Оборона та армія в умовах сучасних викликів безпеці

“Навіть якщо меч доведеться застосувати один раз у житті, це варте того, аби носити його усе життя”.
Цитата із Лао Цзи, який є одним із найвідоміших філософів Китаю.

Про стан сучасної української армії

Сто років тому у Першій світовій війні лише на боці Російської імперії воювало до 4 млн українців. На жаль, цей оборонний потенціал не було використано, і Україна на довгі десятиліття опинилася у фактичному рабстві в СРСР. Після здобуття незалежності в 1991 році українська армія не лише не була відбудована, а й зазнала суттєвого занепаду.

За даними Міжнародного рейтингу Global Firepower, який щороку надає унікальний аналітичний виклад даних про сучасні військові сили країн світу, за останні роки Україна втратила декілька позицій: якщо ще у 2014 році наша країна була на 21-му місці, то тепер на 30-й сходинці. Перша трійка незмінна – США, Росія і Китай.

До російської агресії питання оборони України не було серед пріоритетів. За даними Генеральної прокуратури України, з 2005-го до 2014 року з України були продані 832 танки, 232 вертольоти, 202 літаки, 714 БМП і БТР, 4930 автомобілів, 28 555 одиниць ракетно-артилерійського озброєння, 1 млн 824 тис. одиниць стрілецької зброї, і боєприпасів на 560 млн грн. Ще більше військового майна продали ще до 2005 р., однак, за даними Генеральної прокуратури, документи про це знищені чи втрачені.

Зрозуміло, що через такий “розпродаж” обороноздатності державі було завдано значної шкоди, поставлено під питання оборонні можливості країни.

Варто відзначити ще один факт – російський громадянин Павло Лебедєв (міністр з 2012 до 2014 року) і взагалі спланував зведення Збройних сил України до 50 тисяч особового складу, тобто до такого рівня, коли завдання із захисту території країни було б просто фізично неможливо виконати.

Таким чином на момент початку агресії Росії проти нашої країни в Україні не було достатньо справної зброї й техніки, насамперед літаків і вертольотів, а також танків, БТР, БМП, які є вагомою складовою частиною озброєння Сухопутних військ. Україна виявилася не готовою. Завдяки добровольчим батальйонам прямий агресивний наступ було зупинено, однак подальший розвиток ситуації – повзуча війна на сході України, агресивна поведінка в регіоні Азовського моря – засвідчив, що Росія перетворює Україну на майданчик випробувань нових методів ведення війни (так званих методів гібридної війни) із застосуванням військових формувань без розпізнавальних знаків, сукупності економічних, інформаційних, дипломатичних та військових методів, і що ані Україна, ані Західні країни, які фактично не мають досвіду ведення сухопутної війни в таких умовах, не готові до таких викликів.

“Гібридна” війна від росіян

2013 року голова Генерального штабу ЗС РФ, генерал армії Валерій Герасимов опублікував у щотижневій російській газеті “Військово-промисловий кур’єр” статтю під назвою “Цінність науки в передбаченні”. У ній на основі розробленої ще в Радянському Союзі тактики стратегічного управління військовою справою генерал виклав нову теорію сучасної війни, яку західні експерти охарактеризували як “гібридна війна”. Хоч Герасимов жодного разу не вжив слово “гібридна”.

У XXI столітті прослідковується тенденція стирання відмінностей між станом війни і миру. Війни вже не оголошуються, а почавшись, йдуть не за звичним нам шаблоном. Правила війни істотно змінились, зросла роль невоєнних засобів в досягненні політичних і стратегічних цілей, які у ряді випадків за своєю ефективністю значно перевершили силу зброї. Все це доповнюється військовими засобами прихованого характеру. Акцент методів протиборства, що використовуються сторонами конфлікту, зміщується у бік широкого вживання політичних, економічних, інформаційних, гуманітарних та інших невоєнних заходів, що реалізовуються із використанням протестного потенціалу населення. Сповна благополучна держава за лічені місяці і навіть дні може перетворитися на арену запеклої збройної боротьби, стати жертвою іноземної інтервенції, зануритися у вир хаосу, гуманітарної катастрофи і громадянської війни,
– писав у своїй статті генерал Герасимов.

