Чи має демократія майбутнє

15 вересня – Міжнародний день демократії. За ідеєю ООН, ця дата має стати приводом звернути увагу на стан демократичних процесів у цілому світі.

Інтерес ООН до цієї теми пояснюється тим, що демократія лежить в основі діяльності цієї всесвітньої організації. І її справедливо відносять до основних і універсальних суспільних загальнолюдських цінностей. Демократія повинна бути фундаментом для побудови принципів усіх провідних цивілізованих держав, співтовариств і універсальних загальнолюдських цінностей сучасного світу.

Тому сьогодні про те, як зародилася демократія, які стадії розвитку проходила, якою є і як змінюється у сучасному динамічному світі.

Вперше термін демократія застосували в древній Греції. Таким словом елліни приблизно дві з половиною тисячі років тому назвали владу народу. “Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління перебуває у руках багатьох, а не кількох”, – якось сказав афінський стратег воєначальник Перікл, звертаючись до містян.

З падінням Давньогрецької держави демократія не зникла. Значну частину принципів народовладдя застосували її тодішні окупанти – римляни. Засади давньоримської республіки фактично ґрунтувалися на досвіді державного устрою греків. Про більш-менш реальне народовладдя у Римі забули, коли ця держава почала набирати могутності та перетворилася на імперію.

Як і всі імперії, Римська по-своєму розвивалася, спершу розросталася, трохи постагнувала щоби розвалитися уламками, на основі яких постали нові держави раннього Середньовіччя. У цих державних утвореннях (приблизно від V до XIV століть нашої ери) цінність людського життя була вкрай мізерною, особливо серед неаристократів. Панували мракобісся, терор і розбійництво, які значною мірою і заохочували тодішні владоможці. Про жодні засади демократії античних часів узагалі не йшлося. І бодай найменших ознак демократії у теперішньому її розумінні не було також.

Зміни почалися в перші роки епохи Відродження (або Ренесансу) – у другій половині XIV століття, коли в перемученій перманентними війнами Європі почав ширитися культурно-філософський рух, який ґрунтувався на ідеалах гуманізму та на найвдаліших зразках спадщини Древньої Греції та Римської Республіки.

Певну гуманізацію державних устроїв у тодішній Європі можна вважати і ренесансом демократії у Старому Світі. Експансія європейських країн (з їхніми засадами державного устрою і принципами співжиття) поширила основи демократії фактично всіма закутками планети. Йдеться про набір ідей і принципів, які стосуються Свободи Особистості. На початку XIX століття президент Сполучених Штатів Америки Авраам Лінкольн так схарактеризував тогочасну демократію: “Це врядування іменем народу, силами народу і для народу”. Отож, можна твердити, що переважна частина країн світу з тих часів або втілювали ці принципи, або щонайменше декларували відданість ідеям демократії.

Навіть вожді людиноненависницької радянської імперії твердили, що СРСР є “найдемократичнішим у світі”. Певні формальні ознаки демократичності були й у гітлерівській Німеччині – принаймні біснуватий фюрер прийшов до влади після перемоги на загальних виборах. Про “демократичність” своїх країн говорили вожді комуністичного Китаю, кілька десятиліть поспіль розповідають про це своїм вірнопідданим громадянам і тирани Північної Кореї. Навіть Путін про підконтрольну йому Росію теж говорить як про “демократичну”.

У теперішньому світі політик, який заявить про свою «недемократичність» автоматично зараховує себе у ранг тиранів чи маргіналів. Демократичними (бодай на словах) мусять бути всі державні діячі, які мають плани посідати високі посади заради можливості впливати на долі співвітчизників чи цілих країн.

Стислої і повністю вичерпної відповіді на це питання не може дати ніхто. Демократія нашого часу багатогранна та така, що мусить адаптуватися до викликів сьогодення. Немає універсальних і чітких критеріїв “заміру” рівня “демократичності” діячів і цілих держав. Але бодай приблизно оцінювати рівень “демократичності” у світі намагаються.

