Азовське море: старий-новий фронт

Про “повзучу анексію” та “стратегію удава” росіян в Азовському морі, мільйонні збитки, провальний “континентальний” підхід, морську доктрину, а також про те, який флот потрібен Україні.

Тузла. Із чого все починалося

Росія йшла до загострення ситуації в Азовському морі не один рік. 2003 року спалахнув територіальний спір між Україною та Росію навколо острова Тузла. Це був перший конфлікт, який ледь не призвів до війни між Україною та Росією.

З 7 січня 1941 року острів Тузла територіально належав до складу Кримської області, яка увійшла до УРСР. Але у вересні 2003 року Росія раптово почала будувати дамбу від станції Тамань Темрюкського району Краснодарського краю у напрямку до острова. Мета була одна – приєднати острів до складу РФ. Мотивація Кремля – до 1925 року Тузла була частиною Таманського півострова, коли стала островом внаслідок сильного шторму.

Російські будівельники працювали в три зміни, за добу дамба наближалася до острова на понад сотню метрів. Лише коли росіяни досягли українського прикордонного понтону, Київ заявив, що в разі подальшого просування буде відкрито вогонь на ураження.

Сторони сіли за стіл перемовин і врешті підписали договір. Тузла залишилася українською, але жоден військовий корабель третіх країн не міг пройти Керченську протоку без згоди Москви. Для України це була зовсім не перемога.

Очевидно, сам острів площею 3,5 км² Росії був не потрібний. Кремль хотів контролювати Керченську протоку. І єдиний канал, де море було настільки глибоке, щоб судна могли заходити з Чорного моря в Азовське, пролягав між Тузлою та Кримом. На той час був він повністю під контролем України. За навігаційні послуги, за підрахунками експертів, Київ збирав до $15 млн доларів на рік з росіян і ще $5-6 млн з інших країн.

Фактично Росія хотіла спільно користуватися цією частиною моря. І домоглася свого.

Є ще один важливий нюанс, для чого Росії потрібен був контроль над Керченською протокою – тоді б вона могла б не допускати військові кораблі НАТО в Азовське море.

Підписаний для врегулювання конфлікту договір про використання Азовського моря дав Росії маневр для ствердження, що на Азовське море не поширюється в повній мірі Конвенція ООН з морського права від 1982 року. А от питання демаркації російсько-українського кордону в акваторії Керченської протоки так і залишилось невирішеним. Бо ж росіяни наполягали, що кордон слід прокласти дном, а вода (тобто все, що стосується мореплавства та видобутку морепродуктів) – спільна.

Подальші угоди між українським і російським урядами від 2012-го лише закріпили право Росії перебувати в будь-якій точці Азовського моря. Зауважимо, що обмежень на перекидання і знаходження у водах Азовського моря бойових російських військових кораблів немає. Чим РФ успішно користується, посилюючи свою флотилію додатковими кораблями, які перекидає з Каспійського моря. “Тепер для проведення військових операцій в Азовському морі вони можуть використовувати значну кількість десантних кораблів, а також кораблі класу “Буян-М”, що мають на озброєнні крилаті ракети”, – заявляв секретар РНБО Олександр Турчинов.

Про “повзучу анексію” та “стратегію удава” росіян в Азовському морі

За останні 15 років так і не було поділено Азовського моря, досі немає чіткого кордону морем між Україною і РФ.

З анексією Криму та перетворенням півострова на російську військово-морську базу будь-які переговори щодо делімітації кордону було припинено, а ситуація загострилася ще більше. В липні 2017 року Міністерство транспорту РФ в односторонньому порядку обмежило рух суден через Керченську протоку, чим завдало значних матеріальних збитків українським портам (понад 130 млн грн, за даними Міністерства інфраструктури).

Наступним кроком стало відкриття Керченського мосту в травні 2018-го. По-перше, сама конструкція мосту обмежує розміри кораблів, які можуть проходити до українських портів в Азовському морі. За даними Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, через висоту арки мосту над рівнем моря в 35 метрів надводний габарит судна має бути не більше як 33 метрів. Це обмеження, наприклад, виключає проходження протокою суден типу Panamax, оскільки їхній надводний габарит становить 37,5 метра. По-друге, відкриття мосту, яке активно використовувалося Росією для внутрішньої пропаганди, дало формальну підставу РФ для посилення охорони мосту від можливих диверсій з боку України.

Влітку 2018-го громадські активісти Маріуполя почали заявляти про активне збільшення військової присутності РФ в Азовському морі, загрозу перекриття українських портів у регіоні, обмеження риболовлі та іншої економічної діяльності.