Західні військові експерти відразу ж почали сприймати цю статтю Герасимова як проект майбутніх російських гібридних атак, націлених проти Європи.

Владімір Сокор, старший науковий співробітник Jamestown Foundation (Німеччина), на Львівському Безпековому форумі 2018 заявив : “Мета Росії полягає у перетворенні міжнародної системи через припинення домінування Заходу. Кремль вбачає занепад Заходу і планує довести його до кінця. Росія атакує західні політичні системи зсередини. Російська зовнішня політика більше не є ідеологічною, як це було в радянські часи. Росія не пропонує альтернативної політичної та соціальної моделі, на відміну від СРСР. Натомість РФ проводить політику союзів у Європі. Ця політика успадкована від Радянського Союзу і є ключовою для розуміння російських операцій на Заході.

Росія звертається до певних груп у західному суспільстві – її метою є створення консервативних груп. У радянські часи це були ліві групи, тепер, під Путіним, Росія перемістилась праворуч. Вона являє собою чемпіона консервативних цінностей в Європі, саме тоді, як західні консервативні групи відчувають себе виключеними із західної політичної системи.

Національна ідентичність, християнство, традиційна сім’я, національний суверенітет – ось ті поняття, які використовує Росія. Наприклад, національний суверенітет використовується проти ЄС та його політики, а також проти присутності НАТО в Європі. РФ розумно знаходить своїх союзників у корпоративних групах і намагається зробити їх посередниками для торгівлі своїми ресурсами на Заході.

Інший підхід, який використовує Росія, – це “conflict orchestration” (режисерування війни) – “столкнуть” російською мовою. РФ намагається створити політичну війну всіх проти всіх: лібералів проти консерваторів, релігійних проти світських, посилює незгоди між меншістю та більшістю, між тими, хто виграє та програє від глобалізації. Це групи “conflict orchestration”…

Росія також використовує непрямий підхід – гібридну війну на кордонах Заходу. РФ має масу чоловіків із військовим досвідом, які виховувались у шовіністичному дусі, не мають сімей та соціальних перспектив у Росії. Це забезпечує величезний ресурс для гібридних операцій. Ми були свідками того, як Росія використовує цих людей в Україні, і ми знову бачимо їх як найманців на Близькому Сході та в Північній Африці”.

НАТО і оборонний союз для ЄС

2016 року тодішній Командувач Сухопутних військ США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес зробив сенсаційну заяву, що “АТО не змогло б захистити країни Балтії в разі російської агресії”. Москва може захопити всі 3 столиці менш як за 36 годин, а це швидше ніж ми (НАТО- Авт.) зможемо туди дістатись”.

Відтоді розпочалося переформатування армії НАТО відповідно до сучасних викликів та перехід “від стратегії страхування до стратегії стримування”, що насамперед передбачає збільшення мобільності та налагодженості дій військ НАТО. Також альянс взявся за зміцнення свого східного кордону, озброюючи країни Балтії, Польщу та перекидаючи туди свої військові контингенти.

На тлі російської агресії Європа серйозно задумалася про створення власної оборонної структури. 13 вересня 2017 року під час виступу в Європарламенті зі щорічним зверненням “Про стан Європейського союзу” президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер оголосив про початок глибокої реформи ЄС. Зокрема він заявив, що наполягає на створенні у ЄС до 2025 року повноцінного оборонного союзу, що існуватиме паралельно з НАТО.

Стівен Блокманс, старший науковий співробітник та голова відділу зовнішньої політики ЄС Центру вивчення європейської політики (CEPS) зазначає: “Нині в ЄС точиться багато дискусій про стратегічні концепції оборони, розвивається риторика спільних Збройних Сил. Згодом ця риторика могла б виглядати, найімовірніше, як Європейський оборонний союз, подібний до Енергетичного союзу, а не Альянсу з самообороною, як НАТО”.

