Під прицілом бота: інформація як зброя проти демократії

Якщо сьогодні міжнародне право не захистить інформаційну ідентичність користувачів соцмереж, то вже завтра демократія втратить найголовніше – довіру людей до держави, до демократичного процесу, і зрештою одне до одного. Про це вже застерігають експерти.

Чи реально в сучасному демократичному суспільстві покарати бота, який завдав вам моральної шкоди? А своїми вкидами моделює поведінку користувачів соцмереж цілих країн? Чи є відповідальними власники соцмереж за поширення на своїх платформах фейків, різного роду маніпуляцій, пропаганди  та психологічних експериментів? Зокрема, за витік персональних  даних, які є частиною особистісної свободи людини, проте дедалі частіше безкарно викрадаються.

Історія знає, мабуть, єдиний прецедент, коли один із користувачів соцмереж, Девід Керол, намагався через суд з’ясувати, як саме його персональні дані із соцплатформ використали проти нього ж самого під час останніх президентських виборів у США. Проте не зміг цього домогтися навіть через британський суд.

Бо, як з’ясувалося, чинні в демократичному суспільстві закони, наразі сприймають і захищають людську гідність як фізичну оболонку людини, а не її інформаційний прояв. Хоча інформаційність вже давно є невід’ємною частиною нашого життя і потребує нагального захисту. Людство перейшло в реальність, коли, Інтернет є не лише новітньою газетою чи телевізором, але нашим транспортом, магазином чи офісом. Потрапляючи в Інтернет, наша персональна інформація більше не є нашою власністю.  А платформи, які створили нібито для об’єднання людей, перетворилися на нову технологічну зброю та надпотужний маніпулятор людською поведінкою, на  майданчик для психологічних експериментів.  Інформація із царини свободи мутувала у найдорожчий ресурс світу – дорожчий за нафту та золото і стала зоною національної небезпеки. Сьогодні це дике поле, бої без правил із фейками, ботофермами, відвертою пропагандою. І все це на одній платформі із фото наших найрідніших людей.

Поляризація суспільства, масові заворушення, неочікувані результати виборів, неможливість розібратися у нинішніх подіях, дезорієнтація, політика ненависті і страху, яка налаштовує країну проти себе самої, – це все наслідки  неконтрольованого потоку інформації, який іде з Інтернету. І має цілком фізичних сценаристів.

Під прицілом найголовніше – людська гідність та питання подальшої цілісності і збереження демократії в цілому.

Наймасштабніший витік даних: хто робить вибір – ми чи за нас

Як дискредитували виборче право

2016 року вперше в демократичному суспільстві на виборах президента США проголосували не виборці як особистості, а неідентифіковані акаунти, штучний інтелект, мобільні додатки, цифрові відеоконтенти, психологічні експерименти. А cамі президентські вибори стали основним кейсом дослідження впливу дезінформації на виборчий процес та точкою відліку досліджень з відповідної тематики. Бо досі таких прецедентів міжнародна спільнота не  мала.

“Ми їх називали піддатливими. Це відвідувачі ФБ – майбутні виборці. Ми створювали специфічні персоналізовані цифрові контенти, аби через них вплинути та зачепити оцих піддатливих осіб. Виявляли, хто із них вагається. Бо основна мета нашої стратегії – розпізнати людей, які розглядають різні варіанти і запропонувати їм кілька “вигідних для нас варіантів. Ми закидали їх блогами, статтями, посиланнями на сайти та  відео, рекламою на всіх можливих майданчиках, поки вони не почали бачити світ таким, як того хотіли ми. Поки вони не проголосували за нашого кандидата. Фактично психографіку, яку робила наша компанія, можна назвати  технологічною зброєю, яку не можна використовувати без дозволу британського уряду”. Це частина із публічного зізнання Брітні Кайзер – одної із працівниць компанії  Cambridge Analytica.

Cambridge Analytica – британська компанія з аналізу даних, яка займалася виборчими процесами в різних країнах світу. На її рахунку, за інформацією британських журналістів, участь у близько 200 виборчих кампаніях на кількох континентах. В офіційній презентації  компанія називала себе  святим Граалем комунікації, коли ти можеш змінювати поведінку. Широкий загал дізнався про цю компанію 2016 року, коли розгорівся наймасштабніший у сучасному світі  скандал із витоком даних понад 87 мільйонів  користувачів найбільшої інтернет-спільноти – Facebook. Основною метою збору та обробки даних було створення програмного забезпечення для передбачення політичних симпатій виборців, а також впливу на них. Відомо, що Cambridge Analytica допомагала штабу тодішнього кандидата в президенти США Дональда Трампа під час передвиборчої кампанії 2016 рокe. А також компанія була активно задіяна, аби переконати британців проголосувати за вихід їхньої країни з ЄС.

