Бабин Яр: трагедія, про яку довго мовчали

Бабин Яр – одна із найбільш болісних сторінок історії нашої держави. Це страшне місце, в якому в різні роки позбавляли життя десятків і десятків тисяч ні в чому не винних людей. Зрештою, дотепер достеменно невідомо, скільки саме замордовано душ у цьому урочищі столиці України.

29 вересня в усьому світі вшановують день пам’яті жертв Бабиного Яру. Того дня у 1941-му році німецькі нацисти почали масово знищувати євреїв Києва. Гітлерівці та їхні посіпаки з методичною скрупульозністю розстрілювали і жінок, і літніх осіб, і маленьких діток. В історичних архівах знайшли підтверджену документально інформацію про вбивство в Бабиному Яру приблизно 60 тисяч людей. Хоча всі історики впевнені, що насправді жертв насильства німецьких окупантів було набагато більше – інформація про екзекуції або не збереглася до наших днів, або кількість замордованих німецька влада просто не рахувала. У будь-якому разі йдеться про десятки тисяч вбитих людей, найбільша кількість з яких були євреями.

Проте Бабин Яр – це ще й місце розстрілів і масових поховань українців, ромів та представників інших національностей.

6 фактів про Бабин Яр, які варто знати

Важлива трагічна віха в історії єврейського народу.

Бабин Яр – одне з головних свідчень Голокосту (переслідування та масове знищення євреїв нацистами у роки Другої світової війни. – Ред.). В Ізраїлі дуже трепетно ставляться до пам’яті всіх замордованих гітлерівським режимом євреїв. У м. Тель-Авів на цвинтарі Нахалат-Іцхак встановлено пам’ятник жертвам Бабиного Яру.

Відомі численні випадки, коли кияни в роки німецької окупації, ризикуючи власним життям, рятували душі євреїв, які були приречені на знищення. За такі подвиги після війни понад 50 мешканців Києва в Ізраїлі були удостоєні почесного звання “Праведники Бабиного Яру”.

Місце заховань жертв Голодомору

Є чимало свідчень очевидців, що в урочищі Бабин Яр ще до війни співробітники радянської каральної машини – НКВС – закопували тіла мешканців підкиївських сіл, які в муках померли від голоду під час Голодомору 1932-1933 років. Проте все вказує на те, що радянська влада майстерно приховала документальні сліди такого варварства.

Сирецький концтабір

Неподалік Бабиного Яру у 1941-1943 рр. німці організували концентраційний табір, де утримували переважно полонених червоноармійців. Табір функціонував як “зовнішня команда” (відділення) концтабору Заксенгаузен. За оцінками істориків, тут померло близько 30 тисяч в’язнів.

18 серпня 43-го німці відібрали в таборі 330 осіб, яким наказали спалювати тіла замордованих у Бабиному Яру. Ці в’язні у вересні спробували вчинити опір і втекти. Більшість із цих втікачів нацисти впіймали і розстріляли. Але 15-м в’язням Сирецького концтабору пощастило врятуватися. Троє з них були свідками на Нюрнберзькому процесі у 1946-му році.

Бабин Яр під час Нюрнбергзького процесу

Суд над 24-ма нацистськими політиками, військовими та ідеологами гітлеризму нацизму тривав у німецькому місті Нюрнберг з 20 листопада 45-го до 1 жовтня 46-го. У звинуваченні підсудних у “злочинах проти людськості” масові вбивства у Бабиному Яру були одним з головних свідчень. Під час цього процесу йшлося про 100 тисяч замордованих у Бабиному Яру євреїв та представників інших національностей.

Увічнення пам’яті

У Бабиному Яру та поблизу нього встановлено 25 пам’ятників, зокрема:

• Пам’ятник радянським громадянам та військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, яких розстріляли німецькі нацисти в Бабиному Яру.
• Пам’ятник розстріляним євреям у вигляді менори.
• Дерев’яний хрест у пам’ять про розстріляних тут активістів (за оцінками деяких істориків, їх було 621) Організації Українських Націоналістів. Серед них – видатна українська поетеса Олена Теліга.
• Пам’ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям.
• Монумент “Ромська Кибитка” на честь замордованих тут кількох тисяч ромів.

Радянська влада спершу не вшановувала пам’ять убитих у Бабиному Яру

Принаймні до певної міри приховати масштаби трагедії після війни намагалася і радянська влада. Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вважає, що для тодішньої комуністичної ідеології трагедія Бабиного Яру була не в усьому “зручною”. “Попри те, що пропаганда СРСР активно інформувала про злочини нацизму, часто прикриваючи ними свої, Кремль не відкривав світові правду про Бабин Яр. Можливо, тому, що, на думку керівництва Союзу, замордовані не заслуговували на пам’ять: адже – це євреї, яких після війни прийнято було називати “безродними космополітами” і “агентами міжнародного капіталізму”, це українці – “буржуазні націоналісти та колаборанти”, це військовополонені – “зрадники батьківщини”. Можливо, тому, що Бабин Яр приховував не лише злочини нацистів, а був могилою і для жертв сталінського режиму”, – пояснює пан В’ятрович.

Лише 29 вересня 1966 року тут вперше зібралися єврейські активісти, аби вшанувати пам’ять тисяч замордованих нацистами євреїв.

Участь у віче взяв і український поет-дисидент Іван Дзюба. Він тоді сказав: “Є речі, є трагедії, перед безміром яких будь-яке слово безсиле і про які більше скаже мовчання – велике мовчання тисяч людей. Бабин Яр – це трагедія всього людства, але відбулася вона на українській землі. І тому українець не має права забувати про неї так само, як і єврей. Бабин Яр – це наша спільна трагедія, трагедія насамперед єврейського та українського народів”.