Оксана Сироїд: “Пізнання географії та історії – забута зброя”

Перемога настане, коли українці зрозуміють, що головною загрозою національної безпеки України завжди була й буде Росія

Про те, що Росія – реальна загроза не лише для України, ба більше, вже перетворила міжнародну безпеку на єдину зону ризику, вперше відкрито заговорили на Львівському Безпековому Форумі, який вже три роки поспіль збирає когорту знаних українських та міжнародних експертів. Цьогоріч ця тема знову буде ключовою. Суспільство, врешті, має добре засвоїти уроки історії та вивчити географію. Бо агресивну політику держави щодо інших країн визначає не лише мілітарна здатність, а й місце розташування держави та її історія.

Москва вперше почала заявляти про свої імперські амбіції ще за часів Івана Грозного і з кожним роком лише нарощувала свою агресію, удосконалюючи її методи, та насильно приєднувала чужі території. Історично так склалося, що Україна розташована по сусідству до держави із завойовницькою політикою.

Оксана Сироїд – співзасновниця Львівського безпекового форуму, віце-спікер Верховної Ради України 2014-2019 років:

“Суспільство звикло сприймати нацбезпеку з точки зору мілітарного, військового компоненту: загроза є або її немає. Але ми живемо в час, коли немілітарні методи ведення війни стали значно ефективнішими за мілітарні: коштують дешевше й не несуть негативного міжнародного іміджу. Тож і питання національної безпеки слід розглядати значно ширше: від критичної інфраструктури та кібербезпеки, до медицини, освіти та пропаганди. І обов’язково – в контексті реакції громадянського суспільства. Це основні стовпи національної безпеки та суверенітету країни.

Проте Україна фактично в усіх цих напрямах є вразливою. Критична інфраструктура, яка має бути гарантом національної безпеки України, насправді стала її найвразливішим місцем, бо майже вся – у руках проросійських олігархів, а подекуди є власністю громадян Росії. Мова про українську енергетику та газ.

Це все наслідки приватизації в 90-х роках, коли українці ще не мали власних коштів, аби інвестувати їх у купівлю надважливих об’єктів критичної безпеки країни. Тож це зробили кілька олігархів за кошти Росії. Отож, частина стратегічно важливих об’єктів підконтрольні Росії. А іншу частину Росія руками українських олігархів знищує. Як сталося, скажімо, із суднобудівним заводом, який приватизував Новінський, або ж із хімічною галуззю, яку Фірташ фактично знищив, зробивши в такий спосіб Україну ще більше залежною.

Окрім фактично повної залежності української критичної інфраструктури від Росії, Україна ще й економічно залежна від РФ. Ми досі продовжуємо торгівлю із РФ. У нас, на жаль, дуже успішно функціонують російські банки, спільні російсько-українські підприємства тощо. Це ще одна залежність від країни-окупанта.

Є ще один важливий компонент, так званий “стокгольмський синдром”. Значна частина українців, навіть попри війну у Східній Україні, сприймає Росію як братній народ, а не окупанта. Це наслідки пропаганди, яку нам нав’язували століттями. Ми досі не усвідомлюємо, що саме Росія – реальна загроза Україні й так було завжди. Тому нам треба вже зі школи розповідати про це. І доводити це учням сучасними прикладами, які нині відбуваються на Сході України. А не жаліти учнів, огороджуючи їх від страшної реальності, як кажуть мені деякі вчителі. Наприклад, в Ізраїлі вже із дитсадка вчать обороні краю.

Українцям треба навчитися будувати внутрішню та зовнішню політику, з огляду на ту небезпеку, яка безпосередньо нам загрожує. Головною загрозою національної безпеки України є Росія, якій, в свою чергу, треба вихід до моря та портів, яких вона немає. Україна ж цьому перешкоджає. І тому Росія зі своїм імперським реваншем – це постійна загроза для України. І що більше ми будемо незалежні, то більш багатовимірною буде ця загроза.

Ми вже з окупованих територій маємо мілітарну загрозу. Є ще одна цілком реальна, яку нині, чомусь, замовчують. Мова про лінію кордону нашої держави не лише з Росією, а й з Білоруссю, окупованою Росією Придністров’ям, а з часу анексії Криму загроза йде ще й з моря. Відносно безпечним, по суті, є лише західний кордон.

Сьогодні Європа нерідко ховається за терміном “гібридна  війна”. Я вважаю, що історично всі війни були гібридними, бо завжди, окрім військової складової, противник використовував економічну зброю та пропаганду. Нині ж термін “гібридна війна” міжнародна спільнота використовує з єдиною метою – не визнати факт агресії Росії щодо України війною, як того вимагає статут ООН. Щось на зразок це ж не зовсім агресія, тому ми її і не визнаємо.

Та й Україна не багато зробила, аби змінити цю думку. Коли в перші роки ми активно боролися з Росією, то нас і сприймали відповідно і ми мали підтримку. А коли почали себе заколисувати, умиротворювати, бо ж проливати власну кров ніхто не хоче, то і Європа інакше почала поводитися. Україна не займала сильної позиції. Лише позицію прохача. А слабкі не мають союзників, лише покровителів.

Проте ми забуваємо про чи найважливіше: Україна є найбільшим феноменом ХХ століття. Адже на карті світу з’явилася найбільша за територією європейська держава, яка, як і європейці, вела віковічну війну за права і свободи людей. А це означає, що з Україною треба рахуватися, а отже, переглядати свою безпекову, економічну та іншу політику щодо Росії. Проте не всі держави хочуть миритися із цим фактом, намагаючись повернути Україну під протекторат Росії.

Поява України багато чого змінила, і Україна має всі шанси стати лідером. Однак влада України ще не запропонувала сценарій такого насамперед переосмислення.

Ми маємо зрозуміти, що гібридні захоплення будуть завжди, будуть спокуси, переважатиме прагматичний інтерес співпраці із Росією. Бо це великий ринок. Тож ми маємо насамперед самі відмежуватися від Росії. Припинити, аби світ нас сприймав як санітарну зону Росії. І робити це треба через економічні шляхи.

Щойно ми запустимо побільше іноземних інвесторів із Європи та США, зв’язок із Росією почне зменшуватися. І нас швидко припинять сприймати як буферну зону. Також нам треба нарощувати летальну спроможність армії. Бо сильна армія – єдиний шлях уникнути воєнного способу розв’язання конфлікту. Ніхто не захоче платити високу ціну за відверте вторгнення в країну. Коли Україні вдасться цього досягнути, тоді на нашому боці будуть і сильні союзники”.

Головне фото: voanews.com