Наполегливо звернути увагу на загрози в Азовському морі радили і США. Ще у червні президент американської аналітичної організації “The Jamestown Foundation“ Глен Говард наголошував: Україні слід розпочати справді серйозно ставитися до російських провокацій в акваторії Азовського моря, інакше вони можуть обернутися проблемами для її національної безпеки.

Формальним приводом до активного протистояння Росії та України у Азовському морі стало затримання українськими прикордонниками українського рибальського судна, яке йшло з Криму під російським прапором. Відтоді російські прикордонники, які є частиною служби безпеки Росії, почали затримувати українські рибальські судна під приводом вилову риби в російській ексклюзивній економічній зоні.

Також, експлуатуючи тезу про непоширення Конвенції ООН з морського права на Азовське море, за даними Держприкордонслужби, лише станом на кінець серпня Росія затримала понад 150 іноземних суден, які йшли в українські порти на Азовському морі. Звісно, це негативно вплинуло на показники міжнародної торгівлі України.

Фахівці назвали таку тактику росіян “повзучою анексією” та “стратегією удава” (задушити Україну в Азовському морі економічно, заблокувавши Керченську протоку). Брак реакції України на агресивні дії Росії у Азовському морі був більш ніж очевидним.

“У нас в Азовському морі близько 50 бортів різного призначення, дві дюжини катерів державної прикордонної служби. Але чомусь основне їхнє місце – біля причалів. Деякі з них протягом року не були жодного разу в морі. Це абсолютно пагубна для нацбезпеки України стратегія”, – додавав ще наприкінці жовтня на Львівському Безпековому Форумі 2018 Ігор Кабаненко, президент компанії UA.RPA, адмірал ВМФ у відставці і колишній заступник міністра оборони України.

Відчуваючи слабку реакцію української сторони, уряд РФ прийняв рішення про створення військово-морської бази в Азовському морі, що фактично повністю змінює баланс військових сил країн в регіоні. Фахівці наголошували, що будівництво військово-морської бази передбачає величезні фінансові витрати, а тому Росія рано чи пізно вчинить новий акт агресії.

Так і сталося. 25 листопада прикордонні катери ФСБ РФ взяли на таран і відкрили вогонь на ураження по корабельній групі ВМС України. Відтак президент України видає указ про запровадження воєнного стану в 10 областях України терміном на 30 днів, який і затверджує Верховна Рада України.

Про збитки та мету: у грошах і не лише

Однозначно, активізувавши свої дії в Азовському морі, Росія фактично замкнула два фронти: східний, де є тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, і південний, окупувавши Крим.

Українська економіка зазнає збитків у сотні мільйонів гривень через необґрунтовані зупинки судів російськими прикордонниками в Азовському морі. Про це міністр інфраструктури Володимир Омелян ще влітку: “Ми зазнаємо збитків на сотні мільйонів гривень, але це прямі збитки. Якщо прорахувати соціально-економічний ефект, якщо ми порахуємо збитки судновласників, які змушені через дії російської сторони простоювати перед проходом Керченської протоки або перед заходом в Азовське море, то ці збитки є в рази більшими”.

Через дії Росії заходи в порти Маріуполя і Бердянська скоротилися на 10%. Саме через великі порти в цих містах узбережжя на експорт традиційно іде велика частка продукції металургії – однієї з головних статей українського експорту.

Якщо торік через Маріуполь на експорт за січень-липень пройшло 35% українських чорних металів, то у 2018-му – за той самий період – лише 27%. Особливо відчутні втрати Маріуполя у чавуні, перевалка якого скоротилася на 50%. Такі дані наводить ВВС News. У НБУ серед причин падіння експорту металургійної продукції на майже 20% у липні цього року проти липня минулого називають саме затримки суден у Азовському морі. У 2017-му експорт металів становив до чверті загального товарного експорту України.

Як заявив президент Петро Порошенко в інтерв’ю Washington Post, “якщо вони (російські військові – Авт.) заблокують судно з українськими металопродуктами з Маріуполя на один день, то ціна збитків становитиме тисячі доларів”.

Утім, на думку аналітиків, які спеціалізуються на геополітиці Росії, військові операції РФ проти торгового флоту України в Азовському морі мають дві основні мети. Перша – Росія хоче контролювати окупований Кримський півострів і води, що його оточують: а в такий спосіб закладає основу для подібних агресивних дій у Чорному морі. Друга – підірвати авторитет української влади в очах суспільства. Зрештою, це типова задача Кремля після того, як Україна після революції 2014 року пішла за західним вектором розвитку. Поганий імідж влади закладає сприятливе поле для розвитку сепаратизму зокрема.