Після скандалу було допитано власника Facebook Марка Цукерберга в Європарламенті. Свідчення також дали і колишні працівники Cambridge Analytica. Її діяльність було заборонено. Технологічні гіганти-монополісти не понесли жодних покарань. “Люди або не хочуть, або ж просто бояться визнавати свою вразливість та безнадійну залежність від технологічних платформ, які руйнують демократію”, – зауважили учасники процесу антивикриття афери століття із злиття персональних  даних без згоди користувачів.

А боятися є чого. У стрічках новин збільшується інформації про чергові витоки даних. Серед останніх – виявлено чат-бот в месенджері Telegram, в якому оприлюднено персональні дані майже 7 тисячі українських військових. Лікарі приватної клініки злили інформацію про своїх пацієнтів. Користуючись Інтернетом, ми довірили йому найважливіше – свої дані, проте не отримали  жодних гарантій, що вони у безпеці.

Точка зору

Оксана Сироїд: “Щоб зберегти себе, демократія має захистити інформаційну ідентичність людини, як складову людської гідності”

– Коли ми говоримо про інформаційну безпеку, то переважно дискусія зводиться до захисту технологій і програмного забезпечення. Все частіше  інформаційну безпеку намагаються розглядати  і як своєрідну інформаційну гігієну, і як протидію впливу на нашу свідомість пропаганди та різних маніпуляцій, які неконтрольованим потоком ллються з Інтернету і легко заходять на наші сторінки без зламування серверів чи хакерських атак. Проте такі дискусії  захлинаються від контратак про захист свободи слова, а отже, неможливість регулювати інформацію.

Однак в епоху Інтернету, великих даних та цифрових технологій інформація вже не є лише проявом свободи. Великі масиви даних про людей  перетворили інформацію  на ресурс, цінніший навіть за нафту чи золото.  Принципів регулювання доступу до цього ресурсу у світі досі немає, що, власне,  призвело до “інформаційної лихоманки” і формування новітніх транснаціональних монополій. Подивіться на список найзаможніших людей світу – це саме власники міжнародних інформаційних монополій.

Ба більше, владі будь-якої країни складно регулювати інформацію, бо інформація сама стала владою. Алгоритми штучного інтелекту, які сьогодні прошиті в соцмережах, чи великих накопичувачах, регулюють нашу поведінку чи то як споживачів товарів, чи як виборців. А неідентифіковані ботоферми за лічені години можуть знищити вашу репутацію без суду і слідства.

Парадокс ще й у тому, що влада інформації має більшу легітимність, аніж “конвенційна” влада будь-якої демократичної держави. Подивіться лише на кількість користувачів Фейсбуку, Амазону чи Гугла – їх більше, аніж виборців усіх демократичних урядів разом узятих. І цій “інформаційній” владі люди готові довірити набагато більше інформації, аніж звичайній, “конвенційній” владі.

І що в цьому поганого, запитаєте ви? А якщо ви станете жертвою атаки ботоферм у фейсбуці, внаслідок якої ваша ділова репутація буде зруйнована, а ваша мама потрапить до лікарні з інсультом? Хто і на яких підставах буде відшкодовувати вам збитки?

Сьогодні найбільшою загрозою для людства є те, що “інформаційна” влада не має жодних обмежень. А будь-яка влада без системи стримувань і противаг призводить до свавілля і руйнування довіри в суспільстві, шо ми власне й спостерігаємо.

“Конвенційна” влада у демократії стримується на основі ліберального вчення про вищість людської гідності, яка своєю чергою базується на трьох стовпах основоположних прав – права на життя, права власності та права на особисту свободу, куди, до речі, потрапляє і свобода слова. Тобто в демократії всі владні інститути мають бути сконструйовані так, щоб захистити права і гідність людини.

Водночас людська гідність досі сприймається лише в межах фізичної оболонки людини: фізичне життя і смерть, фізичні чи психологічні тортури, завдані фізичною особою. Тоді як значна частина людського буття перейшла в інформаційний простір: інформаційні сторінки в соцмережах, інформаційні друзі, яких ми ніколи не бачили, інформаційні товари, інформаційні переслідування.

За таких умов, щоб захистити людську гідність від свавільної влади інформації, інформаційна ідентичність має бути визнана невідчужуваною складовою людської гідності. Це означає, що викрадення інформаційної ідентичності чи злам сторінки має бути прирівняний до замаху на життя. Це також означає, що безлику ботоферми мають бути заборонені, як ті, за якими не має життя і які не можуть нести відповідальності.

Коли інформаційна ідентичність отримає право на життя, можна буде захистити і її свободу, і її власність, зокрема власність на інформацію про себе і свободу доступу до інформації про себе, де б така інформація не зберігалася.

Включення інформаційної ідентичності до розуміння людської гідності дозволить стримати свавілля інформаційної влади. Якщо ж ми надалі будемо прикривати бездіяльність захистом свободи слова в Інтернеті, то свавілля інформації зруйнує демократію, завдяки якій та сама свобода інформації і виникла.