Одним із найавторитетніших таких досліджень є Індекс Демократії держав, що його здійснює впливовий щотижневий англійський журнал “The Economist”. Аналітики цього видання оцінюють 60 різних показників, згрупованих у 5 категорій: вибори і плюралізм; громадянські свободи; діяльність уряду; політична заангажованість і культура населення.

До слова, у переліку 167 держав (саме стільки “моніторять” експерти “The Economist”) Україна на 83-му місці (за підсумками 2017-го) з характеристикою держави “з перехідним режимом” до демократії. Повноцінно демократичними за цим дослідженням є лише 20 країн. Перші місця у цьому списку віддали Норвегії, Ісландії і Швеції. Цікаво, що Сполучені Штати аж на 20-му місці за Індексом Демократії, але таки відповідають вимогам “повноцінно демократичної” держави.

То якою ж є сучасна демократія? З таким питанням “Інститут Просвіти” звернувся до авторитетного політолога, старшого викладача кафедри політичних наук УКУ Оксани Дащаківської.

“Демократія – влада народу. Але народ – це не зібрання людей, які опинилися на одній території. Це спільнота відповідальних громадян, кожен з яких володіє правами та обов’язками, має гідність і жодним чином не може виступати інструментом для досягнення чиїхось цілей. Говорячи про демократію сьогодення, варто наголосити, що йдеться не лише про участь у виборчих процесах. Вибори – лише одна із інституцій демократії. А є ще влада громадянина над собою, відповідальна участь у спільних справах, співпричетність до загальних справ”, – пояснює експерт.

Демократія сучасності, на думку кандидата політичних наук, є динамічною і такою, що не може не реагувати на всілякі зміни у житті людства.

“Нині демократія перевідкривається, або перевинаходиться. Представницькі інститути демократії – вибори, політичні партії – сьогодні викликають багато питань у різних куточках світу. Механізми, які донедавна видавалися “ідеально заточеними”, почали давати збої.

Сформувалися еліти, які володарюють над народом, і потрапити у це коло еліт дуже непросто. Політичні партії значною мірою стали подібними одна на одну. А вибори перетворилися на інструмент легітимізації рішень еліт – і це сприяє поширенню популізму. Відчуття, що “щось йде не так”, призводить до популярності крайніх та радикальних рухів. І це глобальний тренд, – каже пані Дащаківська. – Але водночас, бачимо, що там, де діє самоорганізація, повага до людини – громадяни почувають себе щасливими. І живуть у демократичних суспільствах”.

Тезу про “кризу демократії” у світі підтверджують і дослідження міжнародної правозахисної організації “Freedom House” (займається підтримкою і дослідженням стану демократії, політичних свобод і дотримання основних прав людини у світі. – Ред.). За підсумками аналізу, проведеного у минулому році, її аналітики констатували, що політичні права і свободи у різних країнах світу зазнали суттєвого занепаду.

“Демократія перебуває у кризі в той час, коли могутні авторитарні країни, такі як Росія та Китай, зайняті поширенням антидемократичного впливу за межі своїх кордонів. Такі тенденції можуть мати катастрофічні наслідки для регіональної та глобальної стабільності”, – вказано у звіті “Freedom House” за підсумками 2017 року.

А що з Україною? Стан демократії в нашій державі викладачка політології УКУ оцінює як непростий, але з оптимізмом дивиться в майбутнє.

“Демократія у нашій державі, окрім загальносвітових проблем, має кілька додаткових викликів: війна, корупція, фрагментованість громадянського суспільства, недостатня кількість практик для відповідальної участі громадян. Але посилюється конкуренція, розвиваються інструменти (зокрема, електронні) впливу на владу і контролю за нею, щоразу публічнішим стає формування “порядку денного” для суспільства”, – наголошує політолог.

І, попри усі складності, часткові кризи і виклики, майбутнє людства лише за і з Демократією, – певна експертка: “Я вірю в демократію. Новий сучасний баланс участі та представництва громадян, практики їхньої самоорганізації зможуть забезпечити належне самоврядування людей і їхнє щасливе життя”.