Цікаві архітектурні рішення у Львові – не ініціатива забудовників, а чітка позиція міста

Квартали без авто, єдиний в Україні простір-меморіал, місто-парк, кільце за голландським стандартом. Що вирізняє сучасну архітектуру Львова серед інших міст, чим можемо пишатися і на які світові зразки рівнятися, “Інститут Просвіти” розпитав у провідних львівських архітекторів.

“Львів задав тренд із проведення чесних і професійних архітектурних конкурсів”

– На прикладі сучасних львівських будинків, збудованих за минулі 10 років, добре видно, як у львів’ян формується смак. Сьогодні для покупця вже замало купити квартиру в новому будинку. Він зважає на його архітектуру, на простір, де планує жити. Він вибирає. А це вже мова і про конкуренцію, і про збільшення впливу архітектора на забудовника, а не навпаки. Так, останнього ще замало, але ми вже бачимо цікаві архітектурні рішення – появу у районі Пасічної нових кварталів без авто, нестандартні громадські простори. І треба розуміти, що це не просто забудовник так вирішив. Це чітка позиція міста.

А ви знаєте, що, скажімо, Львів першим в Україні задав тренд із організації та проведення чесних і професійно організованих архітектурних конкурсів: державних та приватних. Коли в журі – не суто чиновники, які заздалегідь знають, хто переможе. А насамперед фахівці, активісти, історики, одне слово, авторитетні львів’яни, які беруть активну участь у житті міста і до яких є довіра в учасників конкурсу. Тому на такі конкурси у Львові подають 20, а то й 70 проєктів (як це було у конкурсі щодо будівництва готелю на вулиці Дорошенка, 2). Це велика і дуже кропітка робота для міста. Але це показник демократичного суспільства, яке розвивається і дбає про якісну архітектурну ідею. До прикладу, у Німеччині всі питання розбудови в історичній частині міста вирішують суто через конкурси. А у Швейцарії – через референдум. І саме так має бути. Це демократично, і, що важливо, в такий спосіб у житті міста беруть  участь усі мешканці, а не лише найкрикливіша частина.

Це також створює здорову конкуренцію серед архітекторів. Надає можливість архітекторам-початківцям змагатися з уже відомими. Не переїжджати за кордон, а зі Львова брати участь у міжнародних конкурсах і розбудовувати об’єкти за кордоном.

У результаті саме таких конкурсів у Львові з’явився перший в Україні і наразі єдиний простір Меморіал Небесної Сотні. До прикладу, у Києві його досі не збудували. А у Львові це вдалося. Що важливо, його використовують не двічі на рік для мітингів, як біля пам’ятника Степанові Бандері. Ми створили простір, який затягує щодня, щогодини. Це відвідувачі, які милуються досі не баченими локаціями і які згадують про тих, хто загинув за те, аби Україна відбулася і розвивалася у європейському напрямку. І така відвідуваність простору та відсутність актів вандалізму засвідчує, що така ідея працює. До речі, коли місто обирало локацію для меморіалу, то з’ясувалося, що 200 років тому на місці скверу були тераси, якими прогулювалися наші пращури. І ми їм подарували друге життя.

“У Львові є приклади якісного закордону”

Андрій Бєляєв – архітектор, співзасновник “Проектної майстерні Бєляєвих”, яка є переможницею численних українських та міжнародних конкурсів, зокрема Ukrainian Urban Awards, де отримали одразу чотири нагороди в різних номінаціях, серед яких ЖК “Villa Magnolia” в номінації “Житлова архітектура”.

– Мені дуже імпонує, що у Львові почали значно більше уваги приділяти простору навколо людини. І мова не про поодинокі випадки, а про політику міста. Особисто мені до вподоби частина Угорської вулиці та район Полярону, де кільце, зроблене  за голландськими стандартами. Для мене це якісний закордон, розумний баланс між минулим і сучасним. А демонстраційні клаптики, викладені на вул. Бандери, (провулок від вул. Бандери до вул. Чупринки) показують, який великий потенціал може мати реконструкція всієї  вулиці. Якби з такою якістю, як у цьому провулку, зробили всю вулицю Бандери, то мали б у Львові шматочок Берліна. Коли сам дизайн і грамотно організоване середовище підказує пішоходам та водіям, як в ньому поводитися. Бо якісний дизайн – це інформативний дизайн.

У Львові ще не масово, однак відчутно більшає людей, які хочуть мати комфортне місто, яке починається  вже за межами помешкання. Ці люди розуміють і важливість простору, і його здатність змінювати поведінку людей. У цьому контексті дуже показовою є активна участь львів’ян у проєктах Громадського бюджету. Для мене це чи не найкращий приклад, коли громада  об’єднується, аби щось реальне зробити на користь міста у співпраці із міською радою.

