Агломерації як urban-тренд для України

Матеріал розміщений на сайті Новое Время

Не така страшна агломерація, як саме слово. А точніше – це взагалі корисна річ, а якщо ще правильніше – то без неї неможливий подальший економічний розвиток країни.

Занадто голосна заява? А от і ні.

Агломерація як світовий економічний тренд давно відбулася. Україна також однією ногою в цьому процесі. Час наздоганяти – і йдеться передовсім про юридично-законний бік справи. Без ухвалення відповідного закону “Про міські агломерації” українська економіка рухатиметься, як віз у байці про Лебідя, Щуку і Рака.

Знову перебільшення? На жаль чи на щастя, але в ринку свої закони.

Токіо. Про агломерацію на прикладі

Офіційно міста Токіо немає з 1943 року. Замість нього – префектура Токіо, а це 23 спецрайони (які за розмірами такі, як міста) і так званий Західний Токіо із 29 міст.

Але ж ми говоримо про агломерацію, а це ще більша територія – префектури Токіо, Канагава і Тіба. І так, це вважається найбільша (за населенням і обсягом економіки) у світі, але таки МІСЬКА агломерація.

Населення – майже 38 мільйонів людей. Це більше, ніж населення усієї Польщі. 4-6 тисяч осіб на квадратний кілометр. Але цікаві навіть не ці цифри, а ось ці: ВВП Великого Токіо – третя частина ВВП країни, у 2017 р. – це близько 5 трильйонів доларів на рік. Так, це більше, ніж ВВП всієї Туреччини чи Австралії.

І тут невелика так приміточка-заувага: місто Токіо розрослось, змінились обставини – і влада змінила адмінустрій, надала цій адміністративній одиниці широку автономію.

Про агломерацію як тренд, для України зокрема

Світову економіку вперед рухають міста. Це доведено давно (зокрема, дивися вище). Просто треба визнати нарешті й в Україні. І не просто визнати, а почати із тим щось робити. Чи бачили ви, чи хоча б чули про якусь urban-стратегію для українських міст? Запитання, звісно, риторичне.

Основні точки економічного розвитку у світі сьогодні – у міських агломераціях! На 100 найбільших агломерацій світу (Мехіко, Нью-Йорк, Сеул…) припадає понад 30% глобального ВВП, а у США 85% ВВП створюють саме в агломераціях.

Звісно, це не масштаби України. Але агломераційний тренд стосується і нас.

Фахівці називають такі дані: місто з населенням 50 тисяч має сильний економічний вплив у радіусі 10 км. Тобто люди, які живуть в поселеннях, що потрапляють у цю зону впливу, ідентифікують себе швидше із містом, ніж із селом. Для них село є лише місцем проживання, а працюють вони, вчать дітей, отримують медичні послуги в місті. Місто з населенням 100 тисяч має економічний вплив у радіусі 15 км, місто-мільйонник – у радіусі 20 км.

А ось інший приклад агломерації: якщо, наприклад, мешканець Броварів працює в Києві, а киянин – у Броварах, отже, агломерація має місце.

Тому сьогодні, хочемо ми того чи ні, міські агломерації в Україні де-факто існують. Фахівці виокремлюють, за різними критеріями, від 16 до 19 агломерацій. Навіть Вікіпедія називає, що в 16-ти найбільших міських агломераціях України мешкає близько 17 мільйонів українців, тобто 36% населення країни.

І тут ми дійшли до питання правового регулювання.

Про визначення поняття “агломерація” та законний бік справи

То що ж таке ця “агломерація”? Одне із визначень таке: агломерація – це велике густозаселене місто та навколишня територія біля нього зі спільним ринком праці. Це так званий урбанізований ареал, що складається з міста-ядра або кількох міст-ядер та навколишніх поселень разом із приміською зоною, які активно й взаємно використовують економічні, соціальні, культурні, рекреаційні та інші ресурси.

Утім, це звісно, не офіційне визначення. У законодавчому полі України термін “агломерація” – на рівні містобудівної категорії та нереалізованого напряму концепції адміністративної реформи і стратегії регіонального розвитку.

Врешті, у липні 2017 році був зареєстрований законопроект №6743 “Про міські агломерації», його навіть затвердив профільний комітет, але ніяк не дійдуть руки, щоби важливий для економічного піднесення країни документ таки розглянули в парламенті.

Навіщо він потрібен? У законопроекті йдеться не лише про визначення поняття “агломерації”, він створює законодавчі передумови залучити потенціал та можливості великих міст для підвищення конкурентоспроможності та зростання економіки відповідних регіонів та країни загалом.

Агломерації не будуть новою адміністративно-територіальною одиницею. Це лише форма співробітництва громад, причому договірна. Бо ж не передбачає ліквідацію населених пунктів чи припинення діяльності органів місцевого самоврядування тих громад, що стали учасниками міської агломерації.

Співпраця має стосуватися спільних інтересів громад. Це і транспортне сполучення міста з прилеглими територіями, і реалізація інфраструктурних проектів (дороги, розв’язки, водогони тощо), формування економічної стратегії та розробка інвестиційних проектів. А для цього потрібна єдина планувальна містобудівна документація, щоби розвиток відбувався прогнозовано, а не хаотично.

Особливо це актуально зараз, коли процес створення ОТГ фактично залишив великі міста “за бортом” реформи (зі 151 міста обласного значення лише 57 потрапили в перспективні плани як адміністративні центри ОТГ. Решта – не врахована взагалі). Така децентралізація вже фактично засвідчила: влада позбавила великі міста законного шансу стати локомотивами регіонального розвитку. Тому агломераційне законодавство могло б виправити ситуацію.

Впиратися марно. Основною причиною урбанізації в наш час є агломераційний ефект. І саме ті міста, які успішно впроваджують принцип агломерації, нині диктують свої правила гри та формують основу глобальної міжнародної економіки.

До слова, за прогнозами експертів, вже наприкінці цього століття конкуруватимуть не країни, а саме міста-агломерації. Мабуть, саме час подбати про законний бік для створення агломерацій в Україні.