Львів турбується про переселенців – і у форматі екскурсій також

Як вдається українцям, які тікають від війни, повернути впевненість і бажання жити далі

Щоденно до Львова приїздить кілька тисяч біженців. Це діти, жінки, літні люди, люди з інвалідністю, з валізами та тваринами. З них понад 5 тисяч, які вже зареєстровані та проживають у приєднаних до Львова містечка і селах, і які не завжди мають можливість виїхати у місто. Тож наразі міська рада групами привозить таку категорію тимчасових переселенців до Львова, де організовує для них низку культурних заходів – із екскурсіями, харчуванням та майстер-класами.

Війна перетворила безпечні регіони України на другу домівку для тих, хто через окупантів втратив власну. Сьогодні Львів – це вже не звичні  безтурботні туристи, а сотні тисяч біженців, для яких місто стає хоч і тимчасовим проте другим домом.  До Львова також долітають ракети. Не так часто, але, як виглядають наслідки обстрілів, знають вже і тут. Тим часом місто продовжує жити – частина львів’ян пішла на фронт, решта організовує проживання та харчування сотням тисячі біженців, працює на підприємствах, аби забезпечити безперебійну роботу економіки.

За лічені дні Львів став гуманітарним хабом України. А ще – навіть  під час воєнного стану місто примудрилося особливу увагу приділити культурній складовій. Бо що ж то за Львів без екскурсій, майстер-класів, традиційного передвеликоднього писанкарства, яке в умовах війни набуває особливого символізму. І яке нагадує українцям про їхню родову силу.

У такий спосіб хоч трохи переключають увагу від теми війни. Цього потребують і самі біженці. “Такі заходи для нас і наших дітей – це ще один шанс прожити день, побачити нових людей, отримати нові емоції, які сьогодні особливо потрібні для віри у наше післязавтра”, – кажуть учасники екскурсії.

Під час таких культурних заходів, яке місто організувало для українців, які наразі вимушено живуть у Львівській громаді, ми записали кілька історій про людей, які вже багато втратили і пережили, але понад усе хочуть далі жити – якісно та у вільній і мирній Україні. Ці люди мають різні історії, подекуди навіть громадянство і одного спільного ворога –  росію, яка розпочала війну проти України.

“У своїй новій квартирі ми пожили лише місяць. Навіть фото улюбленої кухні не зробила…”

Ліна із Харкова, яка наразі тимчасово проживає  на території Львівської МТГ, від “руського міра” тікала двічі. Спочатку у 2014-му році із Луганська. Вдруге війна застала жінку у Києві, куди вона разом із донькою поїхала до чоловіка, який саме перебував у відрядженні. Київ обстрілювали з першого дня, тож подружжя разом з 5-річною донькою ночувало навіть у магазині на підлозі. А потім вирішили  їхати у відносно безпечні регіони. Заїхати перед цим додому у Харків, аби забрати бодай речі, вже не змогли.

– У своїй власній квартирі ми встигли прожити лише місяць. Нещодавно її придбали, власноруч робили ремонт. Шкодую, що не зробила фото кухні. Що не взяла кросівочки Домініки, які нещодавно купила. З Києва до Львова добиралися дві доби. Було страшно, бо вже почали писали про обстріли кадирівців. А ми проїжджали в тому напрямку.

Добре пам’ятаю наших воїнів, яких довелося бачити. Від них віяло спокоєм і впевненістю. Складалося враження, що танки для них немов велосипеди. Потім був Хмельницький, Зимна Вода і львівська спортивна арена, звідки нас забрали в Рясне-Руське.

Нещодавно сусіди із Харкова повідомили, що будинок, де наша квартира, обстріляли. Повністю знищено дев’ятий поверх і дах. Ми вже з мешканцями перекинули кошти, хто скільки зміг, аби хоч якось перекрити так званий дах, щоби під час дощів вода не потрапляла всередину.

Я вже раз втрачала свій дім. Не хочу – знову. Знаю, що зараз, попри обстріли, Харків прибирають, навіть почали озеленювати. Зараз намагаємося не депресувати, не впадати в паніку, як є, так і є. Пробуємо зосереджувати увагу більше на позитиві.

“Ми приїхали зі Слов’янська, найперше, що планую робити, – відмовлятися від російського громадянства”

Юля – багатодітна мати. Кілька днів тому приїхала разом із чоловіком та дітьми зі Слов’янська. Деякий час жили в росії. 2019 року повернулися у Слов’янськ – ближче до родини та друзів чоловіка. А тиждень тому евакуювалися, бо з кожним днем у місті ставало небезпечніше. Жінка – росіянка і хоч вони з чоловіком деякий час жили в росії, повертатися на свою історичну батьківщину Ганна вже не хоче. Бо є з чим порівнювати. Наразі жінка планує розібратися зі своїми документами і насамперед почати із відмови від російського громадянства.

“Фактично складна хвороба чоловіка врятувала нас від війни”

Для пані Алли із Маріуполя складна хвороба її чоловіка фактично врятувала їхню сім’ю від окупації, голоду та інших жахіть війни. 24 лютого жінка саме привезла чоловіка до Львова на операцію. Більше у Маріуполь не поверталася. Сьогодні від рідного міста залишилися лише теплі спогади і сльози. Сниться тепле море, вулички і їхній рідний будинок. Пані Алла з чоловіком – пенсіонери, живуть, як і всі сьогодні, одним днем. І дякують, що їм трапляється багато хороших людей.

Головне фото – Інституту Просвіти. Екскурсія середмістям Львова для тимчасово переміщених осіб.