Київ: бліцкриг провалився

Російським окупантам не вдалося захопити столицю України ні за чотири години, ні за три дні. Як і пройтися парадом Хрещатиком, для якого вони заздалегідь привезли свою парадну форму.

Столицю України російська армія почала обстрілювати ракетами із першого дня повномасштабної війни. Ворог розраховував захопити Київ за лічені години, максимум – днів. Проте обидва плани, які раніше Росія успішно випробовувала на інших країнах, в Україні зазнав нищівної поразки.

Спочатку українські збройні сили попсували росіянам  план А – за чотири години захопити аеропорт, взяти офіс Президента України та оголосити на телебаченні про захоплення уряду країни.

А вже через чотири години росіяни панічно почали впроваджувати запасний план В –захопити Україну за три дні. Втім зробити це не вдалося ні через три дні, ні через місяць. Як і не вдалося пройтися омріяним парадом Хрещатиком.

Для цього окупанти навіть заздалегідь завезли до України велику кількість парадної російської військової форми. Мішки із цим маскарадом знайшли в Ірпені в одному з гаражів, який місцеві здавали в оренду. Замість квітів і параду, на російських загарбників чекали бійці ЗСУ та територіальної оборони.

Безпрецедентна добровільна мобілізація

Уже в перші дні повномасштабної війни українські чоловіки почали в прямому значенні штурмувати військкомати. Мобілізація в Києві відбулася за рекордно короткий час. На дев’ятий день оборони столиці через велику кількість добровольців остаточно постало питання про створення ще однієї бригади територіальної оборони.

Такої масової і добровільної мобілізації у ЗСУ та ТРО, як було у Києві, історія сучасної України не пам’ятає. Захищати Київ та Україну разом із тисячами киянами стали відомі спортсмени, актори, співаки. Залишився захищати своє місто і легенда боксу Володимир Кличко зі своїм старшим братом мером міста Віталієм. І, звичайно ж, президент, якому з перших днів пропонували евакуюватися.

Битва за Київ – перемога української державності та безпрецедентна довіра

Більше як місяць росіяни активно обстрілювали столицю ракетами. Намагалися прорвати оборону. Пошкодили 154 житлові будинки, 20 приватних садиб, 27 садочків та 44 школи. Натомість втратили в Україні понад 18 тисяч своїх солдатів. А це в рази більше, ніж за роки війни в Афганістані та двох чеченських війнах. Навіть добровільно опромінилися у Рудому лісі в Чорнобилі. Зрештою, на початку квітня ворог почав відступати та змінювати свою тактику.

Першу важливу битву, битву за українську державність, Україна виграла. Святкувати остаточну перемогу ще рано. Але вже можна говорити про довіру, яка є ключовою у цій війні. Довіру народу до своєї армії, до уряду, довіру уряду до народу. Тільки за таких умов можна озброїти все цивільне населення, як це зробили у столиці для боротьби зі спільним ворогом. Сьогодні командування Збройних Сил України називає озброєння ТРО найкращим в оборонній стратегії для захисту Києва.

Такі рішення під силу лише у вільній країні вільним людям, які живуть у правовій державі.

Тому влада Києва довірила зброю цивільним. Тому на Півдні країни міські чи селищні голови не погоджуються на співпрацю з агресором. Місцеві депутати демонстративно складали мандати, щоб не мати нічого спільного з окупаційним режимом. Директори шкіл у Мелітополі написали заяви на звільнення, аби не виконувати злочинних наказів окупантів.

Через такий масовий спротив українців у росіян виник шалений брак людей, яких хоч якось можна було би представити в рамках нової легітимної влади. В країні окупанта почали навіть визнавати, що для росії буде вкрай проблематично захопити великі міста та влаштувати там в подальшому роботу “нових адміністрацій”. Бо достатньої кількості кадрів для управління окупованою територією нема. А ті одинці, що вдається знайти, є нелегітимними для українського народу.

Кривава різня у Бучі, Бородянці, Ірпені, жахіття в Маріуполі остаточно показали справжнє обличчя російського солдата, а через нього і російського народу

Стійкість таких міст, як Маріуполь та Київ, не лише зламали тактику ворога, а й розвінчали міфи про російську армію. Нарешті світ побачив, що це аж ніяк не друга найсильніша армія. Це тотальна корупція – викрадені запчастини і навіть двигуни у військовій техніці, відсутня аптечка та протерміновані пайки.

А кривава різня в Бучі, Бородянці, Маріуполі, Ірпені та інших містах і селах нагадала, що розпіарені ще радянською пропагандою російські солдати – мародери та ґвалтівники. І були такими ще у 1945-му році, коли зґвалтували сотні тисяч німкень. Справжні масштаби зґвалтувань, як і матеріали радянських військових трибуналів, невідомі, бо закриті російським законом “про посягання на історичну пам’ять”, згідно з яким кожного, хто принижує внесок СРСР у перемогу над фашизмом, карають штрафом або позбавленням волі.

Відтепер вже увесь світ побачив, що російська армія, як спадкоємиця НКВС та КДБ, найкраще вміє катувати, ґвалтувати, вбивати та мародерити неозброєне мирне населення. Як це раніше робила в Угорщині, Чехословаччині,  Чечні, Грузії, Сирії. А сьогодні робить це в Україні, знищуючи українців тільки за те, що вони українці, за їхнє уміння жити краще, самостійно та демократично.

Після побаченого жахіття, яке скоїли росіяни у Бучі, Бородянці, Ірпені, співпрацювати з росією відмовилися навіть її адвокати в ООН. Вони наголосили, що не можуть представляти державу, яка так цинічно порушує права людини.

Наразі в ООН вивчають ситуацію у містечках України, де росіяни чинили насилля та чекають на судово-медичну експертизу, аби винести вердикт про військові злочини.

Тим часом у Києві та області утворюються перші від початку війни корки. Попри загрозу ракетних обстрілів, у столицю повертаються місцеві мешканці – життя не зупинити, а український народ, який так віддано бореться свою землю, не перемогти.

Перемога буде за нами.