Однак досі залишається незрозумілим, як Спільна політика безпеки ЄС буде вписуватися в загальну концепцію Північноатлантичного договору і чи не стане вона сигналом послаблення єдності США та об’єднаної Європи в питаннях безпеки, що, безперечно, є метою Росії, на яку вона спрямовує чималі фінансові ресурси через пропаганду, підтримку радикальних рухів, економічні проекти та дипломатичні канали.

Також залишається відкритим питання про те, які країни ЄС стануть основою для побудови спільної політики безпеки. Після виходу Великої Британії з Європейського союзу, єдиною країною ЄС, яка має потужну армію ( зокрема авіацію) є Франція. З іншого боку, враховуючи економічне лідерство Німеччини в Європейському союзі, було б дивно применшувати її роль в цьому процесі. Збільшення військової потужності Німеччини в свою чергу викликає занепокоєння як в Європі, так і серед пацифікованого після Другої світової війни німецького суспільства.

Роланд Фройнденштайн, заступник директора Центру європейських студій імені Вілфреда Мартенса (Бельгія) говорить: “Чи є перспектива для європейської стратегічної автономії у секторі оборони? Ми повинні бути чесними: мова не йде про європейську територіальну оборону. Ми говоримо лише про поліпшення співпраці між нашими Збройними силами. У деяких сферах ЄС може займати лідируючі позиції саме там, де вона може бути більш ефективною.

Ми бачимо, які наслідки мала міграційна криза для внутрішньої ситуації в європейських суспільствах. Наша відповідь на ці виклики повинна бути сукупністю військових, поліцейських, економічних інструментів та інструментів ринку праці, і Європейський союз повинен очолити цей процес. Проте для того, щоб протистояти традиційній війні Путіна, нам доведеться покладатися на НАТО – не слід очікувати створення європейської армії незабаром”.

За таких складних геополітичних умов, Україні важливо знайти своє місце у світовій системі безпеки, яка б дозволила запобігти подальшій втраті контролю за територіями, відновити територіальну цілісність країни та ефективно відстоювати власні національні інтереси в регіоні.

Про армійські реформи для України

Україна та відбудована українська армія мали би стати важливим елементом чи навіть щитом європейської системи безпеки, спрямованої на захист спільних європейських цінностей. Саме тому важливим елементом системи безпеки має стати демократизація та економічний розвиток держави, звільнення від корупції та олігархічної моделі управління державою. Таким чином Україна зможе дати чіткий сигнал союзникам в Європі та світі, за що ведеться ця війна та які загрози стоять перед нашим спільним європейським простором.

Але це не можливо без ґрунтовних реформ у війську.

Експерти одностайні: розпочинати потрібно зі зміни системи військового командування. Керувати військом мають люди, що мають реальний бойовий досвід у війні з Росією, а не паркетні генерали радянського типу.

І ось яку “дорожню карту“ армійської реформи запропонував на Львівському Безпековому Форумі 2018 Глен Грант, військовий експерт та колишній підполковник Британської армії:

“Є три аспекти:

1. Операційний фокус. Слід зосередитися на мобільності. Росіяни завжди програвали мобільності. І їх ніколи не перемагали повномасштабною війною. Коли ви зосереджені на мобільності – це підганяє інші речі – майже все. Особливо люди, які воюють і командують – вони стають кращими. Освітня система все ще не призначена для навчання мобільної війни. Вона досі радянська.
2. Структури. Сучасні структури були розроблені для радянського типу ведення війни. Ви воюєте, і багато людей помирають. І це було нормально. Ці структури не призначені для ведення мобільної війни. Немає достатньо людей в генеральному штабі. Ми маємо об’єднані штаби для Донбасу, але не для Азову, Півдня чи Києва. Україна потребує належного штабу – об’єднаного штабу, який працює та аналізує ситуацію цілодобово. І це не може бути Муженко. Одна людина не може керувати вашою системою, особливо якщо йому доведеться чекати рішення президента про погоду, щоб почати стріляти. Ви не можете запустити армію телефоном.

