Лікарні з нуля: що заважає будувати медичні заклади в Україні

Нещодавно американський інвестор українського походження приголомшив Україну новиною – запропонував виділити власні кошти на будівництво Центру матері і дитини у Львові. Заклад має всі шанси скласти достойну конкуренцію київському Інституту педіатрії. Матиме власну дитячу кардіохірургію, а вади плоду зможуть коригувати ще до народження дитини. Та що важливо – буде не приватним, а комунальним.

Новина про будівництво надсучасної лікарні за спонсорські кошти відразу стала топовою в обговореннях та імовірних припущеннях. І це не дивно. В Україні за минулі п’ять років не збудували жодної державної чи комунальної лікарні, так щоби від нуля і під ключ.

Наразі переважно реконструюють та капітально ремонтують те, що лишилося у спадок від минулого. У кращому разі, добудовують нові корпуси до тих, що є. Тож і статистика на урядових сайтах відповідна, наприклад: завершено будівельні роботи у 50 амбулаторіях, що розташовані у сільських громадах. Зазвичай йдеться не про будівництво з нуля, а так звану реконструкцію. Також активно ремонтують приймальні відділення, а далі за принципом, що треба вже і на що є кошти. Здебільшого йдеться про кошти від грантів, міжнародних проектів, а також про державне та фінансування з місцевих бюджетів.

Пайові внески для забудовників скасували

Щоправда, з 2021 року виділяти кошти з місцевих бюджетів на потреби лікарень буде складніше. Уряд скасував пайові внески для забудовників. А саме ці кошти суттєво поповнювали бюджет міста і йшли на розбудову інфраструктури. Про причини такого рішення можна говорити чимало. Але очевидним є факт, що зі скасуванням пайового внеску місцеві бюджети втратили сотні мільйонів гривень. Тож відтепер містам доведеться шукати інших надходжень до міських бюджетів.

Тим часом, попри будівельний бум та вже очевидне прагнення покупців до комфорту не лише у межах власної квартири, забудовники не поспішають вкладати гроші у будівництво соціальної інфраструктури, зокрема лікарень.

Здебільшого через схему інвестування. “Не секрет, що житло переважно будують за кошти власників квартир. А приватна клініка – це зазвичай інвестиція однієї чи кількох людей. Відповідною є й економічна вигода. Окрім того, досі не врегульовано питання оплати медичних послуг через державне медичне страхування”, – пояснює генеральна директорка Медцентру Святої Параскеви Тетяна Міхнова.

.

Медичні ХАБи та курс на малі приватні медзаклади

Зараз у Львові працюють 23 комунальні заклади охорони здоров’я. Окрім лікарні швидкої допомоги, дитячої лікарні, стоматполіклінік і навіть міської косметологічної лікарні, більшість – це міські клінічні лікарні та міські поліклініки.

Останнім часом дедалі більше у Львові з’являється приватних медзакладів. Особливо популярні діагностичні та стоматологічні кабінети. Щодо стоматології, то українські послуги якісні та суттєво дешевші, ніж за кордоном. Тож до вітчизняних стоматкабінетів звертаються не лише українські пацієнти. Тому у Львові фактично на кожному кроці можна побачити стоматкабінет або ж кабінети УЗД. Саме ці заклади найчастіше орендують приміщення в закладах охорони здоров‘я міста Львова. До прикладу, із 36 ФОПів та клінік, які орендують приміщення у закладах медохорони міста, більшість – це стоматкабінети та кабінети УЗД.

Віднедавна в Україні почали відкривати медичні ХАБи – коли лікар орендує не лише кабінет, а й потрібне обладнання. У Львові невдовзі мають з’явитися два. Це хороша альтернатива для всіх. За кордоном поширена практика, коли у будинках, де живуть люди, працюють приватні кабінети із сімейними лікарями. Сімейні лікарі орендують квартири на перших поверхах і перетворюють їх на свої кабінети.

У Львові також є такі приклади, проте в значно меншій кількості. Хоча загалом в Україні кожен п’ятий заклад, у якому пацієнти уклали декларацію з лікарями, приватний.

