Оксана Сироїд: Запустити “Північний потік-2” – все одно, що позбавити Україну ядерної зброї ще раз

Будівництво “Північного потоку-2” за планом мало б закінчитися до кінця 2019-го року. На території Німеччини та Фінляндії вже тривають масштабні будівельні роботи зі спорудження газопроводу “Північний Потік-2”, яким Росія планує постачати природній газ до Європи в обхід України. Цей газогін є розширенням проекту газопроводу “Північний потік-1″, який ввели в експлуатацію у 2011 році. Сумарно обидвома «Північними потоками” Росія зможе транспортувати до Західної Європи 110 млрд кубометрів газу на рік. А отже, Україна може залишитися поза бортом.

Власне економічний і геополітичний аспекти введення в експлуатацію “Північного потоку-2” будуть однією із центральних дискусій під час Львівського Безпекового Форуму 2018, який 24-26 жовтня відбуватиметься у Львові. Головна тема Форуму – “Економіка війни і війна економік”.

“Північний потік-2” (англійською “Nord Stream 2”) – проект магістрального газопроводу з Росії до Німеччини через Балтійське море довжиною понад 1200 км.

Про економічні та політичні втрати, яких може зазнати Україна, а також про те, як запуск цього газогону позначиться на безпеці нашої країни – говоримо із заступницею Голови Верховної Ради та організаторкою Львівського Безпекового Форуму-2018 Оксаною Сироїд.

– Дві країни Європи вже споруджують газопровід “Північний потік-2”. І Росія буде проводити роботи незалежно від того, чи буде остаточно згода всіх країн, які мають вихід до Балтійського моря?

Для Росії це не економічний проект, а геополітичний. І тому Москва все буде робити “нахрапом”, у звичний для Кремля спосіб. І, на жаль, немає дипломатичних способів, якими можна було б цей процес зупинити.

Метою російських проектів “Північний потік” є дезінтеграція Європейського Союзу. Це своєрідна окупація Кремлем Європи зсередини через економічні важелі. Зараз більшість європейців цього не усвідомлюють, попри те, що російська влада такої своєї мети майже не приховує. Путін відкрито говорив: якщо ви хочете мати справу з російським газом, то будете мати справу з державою Росія.

З одного боку, є “Газпром”, а насправді це держава Росія. З іншого боку, контрагентами проекту “Північний потік” є не Євросоюз, навіть не європейські держави, а підприємства, компанії. Тобто, з одного боку, ми маємо глобальний, геополітичний інтерес Росії, а з іншого – приватний, корпоративний інтерес компаній, яким йдеться насамперед про прибуток. Росія дала можливість кожній із цих фірм бути економічно успішними. Комусь Москва дозволила брати участь у проекті “Північний потік 2”, комусь надала право розробляти газові родовища на своїй території. Відтак відсутня глобальна суверенна енергія, яка могла би зупинити реалізацію проекту “Північний потік”.

Можливо, єдиний спосіб, який міг би зупинити Росію – це спільне рішення Європейського Союзу стосовно “Північного потоку” і взаємодії з Росією у цілому. Небезпеку “Північного потоку” розуміють багато людей у Європейському парламенті. Однак, необхідне відповідне рішення Європейської Ради. А це колегіальний орган, який складають представники держав, які відображають інтереси виборців цих країн. Також говориться, що призупинити реалізацію проекту “Північний потік-2” могло б і відповідне рішення виконавчого органу ЄС – Єврокомісії. Проте насправді, всі розуміють, що такого рішення не буде або воно не зможе зупинити спорудження газопроводу з Росії до Німеччини через Балтійське море. Сподіватися на таке рішення Єврокомісії – це відкладені та нічим не підкріплені очікування. Об’єктивно, на жаль, змінити щось у нинішній ситуації практично неможливо.

– Невже справді ніяк не можна протистояти економічній експансії Росії в Європі?

Не завжди можна досягти результату вже і зараз, але щось робити треба обов’язково. Саме тому і будемо порушувати цю тему під час Львівського Безпекового Форуму.