Витрати грошей на реформи не працюють взагалі. Ми повинні питати людей на місці, що їм потрібно. Ми повинні переконатися, що кожна бригада має належне забезпечення, і ця підтримка стає все більш ефективною. Принцип повинен бути “кожен день краще!”.

3. Децентралізація бюджету. Ви не зможете керувати, якщо ви не зможете витрачати гроші. Офіцер повинен мати гроші, щоб правильно виконувати свою роботу. Якщо ви не довіряєте цим людям гроші, то що вони роблять на фронті, хто захищає вашу країну?

Інша проблема полягає в тому, як залучити людей до армії. Ми можемо провести тривалу дискусію щодо того, чи працює система призову. Але люди без озброєння – не армія. Ви не можете змусити когось битися, не забезпечивши їх озброєнням. І нарешті: якщо у вас є лідери в армії – люди прийдуть”.

Важливим є також питання професійної підготовки середнього керівного складу, який має відповідати цим сучасним вимогам та викликам. Для цього потрібно розробити нові навчальні програми на основі досвіду країн НАТО.

“Я хотів би звернути увагу на необхідність побудови моделі ефективної мобільної армії, – наголошує підполковник Збройних сил України Павло Рожко. – Мобільність в армії залежить від усіх систем, перш за все, від системи управління. Тому реформування Збройних сил повинно не починатись знизу чи зверху, а повинно йти паралельно – реформування системи управління армії, підрозділів, а також системи бойової підготовки”.

І, найважливіше, Україна має створювати умови для захищеності власних військових, особливо в умовах децентралізації прийняття рішень. Це найперше впирається в прийняття державою політичних рішень із захисту військових та ведення активної міжнародної політики для досягнення національних цілей також дипломатичними рішеннями.

Однак поки інтеграція України в НАТО залишається далекою перспективою, багато з експертів у сфері безпеки зазначають, що цілком дієвим інструментом стримування Росії у Східній Європі може бути посилення Балто-Чорноморського оборонного співробітництва як додаток до НАТО. Такий оборонний союз мав би об’єднувати країни Східної Європи та Балтії, які або вже відчули на собі агресію Росії, або відчувають потенційну загрозу для своєї територіальної цілісності.

Марк Войджер, старший викладач російських та східноєвропейських студій у коледжі оборони Балтики у Тарту (Естонія) переконаний: реформа Збройних Сил України не може існувати у вакуумі: “Реформа повинна бути реакцією на російську стратегію війни. Мета Росії – не дозволити будь-якій сусідній країні, особливо Україні, бути економічно стабільною й успішною.

Говорячи про вступ України в НАТО, я не маю жодних сумнівів, що це відбудеться. Але ви повинні вивчити досвід країн Балтії. У них обмежені сили оборони, але в них є інші механізми, з яких вони черпають силу. В Естонії, наприклад, створили Лігу оборони, де громадяни і навіть іноземці систематично навчаються і збираються, щоб оволодіти потрібними навичками. Ліга оборони є сильним гравцем, на який Україна має звернути увагу.

І, нарешті, ваші Збройні Сили повинні вільно оволодіти англійською мовою. Ви не можете вступити в НАТО і бути ефективним членом, якщо ваші військові не зможуть вільно спілкуватися зі своїми колегами з інших країн”.

Дозволимо собі нагадати, що від часу завершення останньої великої війни, яка розпочалася фактично у нас на території і потім охопила майже увесь світ, минуло усього 73 роки, що в рамках історичного погляду не так уже й далеко. Сьогодні від ефективності співпраці України та Заходу залежить, чи не повторяться помилки минулого.