Що ж Україна має зробити в площині міжнародного права

Агресивна політика Росії в Азовському морі викликала жваві експертні дискусії щодо того, яких військових, економічних, дипломатичних та юридичних кроків має вжити Україна для захисту від агресії.

“По Азову принциповим питанням є те, що Україна повинна була ще вчора визначити в односторонньому порядку свої територіальні води та морську економічну зону – цьому нічого не заважає, це суверенні права прибережної держави, визначені конвенцією ООН. Але незрозуміло, чому ці права досі нереалізовані”, – наголошує Ігор Кабаненко, президент компанії UA.RPA, адмірал ВМФ у відставці і колишній заступник міністра оборони України.

Думки експертів щодо денонсування договорів про Спільне користування Азовським морем теж розділилися. З одного боку, агресивні дії Росії дають Україні юридичні підстави для розірвання договорів в односторонньому порядку. З іншого боку, розірвання договору створить так званий юридичний вакуум та ускладнить відстоювання інтересів України в міжнародних інституціях.

За словами Василя Серватюка, заступника Голови Державної прикордонної служби України, на сьогодні подані позови до декількох міжнародних судів з питань морського права, де розглядають питання і Чорного, і Азовського морів. Україна просто зобов’язана у судовому порядку довести Росії, чому хоче повернутися до міжнародної конвенції 1982 року про морське право і анулювати договір 2003 року.

“Сьогодні Україна повинна всіма можливими заходами не виходити із цієї угоди, – переконаний Василь Серватюк, заступник Голови Державної прикордонної служби України. – Тому що це відкритий шлях до експансії повної Азовського моря. Зараз 68% території басейну Азовського моря відходило до України, 32% – до РФ. А буде 90 на 10 – тільки навпаки. До цього нас підштовхує Росія. Але треба відпрацьовувати механізми, щоб угода зробила відкритим басейн Азовського моря, щоб туди могли заходити кораблі та катери інших держав. І це потребує уважного опрацювання юристами, аналітиками, щоб створити нову угоду”.

Утім, за словами експертів, в угодах від 2003 і 2012 рр. прописано, що будь-які спори вирішуються у двосторонньому порядку. А отже, жодного арбітражу або інших можливостей із залученням третіх сторін в них не передбачено.

Тому Україні важливо знайти правильне юридичне рішення. Експерти зазначають, що таким може бути денонсація лише угоди від 2003 року. Це дасть змогу виключити чинні договірні норми, які шкодять Україні та які Росія використовує як інструмент економічної війни і ведення війни загалом. У такому разі Україна зможе повернути собі виключну 12-мильну зону. Цей крок дозволить також повернутися до питання 12-мильної зони навколо Криму, і в разі порушення її Росією Україна може звертатися до міжнародних судів.

Також важливо паралельно активно працювати для залучення міжнародної спільноти до врегулювання питання та активно апелювати до гарантів безпеки України за Будапештським меморандумом. Важливим з цього боку є посилення міжнародних санкцій у зв’язку із російською агресією в Азовському морі.

Про національну стратегію та морську доктрину України

“Чорне море є більш стратегічно важливе для Росії, ніж Балтійське”.

Таку заяву на Львівському безпековому форумі 2018 зробив почесний співголова заходу і генерал-лейтенант американської армії (у відставці) Бен Ходжес і продовжив: “Анексія Криму забезпечила Росії стартову точку для виходу у Середземноморський регіон та Євразію. Росія навіть загрожує Дунаю, який протікає через 8 європейських країн. Відповідно, Україна має збільшити свої військово-морські сили для посилення безпеки в регіоні.

Перше, що Україні треба розробити, – це політику та стратегію щодо Азовського моря, де є та червона лінія, відповідно до якої Україна діє щодо Азовського моря. По-друге, Україна мусить вимагати свободи навігації для своїх кораблів в Азовському морі, щоб їх не зупиняли російські човни. А це означає, що сміливим чоловікам і жінкам ВМС України слід бути готовими до потенційних конфліктів. А політичним лідерам треба дуже чітко висловлювати, що очікують від моряків, а також бути готовими захищати їх, якщо щось піде не так”.

Проблеми, які є в Чорному та Азовському морях, тісно пов’язані, тому їх потрібно вирішувати комплексно. Військово-морські експерти зазначають, що серед питань, які потребують негайного вирішення, – відсутність військово-морської доктрини і стратегії в Україні, переважання «континентального підходу» (landory vision) з боку вищого керівництва держави у розв’язанні проблем, відсутність морського представництва у центральній владі, якісна модернізація ВМС України.