З чого все почалося. Від інформації як прояву свободи – до інформації як регулятора без жодного стримування

Інформація здавна була символом впливу та влади. Не новим явищем є і дезінформація чи пропаганда. Відтоді як виникли перші держави, ці явища супроводжували і мирні внутрішні політичні кампанії, і воєнно-політичні протиборства держав.

З розвитком  ліберального світогляду, в епоху появи перших революцій та створення перших модерних держав 17-18 ст. інформація набуває свого основного призначення – стає проявом свободи. З‘являються поняття громадянська свобода, свобода слова, доступ до інформації. А законодавство демократичних країн виписано таким чином, аби цю свободу, як частину людської гідності, оберігати. І саме так інформацію  сприймали і до останнього часу в демократичному суспільстві.

Проте з розвитком Інтернету все змінилося. З’явилися нові гравці, які й почали формувати новинний порядок денний, віднині ніким неконтрольований. Соцемережі, мобільні та інтернет додатки, соціальні платформи, інформаційні інтернет ресурси. Поступово вони зруйнували класичну ієрархію «новинного виробництва» та змінили самі критерії новинності, розмиваючи поняття “медіа”, “журналіст! та створюючи безліч законодавчо нерегульованих прецедентів. Тому сьогодні в інтернеті вашу репутацію можуть знищити за 24 години. А ви, живучи в цивілізованому демократичному суспільстві, лише зможете спостерігати за потоком фейку, який на вас виливають на безмежних  інтернет-просторах. Бо законодавчих механізмів захисту просто немає.

Створилися монополії, яким людство довірило свої персональні дані і які перетворили інформацію на ресурс та ніким контрольовану владу. Аби зрозуміти силу їхнього впливу достатньо просто замислюватися, скільки людей із вашого оточення користуються соцмережами або іншими платформами на зразок ютуб, вацап, вайбер чи гугл. Чи знаємо, звідки беруться у наших цифрових пристроях спами, маса реклами, блоги та статті, відео на вашій сторінці чи в телефоні. Ми навіть не завжди знаємо, кому належать ці платформи. Як і не знаємося на основах інформаційної гігієни та інтернет-безпеки, зрештою, на власних правах в інтернетівському просторі. Тож  чи під силу людині опрацювати той потік інформації, розрізнити: де фейк, а де правда, переконатися, що інформація, яка схожа на правду, – це лише новий варіант фейку.

Причому під фейком треба розуміти не лише фейкові новини, а й людей, які видають себе в інтернеті за інших, несправжні сайти чи сторінки від імені відомих осіб, або сайти-самовзванці.  Наразі Fake означає все, що є несправжнім або породжує несправжнє, а отже, з’являються “фейкові фоловери у соціальних медіа” – боти, “фейкові медіа”.  І всі вони без ідентифікації.

Експерти наголошують: для поширювачів фальшивих новин важливою є  не кількість осіб, які повірили цим повідомленням. Їхнє завдання-максимум – наповнення свідомості респондентів фальшивою реальністю та  поширення сумнівів.

Усі масштабні кампанії із дезінформації, яку в розвинутому світі називають “атакою на демократію”, насамперед спрямована на  виборчий процес як один із ключових механізмів демократичної держави. Основним джерелом дезінформації стають соцмережі.

Інтернет як майданчик для експериментів з психологією цілих країн

За даними Євробарометру, 73 % опитаних із 28 країн ЄС зазнали впливу онлайн-дезінформації у передвиборчий період. Було доведено, що фальшива онлайн-новина у середньому досягає 1500 читачів у шість разів швидше, ніж правдива.  І  здатна створювати найдовші ланцюжки поширення. Наприклад, фейк про “диспетчера Карлоса” проіснував цілий рік, хоч Україна офіційно його спростувала.

Під час досліджень Брукінгського інституту з’ясувалося, що 19% опитаних вважають, що фейкові новини вплинули на їхній вибір під час виборів 2018 року.

Згідно із дослідженнями Массачусетського технологічного інституту, фальшиві новини є оригінальними і нерідко негативними, покликаними спричинити серйозні емоційні реакції, що створює своєрідний “резонанс” із внутрішнім емоційним напруженням. Автори дослідження стверджують, що “після тривалого та виснажливого дня навіть найбільш урівноважені користувачі можуть повестися на політично вигідні чутки. Упродовж тривожного сезону виборів навіть свідомий своїх громадянських обов’язків користувач може піти проти своїх вищих інтересів, щоб виграти в суперечці”. Тож під час емоційно виснажливих подій, якими переважно є вибори, фальшиві новини здатні впливати навіть на медіаграмотного користувача.

Чи виживе демократія в умовах неконтрольованого інформаційного потоку – питання сьогодні актуальне не лише для України, а й цілого світу. І вирішити його можливо лише із введенням у міжнародне право закону захисту інформаційної ідентичності, наголошують експерти.

Головне зображення: Pixabay.com