Декларація про суверенітет – предтеча незалежності

16 липня 1990 року було ухвалено один із найважливіших в історії незалежної України документів – Декларацію про державний суверенітет.

Історичний документ став першим актом Верховної Ради України, який визначив демократичні цілі та принципи української держави. А також знаменував початок нового етапу історії нашого народу. Адже часи були непевні і за бажання Україна могла залишитися в межах іншої союзної держави. Тим паче, що частина депутатів відкрито прагнула Союзу з Москвою, інша – вагалася, бо потребувала більше аргументів на користь суверенітету та незалежності. Тож багато чого залежало і від тодішнього голови Верховної Ради Івана Плюща. До речі, саме з його ініціативи за Декларацію голосували без попереднього обговорення. Бо, як згодом зізнався спікер, мав досвід, коли без дебатів можна досягти більшого.

Як зауважив «Інституту Просвіти» професор ЛНУ ім. Івана Франка, доктор історичних наук, заслужений працівник культури України Богдан Якимович, такий документ, як Декларація про державний суверенітет України, насамперед потребував «підходящого моменту». І цього разу українська політична еліта це вчасно відчула та скористалася ситуацією. Тож ухвала Декларації УРСР (юридично ми ще були у складі СРСР) фактично означала політичну смерть російсько-більшовицькій імперії. Особливо, зважаючи, що на той час у Верховній Раді було більше депутатів-комуністів, так звана «група 239».

Україна зробила ставку на новий шлях розвитку – відновлення державності.

Богдан Якимович наголошує: «Саме на відновлення. У цьому власне й є одна з унікальностей Декларації. На відміну від Акту про незалежність, у Декларації вказано про відновлення, а не проголошення, української незалежності. Такий нюанс дуже важливий, адже вкотре засвідчує самостійність і давню державотворчу традицію України. Символічно, що Декларація про державний суверенітет України була ухвалена в день проголошення другого Універсалу Центральної Ради. Але якщо другий Універсал був кроком назад щодо першого, то Декларація – це величезний крок уперед. І найважливіше у ньому, на моє переконання, – контроль з боку Верховної Ради над усією країною та власні Збройні Сили. Бо без цього будь-які декларації будуть лише порожнім папірцем».

Юридичний акт заклав підвалини правової держави та став так званим документом «на виріст».

Декларація визначала цілі та пріоритети майбутнього. Власне, юридичне оформлення – чи не найважливіша цінність Декларації, яка стала початком та міцною основою для написання Конституції України й всього правового законодавства. Чітко зазначено про заборону єдиної політичної партії, яка виступала від імені всього народу. Документ, за який при комуністичній більшості майже одноголосно проголосували, ґрунтувався на державотворчому досвіді Київської Русі, Козацької держави, УНР.

Та, за словами Богдана Якимовича, час вже показав перші наслідки тодішніх компромісів і, можливо, деякої політичної наївності. «Мова про без’ядерний статус нашої країни, який, за ініціативи групи українських гуманітаріїв, прийняли швидко і фактично без врахування думки фахівців, – розповідає історик. – Особливо поспішне рішення надважливого питання приголомшило генерал-полковника, депутата Верховної Ради, фахівця у ракетній галузі Володимира Толубка. Через неймовірно швидке ухвалення «без’ядерного статусу» він навіть не встиг на фаховому рівні переконати, аби депутати в жодному разі не відмовлятися від ядерної зброї. Думаю, якби в нас було виховане міжвоєнне покоління в незалежній державі, як, наприклад, у країнах Балтії, ми би сьогодні мали значно менше проблем. Натомість, більшовики навмисно знищили цвіт української нації під час визвольної війни у Надніпрянській Україні. Галичани масово гинули, захищаючи рідну землю від польських загарбників. Для решти, хто вижив із української інтелігенції, російські імперіалісти приготували голодомор та заслання. Та щоби там не було Україна таки не здається, а її земля багата на патріотів».

Сьогодні слова «суверенітет» та «незалежність» щодня набувають нового значення.

Бо кожна сім’я має брата, батька, сина чи товариша, який в ці хвилини захищає Українську незалежність зі зброєю в руках. Шлях до відновлення яких ми розпочали саме 16 липня 1990 року.

*Стаття була опублікована на сайті ZAXID.NET в межах  спільного проекту “АКТУАЛЬНО” – серії публікацій про найважливіші проблеми українців.