Щороку напередодні 8 березня українське суспільство ділиться на два табори: одні купують-дарують-приймають квіти і солодощі, інші ж не сприймають Міжнародного жіночого дня, ба навіть ображаються, коли їх вітають зі святом Клари Цеткін, вважаючи його пережитком радянщини.
Перший Міжнародний жіночий день відзначили у Німеччині 19 березня 1911 року. Тоді понад мільйон людей взяли участь у мітингу, на якому вимагали припинення дискримінації жінок, надання їм права голосу та рівних з чоловіками умови праці. Цей день було вибрано невипадково: саме 19 березня 1848 року король Пруссії перед загрозою збройного повстання пообіцяв провести реформи, зокрема надати виборче право жінкам.
А от версій, чому Міжнародний жіночий день стали святкувати врешті-решт саме 8 березня, є кілька.
За однією з них, можливою точкою відліку боротьби жінок за свої права став мітинг 8 березня 1857 року у Нью-Йорку, коли працівниці-текстильниці виступили з вимогами однакової з чоловіками зарплати, 10-годинного робочого дня та поліпшення умов праці. Цей мітинг ще назвали “маршем порожніх каструль”, бо під час маршу демонстрантки били в ці самі каструлі.
Проте існує версія, що страйкували тоді не текстильниці, а повії, вимагаючи зарплати морякам, які купували їх, але не мали грошей заплатити.
Засновницею цього свята вважають відому німецьку комуністку Клару Цеткін. 1910 році на форумі жінок в Копенгагені саме Цеткін запропонувала заснувати Міжнародний жіночий день 8 березня. Щоправда, задумувалось воно не як свято, коли жінкам даруватимуть квіти, а як день, коли жінки у всьому світі влаштовуватимуть демонстрації, щоб привернути увагу до своїх проблем…
Того ж 1910 року Клара Цеткін та Роза Люксембург вивели на вулиці німецьких міст повій із вимогою припинити безчинства поліції (в радянській версії повій замінили на “трудящих жінок2).
Згодом дату 8 березня затвердили на ІІІ комуністичній інтернаціональній зустрічі 1921 року. У 20-30-х ХХ століття цей день відзначали як Соціалістичний жіночий день.
8 березня був звичайним робочим днем до 8 травня 1965 року. Напередодні 20-річчя Перемоги у Великій вітчизняній війні Міжнародний жіночий день 8 березня був оголошений в СРСР святковим, а неробочим днем став 1966 року.
Наприкінці 80-х років ХХ століття Міжнародний день жінок втратив своє політичне забарвлення і перетворився на одне з неполітичних свят.
Сьогодні свято сприймається радше як комуністичний пережиток, ніж день боротьби за права жінок. Звичай вітати жінок зі святом весни, дарувати квіти та солодощі залишився переважно у країнах колишнього «бальшово і нєдєлімово». У низці пострадянських та соціалістичних країн, зокрема в Україні, 8 березня досі є державним святом.
В Україні суперечки щодо доцільності цього свята в українському календарі розпочались 2017 року. Тодішній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович висунув ідею викреслити його зі списку офіційних вихідних в Україні. Натомість пропонували зробити вихідним Шевченківський день (9 березня), День Матері(друга неділя травня), День сім’ї (середина вересня) тощо.
А 8 Березню пропонували залишити статус Міжнародного жіночого дня боротьби за права жінок, повернувши йому первісне правозахисне значення замість радянського свята “весни і краси”.
На думку В’ятровича, серед молодого покоління якоїсь ностальгії за таким святом, як 8 Березня, немає.
Цитуємо: “Що стосується 8 березня, то я думаю, що українське суспільство готове відмовитися від традиції його святкування. Зокрема, тому, що все більше українців розуміє, що ми не можемо жити в одному ритмі з державою-агресором. Ця синхронність у святкуванні якихось дат з країною, яка намагається знищити нашу державу, є тим, що нас послаблює”, – Володимир В’ятрович.
В’ятрович переконаний, що 8 березня змінить свій формат: “Не кажу, що 8 березня взагалі зникне з календаря, але думаю, що зміниться його ідея і концепція. Ми будемо говорити не про міжнародний жіночий день, а про день боротьби за права жінок, що є важливим для українського суспільства. Очевидно, в такому новому форматі абсолютно зайвим буде вихідний день, який перетворює це свято на “день тортиків і букетиків”.
.Мало хто знає, але українки мали свій так званий “Бабський празник” задовго до появи Міжнародного жіночого дня. Відзначали його 24 лютого, на Уласа, у деяких регіонах України, зокрема на Херсонщині.
У цей день жінки не працювали, хіба микали три мички клоччя — «щоб ними підкурювати корову й теля». Під обід молодиці йшли до шинку і пили горілку – “замочували корови, щоб були лагідними”. Потім, повернувшись додому, днищами били своїх чоловіків, “щоб вони були ласкавими до дружи” та “щоб воли слухалися господаря”.
Дата оновлення 03/03/2021 14:26
Досвід Туреччини засвідчує: нехтування вимогами безпеки та загравання влади з будівельним бізнесом призводить до катастрофічних наслідків. Україні, на яку чекає…
Як вдається українцям, які тікають від війни, повернути впевненість і бажання жити далі Щоденно до Львова приїздить кілька тисяч біженців.…
Російським окупантам не вдалося захопити столицю України ні за чотири години, ні за три дні. Як і пройтися парадом Хрещатиком,…
Як місто за лічені дні перетворилося на гуманітарний хаб України Замість безтурботних туристів – сотні тисяч біженців. На місці відомого…
Українські згуртовані міста сьогодні показують приклад довіри – людей до влади і влади до людей. Про військову стратегію. Коротко. Щоб…
Замість очікуваних окупантами квітів – український гімн та екстрене голосування за територіальну цілісність України. Херсон… 28 днів війни. Із них…