Коли ж говорити про історичний образ Львова, то переконаний, що тут дуже важливим є розуміння: чи є Львів привабливим та комфортним одночасно для всіх категорій користувачів, чи є місто цілісним та гармонійним організмом. На жаль, не все ідеально. Хаотична забудова, яка насамперед пов’язана з домінуванням на законодавчому рівні земельних та майнових інтересів. Тому забезпечити в такій ситуації якусь цілісність складно. Але попри це, я бачу у Львові позитивну динаміку. І переконуюся в цьому щоразу, відвідуючи містобудівні ради.

“Львів у підході до архітектури – однозначно якісніший, вишуканіший та на крок вищий у міському плануванні”

Наталія Зінчук – архітекторка-реставраторка, головна архітекторка проєктів архітектурного офісу ZELEMIN – лауреатів “Ukrainian Urban Awards”.

– Якось в Італії під час робочого візиту на фабрику сантехніки, я запитала у зовсім ще юного італійського колеги, чи подобається йому займатися, здавалося б, нецікавою для його віку справою. На той момент він очолював процес виробництва. Він щиро здивувався, бо, як з’ясувалося, продовжує та вдосконалює справу, яку започаткував ще його прадід. Йдеться не просто про продовження традицій, а про повагу до свого минулого, про освіченість, ментальність та тяглість поколінь, яка не переривалась.

У Львові, в силу історичних обставин, такі важливі процеси для усвідомлення своєї ідентичності були перервані, відбувся зріз населення. Міське середовище подекуди штучно наповнили іншою ментальністю. Тому нерідко мешканці не розуміють його історичну цінність. Архітектура  – це насамперед дзеркальне відображення соціального устрою та освіченості нашого суспільства. Це його запит. Місто обов’язково ретранслює це у різний спосіб і архітектурою в тому числі. Ми освічуємось, ростемо і в процесі здійснюємо багато помилок, від яких не втечемо, навпаки мусимо пережити. За 70 років Радянського Союзу українців як націю викинули  із процесу творення міського простору та ландшафтів. І тільки зараз ми починаємо здобувати досвід, стаємо вибірковішими та прискіпливішими, і в застосуванні європейського досвіду також.

З тих міст, що відвідувала, а це Кропивницький, Черкаси, Харків, Франківськ та Київ, для мене Львів у підході до архітектури однозначно якісніший, вишуканіший та на крок вищий у міському плануванні. В нас немає такої громіздкої забудови як, скажімо, в Івано-Франківську, яка на тлі малого і компактного історичного центру виглядає агресивно. На відміну від Києва, в якому дух міста, на жаль, загубився, Львів його ще не втратив. Принаймні поки що. Ми починаємо заново розуміти значення терміну “толерування”. І Львів у цьому показовий, бо яскраво транслює прогрес, і, як на мене, особливо із громадськими просторами демонструє чи не найкращий спосіб толерування до думки мешканців.

Із нових громадських просторів виділяю для себе Простір синагог і Митну, де дуже добре відчувається динаміка міського життя.

Проте архітектура – це завжди емоція, як би ми не робили її логічно продуманою, функціональною чи лаконічною, навколо неї завжди триватимуть дискусії. Завжди обиватель сприйматиме її на рівні емоції. І тільки фахівець розбиратиметься в тонкощах. Це така собі палка із двома кінцями.

Хорошим прикладом є меморіал Пам’яті Героям Небесної Сотні – прекрасний та унікальний об’єкт. І навіть тут фахівець може багатосторонньо підійти до його аналізу. З містобудівної точки ця ділянка якнайкраще підходить для побудови підземного перехоплювального паркінгу для великих туристичних автобусів та приватного транспорту, який передбачався в містобудівних концепціях попередніх років. Для цього є правильні передумови, такі як великий перепад рельєфу, локація. Водночас для меморіалу це також чудове місце, що забезпечує видові точки, з’єднує меморіал з зеленою зоною, логічно продовжує прогулянковий маршрут довкола центру міста.

Загалом Львів дуже потребує конструктивної і професійної дискусії, яка би не переростала в обливання брудом. Наразі це не дуже вдається, але той факт, що така дискусія вже почалася – також плюс нашому місту.

Очевидним є лише те, що якби наші прабабці побачили сучасний Львів, то точно би зауважили: як змінився світ. І ось ця динаміка – це і є важливо.

Головне фото: Роман Балук