Але Україна повинна вже діяти у цьому напрямку. Чим швидше офіційний Київ спільно з країнами ЄС почне формулювати нові стратегії взаємодії з Кремлем, тим краще. І для нас, і для Європи. Без України європейцям у цій справі не обійтися, бо наша газотранспортна система може відіграти ключову роль у протистоянні російській економічній і геополітичній експансії на Захід. Українська ГТС є найпотужнішою в Європі, може переправляти зі східного кордону до західного 146 мільярдів куб. м газу щорічно.

– То можна вважати, що Україна однозначно програла?

Введення в експлуатацію газопроводу “Північний потік-2” позбавить Україну ще одного геополітичного щита. Це можна порівняти з тим, як у 1994-му нашу державу позбавили ядерної зброї. Ми повірили в дієвість “Будапештського Меморандуму”, за яким США, Велика Британія і Росія надали Києву гарантії суверенітету та безпеки взамін за відмову від ядерної зброї. Як Кремль дотримується “Будапештського Меморандуму” – відомо всім…

Представники держав Центральної Європи – насамперед Польщі і Словаччини – очікували від України пропозицій стосовно управління нашою газотранспортною системою. Наші сусіди розуміють, що українська газотранспортна система – це “ключик” для збалансування справи постачання російського газу до Європи. За роки, які минули після Революції Гідності, Україна ані не запропонувала, ані не напрацювала взагалі нічого, аби наша ГТС використовувалася продуктивніше як для України, так і з користю для Європи. А нашим людям розповідають, про створення якихось “робочих груп для вивчення питання”. Це не більше, ніж лише слова, щоби відвернути увагу українців від своєї бездіяльності.

– Але при цьому в Європі говорять про “гарантії для України” стосовно використання нашої газотранспортної системи. Зокрема такою є позиція Ангели Меркель.

Це друга важлива справа, яка мене дуже турбує. Оці розмови про “гарантії” – це “будапештський меморандум-2”. І я маю відчуття, що це не ідея канцлера ФРН, а тези, запропоновані пані Меркель нашим президентом. А вона їх лише озвучує.

Вважаю так, бо вперше Ангела Меркель заговорила про оці “гарантії” після зустрічі з Порошенком саме стосовно “Північного потоку”. Від Адміністрації Президента не було жодної конкретної пропозиції стосовно використання нашої газотранспортної системи за нових реалій – тобто після запуску “Північного потоку”.

І лише після перших публічних виступів Меркель стосовно “гарантій для України” у Москві повідомили, що готові сідати з українцями за стіл переговорів у цьому питанні. І відразу з’явилася реакція української влади. Міністр енергетики і вугільної промисловості Ігор Насалик у стилі “пилип з конопель” робить заяву, що Україні як “гарантії по транзиту” буде достатньо прокачувати на Захід 40 мільярдів кубометрів російського природнього газу на рік. З цього я роблю висновок, що була розіграна певна комбінація в інтересах Росії. Про фактичні інтереси України у ній не йдеться. Нашій державі відвели роль статиста.

І не найстрашнішою проблемою є те, що Україна після запуску в експлуатацію «Північного потоку-2» недоотримуватиме 3 мільярди американських доларів щороку за транспортування російського газу до Європи. Більшою проблемою є те, як в принципі зберегти українську газотранспортну систему. Маю на увазі її модернізацію і перспективи використання.

Є ще один аспект. Треба, щоби в Україні просто перестали красти газ. Бо нині щороку технічними втратами української газотранспортної системи вважаються 4 мільярди кубометрів газу. Це близько 25 відсотків (!) видобутого в Україні газу. А 4 млрд кубометрів газу на рік споживає ціла держава Болгарія!

Проти проекту “Північний потік” активно протестують наші сусіди поляки. Вони пояснюють всі небезпеки цього проекту німцям. Але на жаль, уряд ФРН не дослухається до Варшави і воліє мати тісні економічні взаємини з Росією. Поляки намагаються допомогти Україні, але складається враження, що нашій владі це не потрібно.

– Як конкретно намагалися допомогти поляки і чому офіційний Київ ігнорує ці пропозиції?