Глен Говард, Президент Jamestown Foundation на Львівському безпековому форумі 2018: “Кожна країна має стратегію. Стратегія деяких країн – це нічого не робити. Донедавна Україна мала таку стратегію стосовно Азовського та Чорного морів.

Зараз є розуміння українського уряду, що стратегія має бути. Перша операційна місія українського флоту в Азовському морі, що відбулась у вересні 2018 року, показала значний розвиток. Народилося нове покоління українського флоту. Добрий приклад – це Олександр Регула, який був студентом Військово- морської академії в Севастополі та став свідком російської окупації Криму в 2014. Зараз йому 23 роки і він є капітаном артилерійського човна в Азовському морі”.

Чинна Морська доктрина, розрахована на період до 2035 року, була затверджена ще в 2009 році і, очевидно, в нинішніх умовах застаріла з огляду на російську окупацію Криму та війну на Сході. Адже під контроль окупантів перейшли 7 портів, значні площі континентального шельфу і територіальних вод з природними ресурсами та більшість кораблів ВМС України (близько 80% всього флоту, серед них і протикорабельні ракети).

У 2015-му році Порошенко видав указ про стратегію Національної безпеки України, в якому було передбачено, що протягом трьох місяців Кабмін має видати Морську доктрину України. Утім, минуло три роки, але цей важливий документ так і не з’явився.

Який флот потрібен Україні

Актуальним також залишається запитання, який флот Україна має будувати і в чому полягає морська політика України.

Наявність виходу до моря не робить автоматично державу “морською”. Близько 400 суден ходять морями під монгольським прапором, хоча Монголію від моря відділяють тисячі кілометрів. Молдова має вузьку ділянку виходу до Дунаю і єдиний порт Джурджулешти, але й вона має свій торговельний флот.

Україна має виходи до двох морів, які важливі не лише з точки зору економіки, але й національної безпеки.

Більшість експертів твердять: майбутнє ВМС України – у малих суднах.

Ще на початку липня в Міноборони повідомили, що разом з експертами з Британії, Норвегії, Польщі, США, Туреччини та Швеції розробляють стратегію розвитку ВМС до 2035 року, яка власне й передбачає створення “москітного флоту” – швидкохідних бойових маневрених катерів. Ішлося також про будівництво малих броньованих артилерійських катерів і про взяття “на баланс” американських катерів класу Island. З військової ж точки зору, така тактика дозволяє “втомлювати” противника наприклад в районі окупованих Росією газових і нафтових родовищах на Чорному морі.

“Я прихильник москітного флоту, – наголошував президент компанії UA.RPA, адмірал ВМФ у відставці Ігор Кабаненко. – Треба розуміти термінологію. Це не означає, що йдеться тільки про маленькі катерки і шлюпки. Це три аспекти: найсучасніше озброєння, швидкість (40-50 вузлів для того, щоб виконувати мобільні місії) і відповідні платформи з відповідним оснащенням. Ось це потрібно, щоби виконати ті завдання, які сьогодні актуальні перед українськими ВМС.

Які кроки треба зробити, щоб змінити континентальний підхід:

З тактичного й вищого – щоб морське оперативне командування набуло операційних спроможностей і відповідало повністю за всі активи держави, які може бути залучено до виконання завдань у цій морській зоні. Це міжвідомча проблема, яка повинна бути вирішена. Для цього потрібен підзаконний акт, навіть не закон.

На військово-політичному рівні – повинне бути повноважне представництво, поки його не буде, все буде вирішуватися в рамках існуючого континентального підходу. І це буде лише нарощувати проблеми. На вищому політичному рівні має бути професійнійсть. Це ключове”.

Таким чином слід збільшити кількість представників ВМС у Генштабі і в Міністерстві оборони. Це мають бути люди, які розуміють, що робити і водночас які могли б впливати на прийняття рішень.

Таким чином Україні важливо вже найближчим часом мати всеосяжну морську стратегію, яку можна швидко і відносно недорого реалізувати: створити невеликий парк маневрених швидких човнів, які можуть реагувати на непередбачені обставини і постачати протикорабельні боєприпаси в разі збройного нападу на територію України.

Адже якщо Україна негайно не вживе заходів – Азовське море остаточно стане російським. Після того більш ніж очевидний сценарій: Путін піде в наступ на Одесу, загрібаючи під себе території від Криму аж до Румунії.