Микола Леонтович: трагічна доля автора всесвітньо відомого “Щедрика”

Його самого називають ювеліром української пісні, Бахом у хоровій музиці, а музичний твір українця «Щедрик» став світовим символом різдвяних свят.

Микола Леонтович – український композитор, хоровий диригент та громадський діяч. Він автор геніальних хорових мініатюр, а його композиторське аранжування народних пісень здобуло славу в усьому світі.

Про життя українського митця Миколи Леонтовича – патріота своєї справи, автора всесвітньо відомого “Щедрика” – спілкуємося із кандидатом мистецтвознавства, доцентом кафедри музичної медієвістики та україністики Львівської державної консерваторії імені Миколи Лисенка Мирославою Новакович.

З дитинства оточений музикою

Микола Леонтович із інтелігентної сім’ї, де з повагою ставилися до музики: батько та дід Миколи Леонтовича були священиками і володіли неабиякими музичними навиками. Батько добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Саме слухаючи гру батька, Микола сам став підбирати народні мелодії на музичних інструментах. Мати композитора дуже любила народні пісні та гарно співала.

Брат Миколи Леонтовича Олександр – співак-професіонал, сестра Марія навчалася співу в Одесі, а Олена займалась у класі фортепіано у Київській консерваторії. Сестра Вікторія теж грала на декількох музичних інструментах.

Микола Леонтович пішов стопами батька-священика – вступив спочатку до училища, а потім до Подільської духовної семінарії, однак не став священиком, а обрав професію учителя.

Довгий час Микола Леонтович був незаслужено забутим

“Микола Леонтович не був забутий. Він, як людина надзвичайно скромна, не прагнув до самореклами і не шукав слави. Окрім того, композитор більшу частину свого життя прожив у маленьких провінційних містечках на Поділлі. І в Києві про нього мало знали”, – уточнює Мирослава Новакович .

Так, у 1908-1918 рр. Леонтович працював у подільському місті Тульчині. Викладав співи у всіх класах Тульчинського єпархіального духовного училища. Був керівником училищного хору, який 2-3 рази в рік давав концерти української музики. У суботу та неділю хор співав у церкві – і тоді народу збиралося стільки, що заповнювали і сходи, і майдан перед храмом. Леонтовича обрали головою тульчинської “Просвіти”. Читав лекції на політичні, економічні та літературні теми.

“Творчість Миколи Леонтовича як композитора безпосередньо пов’язана з його педагогічною діяльністю. Учителюючи у сільських школах, духовному училищі, він організовував хори, і для цієї роботи йому потрібен був український репертуар. Через нестачу навчального хорового матеріалу Леонтович сам створював обробки  народних пісень. Згодом це переросло у духовну потребу його життя.

Феномен творчості Миколи Леонтовича полягає у тому, що він, не маючи  спеціальної професійної музичної освіти, досяг найвищих висот професіоналізму у жанрі хорової обробки народної пісні. Цьому сприяли його контакти з видатним музикознавцем і композитором Болеславом Яворським.  М.Леонтович протягом десяти років брав приватні уроки у відомого музиканта”, – розповідає мистецтвознавець.

Про “Щедрик”

“Щедрик” був початково написаний як домашнє завдання

“У своїх спогадах сучасники Леонтовича стверджують, що знаменитий “Щедрик” був створений композитором у процесі занять з Болеславом Яворським, як спроба відродити і творчо переосмислити найдавніші шари українського обрядового фольклору. Для розуміння: архаїчні пісні були дуже прості в плані мелодії, оскільки часто пов’язувалися з певними ритуальними заклинальними обрядами, мали  скупу мелодію – вона базувалася всього на трьох-чотирьох нотах. І це було дуже складне завдання – зробити з такої пісеньки високомистецьку хорову мініатюру. Леонтович, як бачимо, справився з ним блискуче”, – зазначає мистецтвознавець.

Леонтович був дуже прискіпливий, видно, був перфекціоністом, і тому досить часто повертався до раніше написаних творів, щоб удосконалити їх. Так було і зі “Щедриком”. І всього є п’ять обробок мелодії Миколою Леонтовичем. Над твором автор працював з 1901 до 1919 років. Вперше світ почув “Щедрик” у 1916-му році”.

Популярність “Щедрика” була випадкова

У Леонтовича є багато хорових шедеврів, які за своєю мистецькою вартістю не поступаються «Щедрику». Тому хибно вважати, що популярність «Щедрика» пов’язана з тим, що це  найкращий хоровий твір композитора.

Композиторське аранжування Миколи Леонтовича  “Отче наш” . Виконує Хмельницький академічний муніципальний камерний хор

“Історія популярності “Щедрика” пов’язана з діяльністю ще двох видатних українців – Кирила Стеценка та Олександра Кошиця. Будучи диригентом студентського хору Університету Святого Володимира у Києві, О.Кошиць започаткував традицію різдвяних концертів. Сама ж ідея виконати “Щедрик” М.Леонтовича у київських різдвяних концертах 1916 року належала композиторові Кирилові Стеценку. Він умовив скромного М.Леонтовича дати партитуру “Щедрика” для розучування хором. І на Різдво 1916 року хор студентів Київського університету вперше виконав “Щедрик” Леонтовича. Враження від почутого було надзвичайним. Йшлося про майстерність композитора, оригінальність, новизну і незвичність самого твору: “Щедрика” 16 разів співали на біс! Це було абсолютно нове слово в українській музичній культурі!” – розповідає пані Мирослава.

