Електроенергія: як товар і послуга, а ще – надприбутки для монополістів

От ви скажете: до хати йде один електричний дріт, то яка може бути конкуренція?

Може. Навіть більше, вона повинна бути. Бо інакше виникає монополія, а як наслідок, неконкурентна, іншими словами – завищена, ціна на цю електроенергію в наших квитанціях.

Розпочнімо з азів та доступних життєвих прикладів.

Насамперед треба зрозуміти, що електроенергія – це товар, а її постачання – це послуга. На сьогодні в Україні є монополія і постачання, і продажу цього товару. Тобто обленерго роблять усе “пакетом”, монопольно здійснюють дві функції – і продаж, і постачання електричної енергії.

А тепер до прикладів.

Приклад перший: про дорогу.

Скільки доріг веде до вашого будинку? Фактично така, щоб проїзна (бо ми ж не про піші стежки зараз ведемо мову), – одна. Звісно, цією дорогою їздить не одне авто, а отже, принаймні теоретично – ви можете обирати з-поміж різних фірм, чию, наприклад питну воду, ви хочете, щоб вам привозили додому. Бо ж кожна із компаній може проїхати дорогою до вашого будинку.

Тобто дорога одна, а продавці товару – різні.

За аналогією те саме із електроенергією: дріт один, тобто постачання монопольне, а от енергія, тобто товар, може бути конкурентним.

Приклад другий: тарифні плани мобільних операторів.

Що таке тарифні пакети мобільних операторів – довго пояснювати не треба. Як не дивно це звучить, але так само й електроенергію можна запакувати в різні тарифи: комусь потрібен нічний і дешевший, іншому – денний і дорожчий; хтось згоден на дешевший з передоплатою, решті – до вподоби без передоплати, але дорожчий у ціні.

Звучить, як із закордонних реалій?

У нас теж так може бути, повірте. Бо ж це дає звичайнісінький конкурентний ринок.

Що маємо в Україні?

На сьогодні в нас є монополія постачання товару і продажу товару, тобто електроенергії. Обленерго здійснюють ці дві функції. Якщо ж ми їх розділимо – відділимо електроенергію від постачання, то матимемо ось що: дійсно, постачати електрику дротами до будинку буде все ще монопольно обленерго, і ним треба буде управляти. Проте товар (тобто електрика) у дротах може стати бути конкурентним, тобто його зможе продавати кожний охочий.

Тобто обленерго залишаються?

Так. Утім, якщо нині вони і продавці, і постачальники, то за новою схемою роботи, буде один постачальник – обленерго, а продавців буде 10. І обленерго як постачальник, як власник дроту змушений буде забезпечити вільний доступ до своєї мережі для кожного продавця. Він не має права сказати – твою електроенергію я доставлю до будинку, а твою – ні.

Чи не буде так, що обленерго клонуються або ж “наплодять” своїх фірмочок?

Буде. Але вони не зможуть монопольно винятково їм давати доступ до мережі. Це є повний перший крок до демонополізації. Саме це передбачає закон “Про ринок електричної енергії”, який у квітні ухвалила Верховна Рада.

А тепер про конкуренцію, з якої власне і починали розмову.

Не варто її недооцінювати. І зараз поясню чому. Скажу лише заздалегідь, що саме конкуренція може змусити навіть олігарха-монополіста встановити адекватну, конкурентну ціну – і на електроенергію зокрема.

Порівняймо дві ціни: сьогодні енергія державної компанії «Енергоатом», яка виробляє 60% електроенергії, коштує по 50 копійок за кіловат, а от у приватних компаній Ахметова (у руках якого приблизно 25% ринку) – по 2 гривні. Хто і як формує ціну та чому так – тема окремого лонгріду. Запитання в іншому.

Як можна змусити Ахметова продавати дешевше?

І тут нам підказує приклад Молдови. Бо ж у цю сусідню країну той самий Ахметов продає ту саму електроенергію дешевше – по 50 центів, тоді як в Україні – по 75 центів.

Чому так? У Молдові є конкуренція, там є з ким конкурувати. Дійсно, Придністров’я можна умовно назвати іноземним імпортером у Молдові. Але факт залишається фактом. Є конкурент – і Ахметов зменшив ціну, аби перемогти.

В Україні ж за споживача не треба конкурувати. Бо в нас нема вибору. Ми купуємо в того постачальника і за ту ціну, яку визначить НКРЕ (на цю комісію теж чекає розлогий матеріал).

То хто і з ким буде конкурувати?

Наразі конкуренція в нас дуже слабка. Тут є надія на появу нових виробників. Фактично робимо ставку на імпорт з-за кордону.

Надія не велика, бо ж, визнаймо, довіри до змін мало. Але принаймні адекватне регулятивне поле для інвесторів на ринку електроенергії в Україну з’являється.

Досі хіба що виробник, який несповна розуму, міг зайти в Україну. Адже, припустімо, ви маєте таке нестримне бажання, зважуєтесь і таки будуєте свої станції тут, вкладаєте сотні мільйонів доларів. А що далі? Йдете до НКРЕ і просите встановити вам ціну, щоби мати змогу продавати? У відповідь ви чуєте перелік вимог (не завжди адекватних, зрозумілих, та ще й не без корупційної складової). І що далі? Завод же не покладеш у валізу і не повезеш за кордон…

Замість висновків

Закон “Про ринок електричної енергії” – лише перший крок до демонополізації ринку електроенергії. Цей документ розділяє електричну енергію як товар і послугу. Закон запроваджує конкуренцію між виробниками, створює умови для того, щоби запрацював цей ринок, дає можливість, аби на цьому ринку з’явилися нові гравці. А будуть нові гравці – буде конкурентна ціна для людей, а не лише надприбутки для монополістів. Ну і як, може, пафосно не звучить – відповідальність за якісне та стабільне електропостачання.

Більше про визначення ціни на електроенергію, про схему Роттердам+, підконтрольність НКРЕ та її функції – тема для окремих матеріалів. І вони обов’язково будуть невдовзі.