Тож медичних ФОПів, невеликих клінік та діагностичних кабінетів у Львові чимало. Натомість із повноцінними лікарнями зі стаціонарними відділеннями ситуація значно складніша.

Бізнес, хоч і має гроші, проте до будівництва стаціонарів ставиться з обережністю, а держава їх фактично не будує. Втім із державними замовленнями не дуже хочуть працювати й самі проектанти, які дбають про свою репутацію.

І річ не лише у відсутності нових державних будівельних норм (ДБН), за які досі не проголосували народні обранці. Проектанти вже знайшли вихід із цієї ситуації: у посиланнях зазначають старі, проте чинні ДБН. Натомість користуються новітніми, проте не затвердженими нормами.

Керівництво приватного Медцентру Святої Параскеви, яке будує новий стаціонар, зізнається, що нинішня ситуація із застарілими, але чинними ДБН унікальна.

“Невідомо, коли в Україні оновляться застарілі норми будування. Так само невідомо, якими вони будуть у майбутньому. Утім операційний блок та реанімаційне відділення ми вирішили реалізувати саме у рамках німецьких гігієнічних стандартів. Адже в Україні, наприклад, сучасні вимоги щодо чистоти повітря відсутні. Хоч для хірургії вони дуже важливі.

Також ми зіштовхнулися передусім з відсутністю досвіду в будівельників. Тому витрачаємо багато часу на пошук відповідних консультантів, щоб потім не витрачати кошти на виправлення помилок”, –ділиться власним досвідом Тетяна Міхнова.

Тож із застарілими, проте чинними ДБН, у нас якось навчилися співіснувати. Натомість з державними замовленнями все складніше.

Найчастіше орендують приміщення в закладах охорони здоров‘я міста Львова під стоматкабінети або кабінети УЗД. Фото: Pixabay

“Демпінгуються не просто ціни, а професійні послуги”

“Річ у тім, що всі державні замовлення – це обов’язкове проходження процедури “Прозоро”, яка визначає проектанта не за якістю проектних робіт, а за демпінговими цінами. І тут для мене найбільший казус, бо як можна оцінювати інтелектуальний вклад чи інтелектуальні набутки через систему “Прозоро”. Демпінгуються не просто ціни, а професійні послуги. Адже чим якісніший та фаховіший проект, від якого залежить кінцевий результат, тим вища його вартість. І це не про накручування, а про професійний підхід до роботи. Адже деталізований проект – це врахування щонайменших дрібниць, навіть місця для розетки чи проводки, аби потім їх не доводилося переставляти, руйнуючи півстіни. Натомість в Україні працює чимало фірм, які живуть суто на тендерах. Відтак пропонують суттєво занижені послуги, а отже, поверхневу документацію”, – ділиться власним досвідом головна архітекторка проєктів архітектурного офісу ZELEMIN Наталя Зінчук.

“Важливий не розмір клінік, а їхня багатопрофільність”

З позитивного – запити від державних медичних структур є і, що важливо, вони регулярні. Щоправда, переважно йдеться про реконструкцію чи капремонти лікарень, які вже є та які нерідко проектувалися не як лікарні.

До прикладу, пологовий будинок на Мечникова у Львові. Від початку це приміщення зводили як адмінбудівлю, там була і партшкола, і гуртожиток. А згодом переробили під пологовий будинок. І таких прикладів в Україні чимало.

За кордоном медзаклади, де здійснюють хірургічні втручання, через кожні кілька років демонтують і зводять нові. Так там позбуваються внутрішньолікарняних інфекцій.

Та навіть попри це, фахівці визнають: сьогодні державні лікарні стають дедалі частіше конкурентоспроможними. Вони вдосконалюються і намагаються покращувати умови лікування пацієнтів.

Така конкуренція із державним сектором є хоч і не головною, проте однією із причин, чому в Україні мало будують приватних лікарень зі стаціонарами.

У Медцентрі Святої Параскеви наголошують, що насамперед дуже важливо, аби клініка була багатопрофільною, тобто спеціалізованою. Тому значно доречніший не розмір клінік, а їхня багатопрофільність, чи то пак спеціалізованість.

Головне фото – умовне. Джерело: Pyxabay