Битва за Україну – це битва за Європу

Україна є випробувальним майданчиком для методів російської гібридної війни не три-чотири роки, і навіть не кілька десятиліть, але протягом останніх трьох-чотирьох століть.

Ось головна думка виступу спеціального радника Армії США в Європі з питань Росії та Євразії Марка Войджера на Львівському Безпековому Форумі 2017.

Далі подаємо його виступ повністю:

“Я дуже радий, що отримав запрошення на цей Форум. Україна та прекрасне місто Львів завжди в нашому серці. Щоразу, коли ми приїжджаємо в Україну, то це нагадує нам про те, що Україна  –  це Європа, Львів – це Європа. Битва за Україну – це битва за майбутнє Європи.

Я хочу торкнутися питання російської гібридної війни, деяких методів розв’язання гібридної війни, які відображено у звіті. Серед них, напевно, найважливішим методом і водночас таким, що привернув найменше уваги, є lawfare – те, як Росія використовує міжнародне та національне право як зброю, коли право перетворюється на зброю. Потім я перейду від негативних явищ до добрих новин – адже продовжується те, що я з самого початку конфлікту називаю не «побудовою нації», а «куванням нації». Те, як кує себе нація у вогні конфлікту та війни, при всіх нещастях і трагедіях, напевно, залишиться найважливішим наслідком боротьби за Україну.

Мої колеги докладно розповіли про гібридну війну. Ми знаємо історію цього явища. На жаль, Україна є випробувальним майданчиком для методів російської гібридної війни не три-чотири роки, і навіть не кілька десятиліть, але протягом останніх трьох-чотирьох століть. Це почалося ще за Петра Великого та імператриці Катерини.

На жаль, у ХХІ столітті Україна стала випробувальним майданчиком для застосування сучасних методів, які інколи називають доктриною Герасимова чи методами асиметричної, нелінійної війни.

Змушує непокоїтися той факт, що ті уроки, які засвоїть тут Росія, все, що тут випробувано, з чим Росія експериментує, буде застосовано в інших театрах бойових дій, таких як Сирія. Якщо зупинити Росію тут, то це нанесе удар подальшій російській експансії в інших регіонах.

Якою інформацією зі звіту ми б могли скористатися? На жаль, все ще існує великий розрив в українському суспільстві. Достатньо швидко поглянути на розподілення даних залежно від географії, і одразу впадають в очі відмінності в поглядах населення різних регіонів.

До питання правової війни, lawfare. Я був дуже стурбований коли побачив, що за результатами опитування рівень довіри до Верховної Ради є настільки низьким. Адже все це стосується демократії. Це битва за Україну, битва за Європу. Але це битва не тільки за Європу в географічному сенсі, але і в більш абстрактному розумінні, в сенсі цінностей. Якщо нація не довіряє представництву, яке вона обрала, то Росії, за великим рахунком, навіть не доведеться додатково втручатися. І втілювати зміни у життя мають не Європа і не Захід. Ми можемо вам допомогти; і вже було докладено багато зусиль. Та в кінцевому підсумку саме український народ та українські законодавці мають переплавити цей ланцюг. Це зусилля, що потрібно докласти у сфері права. Я б дуже не хотів, щоб Росія у цьому аспекті отримала перемогу.

Наступна теза – визнання того, хто є агресором і ворогом. Чому 99% українців все ще не вважають Росію ворогом? Війна триває вже чотири роки. Ця правова неоднозначність – не тільки академічна дискусія, не нудний потік слів, вона насправді критична; це вид зброї. І послідовні зусилля мають бути спрямовані на вирішення цієї проблеми.

Щодо хороших новин. Я побачив, що підтримка української армії дуже висока. Мене це тішить. Генерал Ходжес завжди згадує, що за часів війни за незалежність США відбувся Конгрес в Філадельфії в 1776 році, що проголосив Декларацію незалежності, яку потім підтримала Континентальна армія. Якщо б ви наслідували приклад Америки, то ваші національні законодавці мали б працювати пліч-о-пліч з національною армією, щоб досягти національної мети. Тож високий рівень підтримки армії є похвальним, але має зрости і рівень довіри до українського парламенту.

Ми не можемо забезпечити довіру населення до українського парламенту, але США, Канада, Британія та країни Балтії підтримують українську армію. Це одна зі складових процесу кування нації, що триває понині.

Я вважаю, що чотири роки тому Путін і російський режим багато в чому прорахувалися. Це призвело до жахливих страждань та трагічних подій в Україні, але врешті-решт вони підштовхнули Україну до Європи та до Заходу краще, ніж будь-хто міг би це зробити”.