Іван Мазепа: легенда за життя. Продовження

Чому в намірі виступити проти Петра І Мазепу підтримала козацька старшина, проте не повірив народ. Хто з полководців хотів, однак фізично не встиг прийти на допомогу гетьманові. Яскраві представники політичної еліти, яку сформував Мазепа, як носії ранньомодерної нації.

Далі – продовження розповіді про нерозтиражовані факти щодо вкладу Івана Мазепи в майбутнє незалежної України. Говоримо з доктором історичних наук, викладачем Національного університету “Києво-Могилянська академія” Максимом Яременком. Прочитати першу частину можна ТУТ.

“Є свідчення, що Мазепу підтримав навіть  Скоропадський, якого традиційно вважали супротивником старого гетьмана”

– Чому у своїй спробі реалізувати проект незалежної європейської України Мазепа зазнав поразки?

Словацький протестант Даніель Крман, який їздив Гетьманщиною, намагаючись зустрітися із Карлом II, та описував ті події, зафіксував у своїх спогадах цікаву інформацію. За його словами, на боці Івана Мазепу був полковник Іван Скоропадський. Однак він не встиг зі своїм військом вчасно приєднатися до гетьмана, бо опинився на контрольованій московським військом території.

Пригадаймо, що саме Скоропадського за російської підтримки обрали гетьманом після Мазепи. Цей полковник не єдиний не встиг пристати до козацько-шведського війська. Отож, це зменшило військову потугу союзників, як і відрізання доступу до складів із необхідними припасами.

Зате Івана Мазепу підтримала Запорізька Січ, яка була окремою козацькою автономною одиницею і не завжди грала на боці гетьманів. Однак коли Мазепа виступив проти Петра, запорожці стали на його бік.

За пізнішими твердженнями Пилипа Орлика, Іван Мазепа до останнього тримав у строгому секреті переговори із Карлом ХІІ і про них не знало навіть найближче оточення гетьмана. Втаємниченість, певною мірою, також пішла не на користь, бо багато соратників, знаючи про багаторічну відданість Мазепи Петрові, просто не сприйняли такий поворот подій.

Окрім того, в Україні залишилися невдоволенні гетьмануванням Мазепи, зокрема, коли йдеться про ширший козацький загал. До поразки також додалася суто військова складова, як-от виснаження шведського війська. Не забуваймо також про достатньо швидку російську ідеологічну обробку населення та каральні акції. Себто можна наводити комплекс більших і менших причин, що спричинили поразку союзників. Але факт залишається фактом – не всі, як один, в Гетьманщині підтримали Івана Мазепу в його виступі проти Петра І.

“Завершив формування політичної еліти”

– Мазепі багато чого приписують, багато що не відомо про період його гетьманування. Які факти замовчані зумисне?

Загалом, увага істориків до цього гетьмана прикута давно, що принесло плідні результати. Не можу сказати, що нині науковці щось зумисно замовчують. Звісно, не всі їхні висновки однакого швидко поширюються поза професійним колом, а на рівні шкільної програми фізично не можна розповісти все про цей період. Тож хіба наведу один факт, що, вірогідно, менш відомий. Іван Мазепа завершив формування політичної еліти Гетьманщини. Під час Козацької революції до старшинської верхівки потрапили ті, хто мали військові хист та заслуги, проте не мали шляхетного чи родового козацького походження.

Революція привідкрила соціальні ліфти, які поступово, коли Гетьманщина відбулася, почали закриватися. Остаточно їх закрив Іван Мазепа. Він створив інститут знатних військових товаришів, що включав представників козацьких старшинських родів, які не мали реальних урядів.

Кількість цих урядів, природно, не була бездонною. Ось проста арифметика: у 10 полках було 10 полковників. У полку – полкові судді та ще кілька представників старшини цього рівня. Затим сотні та сотенна старшина. Звісно, найвищу сходинку посідає гетьман і генеральна старшина (теж плюс-мінус десяток осіб). Тобто число вакансій на уряди різного рівня достатньо обмежене. А що ж робити дітям козацької старшини? Де відбувати гідну походженню службу?

Відтак із представників цього старшинського середовища й було “оформлено” інститут знатного військового товариства. Переважно знатні товариші виконували тимчасові доручення (дипломатичні абощо), складали гетьманський почет, набували досвіду і ставали джерелом кадрів для звільнених “посад” в козацькій адміністрації.

Така політика остаточно замкнула козацьку верхівку, завершивши формування політичної еліти. А в ранньомодерний час насамперед політична еліта була носієм ідей та принципів, що дають змогу історикам вести мову про таке явище, як “ранньомодерна нація”.

Політична еліта – це люди, які починають мислити не лише категоріями власної користі чи користі власної соціальної групи, а й беруть відповідальність і говорять від імені всіх станів, що мешкають на території, де вона має владу. Без політичної еліти не може бути ніяк”. Яскравим представників політичної еліти, сформованої Мазепою, є Пилип Орлик. І, звісно, укладена за його безпосередньої участі Бендерська конституція, добре засвідчує, що козацька еліта говорить і дбає не лише про себе.

“Важливий не сам факт меценатства. Важливо розуміти, яку модель поведінки наслідував та реалізовував Мазепа”

– Мазепа як гетьман – який він був?

– За гетьманування Івана Мазепи в Гетьманщині було відносно спокійно, бо нарешті припинилася конфронтація між різними партіями й гетьманами. Дослідники, ведучи мову про розвиток культури, навіть виділяють у ньому окрему добу/період, що припадає на гетьманування Івана Степановича.

Деякі історики навіть необережно приписують гетьману геть невластиві функції, як-от вибір іконописної програми у тому чи тому храмі, або ж його архітектури – це, звісно, не гетьманські функції, і про це найперше дбала церковна еліта.

Інколи пишуть, що Мазепа виділяв власні кошти на розвиток мистецтва чи будівництво і ремонт храмів. Проте не слід забувати, що в часи Івана Степановича ще не існувало чіткого розподілу між його приватними коштами і скарбницею Війська Запорізького.

Чимало мистецьких звершень здійснено через взаємовигідну співпрацю гетьмана і київського митрополита Варлаама Ясинського. Серед міст Гетьманщини чи не найбільше пам’яток, пов’язаних із Мазепою, має Київ (і на Подолі та Печерську, й у Верхньому місті). Такі “сліди”, до речі, – це те, що виразно дисонувало згодом із офіційною імперською ідеологією. Адже в ній Мазепа таврувався і піддавався анафемі, а споруджені за його підтримки храми свідчили про доброго сина Церкви.

Гетьманові кроки з підтримки Церкви й культури загалом є для істориків цінною вказівкою на те, як він сам себе позиціонував. Підтримка освіти, митців, патронат Церкви тощо – це складові моделі поведінки володаря, який є відповідальним за все, що відбувається у його володіннях. Себто Мазепа демонстрував свій статус господаря в Гетьманщині і свою відповідальність за те, що в ній відбувається.

Головне зображення – картина Франчук В. Фрагмент поліптиху “Гетьманський шлях” — “Іван Мазепа”, 1997–2000 рр.

Розмовляла Вікторія Доскоч