“Не ридать, а добувати!”: що треба знати про Івана Франка

“Не ридать, а добувати, Хоч синам, як не собі, Кращу долю в боротьбі!” Цей заклик із “Вічного революціонера”, з яким до своїх земляків звертався понад півтора сторіччя тому Іван Франко, не втратив актуальності і сьогодні і продовжує надихати нові покоління українців у боротьбі за незалежність України, волю та самоідентичність.

У 164-ту річницю від дня народження Івана Франка пригадуємо цікаві факти про письменника , філософа та громадського діяча.

Іван Франко відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо), щороку видавав 5-6 книжок. Став першим професійним українським письменником, який не мав державної роботи, а заробляв написаним.

Навчаючись у гімназії, виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно переказати розповідь вчителів на заняттях. Тоді ж зібрав величезну бібліотеку з понад 500 томів. Був скромним і неговірким, сидів на останній парті, мало спілкувався з однолітками. У п’ятому класі гімназії під час уроків, які вважав нецікавими, читав Шекспіра в німецькому перекладі. Брався перекладати Гомера, Софокла, Горація, «Слово о полку Ігоревім».

Пережив три арешти. Після другого (1880 р.) ледь не помер від голоду. За тиждень написав у готелі повість «На дні», на останні гроші відіслав її до Львова, а сам три дні жив на три центи, знайдені на березі річки. Знесиленого і непритомного, його знайшов та прихистив старий служитель готелю.

У 1893 р. захистив у Відні докторську дисертацію.

Знав 14 мов. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав українською із 48 мов, у тому числі східних. Сучасники називали його “академія в одній особі”.

Іван Франко був перший, хто поєднав вишиванку з буденним одягом. Він носив її під піджак та жилет. Саме у такому вигляді письменник зображений на 20-гривневій купюрі.

Іван Франко – перший український політик. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (1890) і її перший голова (до 1898-го).

Попри широко рекламований радянською критикою ярлик атеїста, Іван Франко був глибоко віруючою людиною. Хоча до церковних догм ставився критично. Виріс у побожній родині, досліджував Святе Письмо, співав при службі Божій, товаришував із галицькими священиками, мав приязні стосунки з митрополитом Андрієм Шептицьким. Його переклад біблійної «Книги Буття» досі залишається найбільш точним перекладом цієї частини Біблії українською мовою.

Останні 7 років мав паралізовану праву руку, через що довелося писати лівою або диктувати твори помічникам.

Помер 28 травня 1916 р. на чужих руках – сини були в армії, дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей на окрему могилу ховали його в чужій вишиваній сорочці в “позиченій” ямі на шість домовин. Лише через 10 років Франка перепоховали в окремій могилі.

Номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури. У 1916 р. референт Королівської академії наук мав зробити доповідь Нобелівському комітету про вагомість вкладу українця в літературу. Однак премію вручають восени і прижиттєво. Франко помер за кілька місяців до можливого тріумфу.

Син Івана Франка Петро став одним із засновників “Пласту”, а згодом – сотником Легіону УСС.

У статті використано матеріали УІНП