Грамотність як індикатор освіченості: думки знавців українського слова

Здавалося б, у прогресивному, сучасному та інноваційному ХХІ столітті проблема неграмотності не мала би бути актуальною. Проте така думка хибна. За останніми дослідженнями, на нашій планеті 781 мільйон дорослих не мають освіти, а приблизно 100 мільйонів дітей не ходить до школи. При цьому мова йде і про населення розвинутих країн зокрема. Так, з кожним роком ця цифра зменшується, але питання неграмотності населення залишається актуальним.

Щорічно 8 вересня у світі під егідою ООН відзначають Міжнародний день грамотності.

Цього дня ще раз хочуть зосередити увагу на “важливості поширення грамотності як інструменту, який допоможе розширити права і можливості усіх людей, побудувати мирне та свідоме суспільство”.

У поняття “грамотність” не потрібно вкладати саме вміння читати та писати. Це примітивна частина вміння бути грамотною людиною, а ось здатність використовувати прочитане, одержати нові знання для себе та передати їх довколишнім – це і є грамотність.

Ще в одному із тлумачень “грамотності” зазначено, що передусім це володіння цілим комплексом суспільно-необхідних знань і навичок, які дозволяють людям свідомо брати участь у соціальних процесах.

“Інститут Просвіти” поцікавився в українських мовознавців, перекладачів та письменників, а що, на їх думку, означає бути грамотним українцем?

“Грамотність – це ступінь знання законів і правил рідної мови, це вміння користуватися цими знаннями для висловлювання своєї думки в усному та писемному мовленні. Грамотність – це не тільки вміння добре писати, ми маємо відходити від того спрощеного розуміння.

Грамотність переплітається із поняттям культури мови. Також тут важливе ставлення мовця до своєї рідної мови: як він її розцінює, чи є в нього закладені основи збереження мови, чи він іде за своїм середовищем, яке не визнає чисту мову.Зараз багато людей працюють над тим, щоб повернути українській мові її самобутніх висловів і слів. Ця робота є довгою, і розрахована вона насамперед на орієнтацію самої людини. Добре, якщо людина зорієнтована на те, щоб гарно говорити, якщо вона дбає про свою мову та розуміє, що мова є універсальне явище, вона ідентифікує нас.

Мова є прапором нації на нашій планеті, символом нашого буття – і цього забувати не можна”.

“Із самого слова “грамотність” ми розуміємо, що це знання правили граматики. І цими знаннями дедалі більше наших сучасників не може похвалитися.

Я читаю багато сучасних електронних і паперових видань, але в них дуже низький рівень грамотності. У чому тут небезпека? Людина, яка неграмотно пише і говорить – неграмотно думає і живе. Її спосіб думання переходить на її життя.

Я не пам’ятаю, коли востаннє бачив якийсь хороший текст. Для прикладу: коли я в метро, у транспорті бачу рекламні тексти, там практично завжди буде помилка. Мене це не втішає, тому що неграмотність граматична поширюється на всі сфери життя.

Читанням класичної літератури можна поставити собі грамотність. Якщо людина має перед собою грамотний, відредагований текст, тоді вона і сама буде грамотна. Бо спеціально зараз же ж ніхто не буде ходити на курси підвищення грамотності”.

“Грамотність – це передусім освіченість, а також духовна постава, шляхетність. Грамотна людина дбає про свою мову, збагачує її, наповнюється нею, читаючи книжки. Вона не дасть себе обдурити медіям, політикам, бо озброєна знаннями і не перестає їх здобувати.

Сьогодні багато говоримо про медійну, політичну, екологічну, фінансову грамотність. Це дуже важливо. Втім якось дуже сором’язливо, натяками говоримо про мовну грамотність, особливо в публічних середовищах.

Про мовну вправність журналістів, політиків, урядників, вчителів, викладачів потрібно говорити частіше. Публічність – це відповідальність, рівень, мовний зразок. Маємо дбати про те, щоб у нашому публічному просторі були грамотні й шляхетні українці. Гуртуймось, щоб їм допомагати, саме допомагати, а не тільки критикувати. Створюймо моду на грамотних.

Низький рівень мовної грамотності свідчить про те, що перед нами недофахівець, недоосвічений, той, хто ще не доріс, тому має читати, читати, читати…”

“У наш час тотальної письменності кожен вважає неграмотним того, хто менш грамотний за нього. Тому філологам важко – їх оточують неграмотні люди, а гопникам найлегше – навкруги суцільні грамотні.

Україна зараз переживає період відновлення рідної мови, тому багато людей слабують на пуризм, який є ознакою неофіта. Саме звідси родом нові забобони – що “посмішка” і “усмішка” є зовсім різними речами, що “мимо” – це русизм і т. д. За рахунок таких забобонів неофіт самостверджується. І це – інший полюс грамотності.

Отже, з одного боку, маємо пуристів, з іншого – гопників. Ну а ми десь посередині”.