тому болісно сприйняв поразку ЗУНР. Присягнути на вірність Польщі відмовився. Як наслідок – його вигнали з “Політехніки”, де він вже був поважним професором.
Левинський занедужав. Помер архітектор 4 липня того ж 1919 року. Поховали його на Личаківському кладовищі. На його пам’ятнику викарбувано: “Різьбив душі людей силою характеру, кров’ю серця, силою розуму”.
Страхове товариство “Дністер” (1905-1906) – вулиця Руська, 20
Будівля зведена у стилі “гуцульської” сецесії. Всі будівельні матеріали – українського виробництва. Хіба систему опалення замовляли у Відні.
Нині тут працює міська поліклініка.
Оперний театр (1897-1900) – проспект Свободи, 28
Іван Левинський не проектував Львівську оперу, проте весь цикл будівельних робіт виконувало його бюро.
Готель “Жорж” (1900) – площа Міцкевича, 1
Головний залізничний вокзал (1902-1903) – площа Двірцева, 1
Будівельні роботи доручили фірмі Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського.
Будівлю прикрасили скульптурами жінки, що символізує залізницю й торгівлю, та чоловіка на леві – як символ промисловості та Львова. Всередині головним елементом був вітраж “Архангел Михаїл” з панорамним виглядом міста.
Будинок Торгово-промислової палати (1907-1910) – просп. Тараса Шевченка, 17-19
Проект розробили архітектори Альфред Захаревич і Тадеуш Обмінський. Основну частину робіт взяло на себе будівельне бюро Левинського.
Нині в будівлі розташовується прокуратура Львівської області.
Музей Олекси Новаківського (1889-1890) – вул. Листопадового Чину, 11
Спочатку це була вілла польського художника Яна Стики. Спроектував її Юліан Захаревич, а звів Левинський. Будівля належить до неоромантичного стилю.
Новаківський у будинку оселився аж у 1913-му. Нині там його музей.
Цікава деталь висить над входом — картуш із трьома щитами. Це гербовий знак цеху малярів.
Палац Семенських-Левицьких – вул. Пекарська, 19
Палац зводили до 1849 року. Потім з 1873 до 1877 року на чолі з архітектором Вагнером його повністю перебудовували у стилі французького бароко. Третя реконструкція – з 1891 до 1894 року – припала вже на Івана Левинського та Яна Томаша Кудельського.
Нині тут розташована спеціалізована школа-інтернат.
Вілла на вулиці Коновальця, 71
Незвичний як для житлового будинок із вежею збудувало архітектурне бюро Івана Левинського у 1906 році.
Будинок Технологічного інституту (1907-1909) – вул. Нижанківського, 5
Будівлю у стилі модернізму зводив архітектор з бюро Левинського – Тадеуш Обмінський.
Нині тут Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка.
Головне зображення: листівка – Тетяна Казанцева
Дата оновлення 23/05/2019 14:31
Досвід Туреччини засвідчує: нехтування вимогами безпеки та загравання влади з будівельним бізнесом призводить до катастрофічних наслідків. Україні, на яку чекає…
Як вдається українцям, які тікають від війни, повернути впевненість і бажання жити далі Щоденно до Львова приїздить кілька тисяч біженців.…
Російським окупантам не вдалося захопити столицю України ні за чотири години, ні за три дні. Як і пройтися парадом Хрещатиком,…
Як місто за лічені дні перетворилося на гуманітарний хаб України Замість безтурботних туристів – сотні тисяч біженців. На місці відомого…
Українські згуртовані міста сьогодні показують приклад довіри – людей до влади і влади до людей. Про військову стратегію. Коротко. Щоб…
Замість очікуваних окупантами квітів – український гімн та екстрене голосування за територіальну цілісність України. Херсон… 28 днів війни. Із них…