МОРСЬКА СТРАТЕГІЯ В БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ: ГАРАНТУВАННЯ БЕЗПЕКИ ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Яким чином міжнародне право впливає на розвиток ситуації в Балто-Чорноморському регіоні: воно є стримувальним чи пусковим механізмом? Конвенції, що забезпечують доступ до певних регіонів, ухвалювали в певному історичному контексті для створення системи ваг і противаг. Чи можуть вони досі виконувати цю функцію і що можна зробити для покращання безпекової ситуації в регіоні?
ВІДПОВІДЬ НА ЗАГРОЗУ: ВІЙСЬКОВИЙ ВИМІР
В останні роки Росія постійно знецінювала традиційні інструменти, що забезпечували відсутність військової загрози. Росія мілітаризується – не лише всередині країни, але також на кордонах з ЄС та НАТО та на окупованих територіях. Зараз цілком зрозуміло, що Крим варто трактували не лише як окуповану територію, але радше як окупований водний простір, який може стати плацдармом для військових дій у будь-який час. Що може врівноважити загрози, що посилюються, в Балто-Чорноморському регіоні? Чи може щось сповільнити розбудову військової потужності агресора? Якою має бути відповідь з огляду на те, що визволення українських окупованих територій безпосередньо залежить від стримування Росії?
УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ: БЕЗ СТАТУСУ, АЛЕ З НАДІЄЮ ПОВЕРНУТИСЯ ДОДОМУ
Із часу спалаху російської агресії проти України в 2014 році тема обміну військовополоненими на Донбасі стала об’єктом політичних торгів і маніпуляцій. Українській державі не вдалося надати їм статус, який вони мають де-факто, називаючи їх заручниками. Чи може правовий статус військовополоненого впливати на умови їхнього утримання чи звільнення? Які стандарти НАТО та найкращі міжнародні практики обміну полоненими? Які можуть бути особливості з огляду на гібридні умови війни?
КРИТИЧНА ІНФРАСТРУКТУРА: СТАБІЛЬНІСТЬ ЧИ НЕБЕЗПЕКА?
Загрози в Балто-Чорноморському регіоні досі рідко розглядають у контексті доступу до портів, повітряної безпеки, комунікацій, економічного розвитку і як наслідок безпеки місцевого цивільного населення. У час неконвенційних нелінійних воєн ці об’єкти стають першою мішенню агресора, спричиняючи людські втрати та паралізуючи життя суспільства. Складність захисту таких об’єктів критичної інфраструктури часто ускладнена тим, що вони рідко перебувають сьогодні у власності держави, натомість належать приватним компаніям чи навіть іноземним власникам. Захист критичної інфраструктури потребує ефективної державної політики та високого рівня стійкості цивільного населення.