На березі Балтійського моря у польському місті Свіноуйсьцє функціонує термінал, який приймає скраплений газ зі США і з Катару. Поляки пропонували нашій владі можливість транспортування газу зі Свіноуйця на територію України. Для цього довелося б збудувати додатковий газопровід з Польщі. Всі звернення поляків до наших посадовців з цього приводу результату не дали. Вже два роки з боку Києва стосовно цієї пропозиції говориться лише про якусь “підготовку до початку роботи робочої групи”. Тобто жодної конкретики. А газ зі Свіноусьця – це могла би бути реальна стабільна альтернатива залежності від поставок з Росії.

– Чи можливий песимістичний сценарій, що після запуску “Північного потоку-2” на повну потужність українська газотранспортна система не отримуватиме газу з Росії взагалі?

На жаль, такий сценарій не виключений. Якщо “Північний потік” почне повноцінно функціонувати, то десь у 2021-му році Москва могла б повністю обійтися без української газотранспортної системи.

І, припустимо, якась із зим буде дуже холодною… Україні власного газу може забракнути. І Москва запропонує нашому президентові, чи уряду якесь вигідне для себе (і невигідне для українців) рішення. У випадку відмови з боку Києва “Газпром” (тобто Кремль) на кордоні з Україною перекриває вентиль і газу ми не отримуємо.

Це справді складна проблема. Мова йде взагалі про те, як зберегти реальний суверенітет України, коли більше, ніж 40 мільйонів громадян нашої держави можуть бути позбавленими світла і тепла.

Однак, відзначу, що у політиці (у міжнародній також) не буває конечних рішень, тобто безвихідних ситуацій. Можливості щось змінити з’являються і з’являтися будуть. Для України важливо такі шанси використати.

– У ситуації, коли Росія посилює економічну експансію у Європі, чи варто Україні спробувати знайти сильних союзників, щоби разом намагатися ефективно протистояти тискові Кремля?

Однозначно, що таких союзників шукати треба було вже давно. Виявилося, що навіть після 4 років війни, в якій українці стримують російську військову навалу, в України фактично відсутні реальні союзники. Ми маємо партнерів, які готові нам допомагати як “бідним сусідам”, які постійно на щось скаржаться і щось просять. Україна навіть не намагається вести діалог з іншими державами, як рівний з рівним. Жодній із держав-сусідів наша теперішня влада не запропонувала якихось серйозних проектів, які могли би бути взаємовигідними.

Ще скажу як співголова Українсько-Польської парламентської Асамблеї. Про пропозицію поляків допомагати Україні у постачанні газу з їхнього порту Свіноуйсьцє я вже згадувала. Зараз в Україні прийнято вважати, що поляки з нами хочуть говорити лише про історичну пам’ять. Я питала у колег з Польщі: чому є саме так. І почула у відповідь: а ви – українці – ні про що інше не говорите, нічого не пропонуєте. Поляки мені кажуть: а ваші посадовці про жодні економічні ініціативи з нами говорити не хочуть. Тому і складається враження, що поляки з нами дискутують лише про болісні сторінки історії. Теперішня Україна з Варшавою ні про що інше говорити не може або не хоче.

Україна і Польща – це стратегічна вісь, яка може бути основою континентальної безпеки проти російської загрози. І дуже шкода, що дотепер у Києві цього не розуміють. Можливо, тому, що теперішні українські високопосадовці надто сильно відрізняються від колег з Польщі. Як би у Польщі представники різних політичних сил не чубилися, однак кожен уряд у Варшаві ніколи не робитиме кроків, які можуть зашкодити їхній Батьківщині. Їхні високопосадовці не виводять гроші в офшори, їхні політики не скуповують непристойно дороге житло за кордоном, а їхні діти навчаються і будуть жити у Польщі. Нам про таке наразі залишається лише мріяти.

Але я оптимістка і вірю, що долю України будуть вирішувати наші на 100% проукраїнські політики і посадовці. І час бездіяльності або й відверто проросійських діянь керівників держави відійде в минуле.

Розмовляв Павло Бук, ГО “Інститут Просвіти”