Як “Щедрик” став головною піснею американського Різдва

“16 січня 1919 року за дорученням голови Директорії Симона Петлюри, для популяризації української музичної культури за кордоном, була створена Українська хорова республіканська капела.  Її керівниками стали Кирило Стеценко й Олександр Кошиця.

Проте вже у березні капела змушена була втікати з Києва через банду Муравйова (тоді Київ захопили війська Ради народних комісарів РРФСР , – Авт.). Українська хорова республіканська капела почала знамените гастрольне турне, і вже тоді у репертуарі було багато хорових творів Миколи Леонтовича , зокрема і “Щедрик”. Спочатку капела гастролювала Європою, а потім їх запросили до США.

Під час одного з виступів хору Кошиця у Нью-Йорку в 1921 році, у знаменитому концертному залі “Карнегі Хол” був присутній американський диригент українського походження Петер Вільговський (асистент знаменитого італійця Артуро Тосканіні – Авт.). Йому настільки сподобався “Щедрик”, що вирішив його адаптувати для виконання американським дитячим хором. Для того, щоб хор зміг виконати “Щедрика”, йому треба було написати абсолютно новий текст англійською мовою. Зробити переклад оригіналу було смислово неможливо. Бо “Щедрик” – це архаїчна щедрівка, сенс якої буде втраченим при перекладі на мову іншої культури. Бо як пояснити іноземцю такий текст:

“В тебе товар весь хороший,

Будеш мати мірку грошей.

Хоч не гроші, то полова,

В тебе жінка чорноброва”?

Якщо ці слова із пісні перекласти англійською – пісня втратить сенс. Американський слухач не зрозуміє про що йде мова. Адже спочатку треба прочитати лекцію про культуру щедрування в Україні, а тоді вже виконувати.

І Петер Вільговський написав новий текст із словами

“Коли народився Христос,

у всьому світі задзвонили дзвони”,

а колядку назвав “Carol of the Bells”. Чому “дзвони”? Бо мотив “Щедрика” нагадував Вільговському звук дзвонів”, – пояснює Мирослава Новакович.

Спочатку “Щедрик” виконували дитячі хори , а потім вже, починаючи із 1960-х років і особливо останні два десятиліття, “Щедрик” став фактично офіційною піснею американського Різдва.

“У США ніхто не знав, хто такий Леонтович, і зазвичай автором вважали Петера Вільховського.  І навіть сьогодні у Європі та США авторство М.Леонтовича, за окремими винятками, не згадується. І тому завдання українців полягає у тому, щоб цю прикру помилку якомога швидше виправити. Адже заслуга Вільховського полягає у тому, що він був лише автором англомовного тексту”, – розповідає пані Мирослава.

Перший запис “Щедрика”, записаний в 1922 р.

Відомо також, що до “Щедрика” Леонтович згодом написав ще один текст. Це вже була колядка “Ой на ріці на Йордан”. Але популярність серед українців здобув саме перший варіант.

Колядка “Ой на річці на Йордані” на мелодію “Щедрика”

Трагічна доля автора найвідомішої колядки світу

“Після утворення Української Народної Республіки Леонтович переїжджає до Києва і разом з іншими видатними діячами українського національного руху починає активну діяльність у сфері розбудови українського культурно-освітнього життя. Однак цим планам не судилося бути реалізованими, бо невдовзі Київ захопили більшовики. Через деякий час почалися убивства кращих представників української творчої та інтелектуальної еліти. Однією з перших жертв злочинного режиму став всесвітньовідомий український художник Олександр Мурашко, якого вбили просто посеред вулиці.

Миколу Леонтовича убили саме тоді, коли він приїхав відвідати свого хворого батька. Із цим завданням був спеціально присланий чекіст. Це було зумисне вбивство талановитого українського композитора органами ВНК”, – розповідає Мирослава Новакович.

У рапорті у справі вбивства композитора зазначено: “В ніч на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР – Ред.) Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Вранці невідомий пограбував будинок і застрелив Миколу Леонтовича”.

“Він попросився переночувати. Йому дали вечеряти, постелили в одній кімнаті з композитором. Леонтович тоді працював до 5 години ранку над однією з хорових мініатюр. І коли він вже закінчив свою роботу і ліг спати, чекіст вичекав півгодини і розстріляв його.  Це був точковий відстріл української інтелігенції, спланована політика знищення нашої культурної еліти. Тим масовим репресіям, що розпочалися наприкінці 20-х років ХХ століття, передували такі точкові. Їх метою було залякати свідоме населення. Іншого пояснення немає. Леонтович не був активним політичним діячем, який міг мати певних ворогів. Композитор був людиною лагідною і толерантною. І, напевно, от таким ритуальним вбивством людини-митця, яка не займалася активною політичною діяльністю, тодішня влада хотіла посіяти паніку і переляк серед українців. Його вбили, щоб інші боялися”, – розповідає пані Мирослава.

Вбивство Леонтовича викликало шок у середовищі української інтелігенції.

Через декілька днів після смерті композитора було створено “Музичне товариство імені Миколи Леонтовича”. До нього ввійшли відомі музиканти, композитори, митці, громадські діячі, такі як Яків Степовий, Кирило Стеценко, Олесь Чапківський, Климент Квітка, Дмитро Ревуцький та ін.

Товариство , яке проіснувало сім років (1921-1928), займалося популяризацією спадщини Леонтовича, національного музичного мистецтва,  ставило за мету піднесення та розвиток музичної культури в Україні.

Головне зображення – РБК-Україна

Розмовляла Марина Гречка, ГО “Інститут Просвіти”