35 на 35: Без Міжнародного трибуналу Росія не повернула би моряків?

Адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко про конфліктність рішення Міжнародного трибуналу, про моряків як своєрідний локомотив для військовополонених та тест для Нідерландів.

Тема обміну військовополоненими стала об’єктом політичних торгів та маніпуляцій ще з 2014-го – від початку російської агресії проти України. На шостому році війни, навіть попри повернення моряків та частини політв’язнів, вона не втрачає актуальності. Лише за офіційною інформацією, у заручниках РФ перебуває понад 300 осіб. Тому ця тема – серед провідних на Львівському Безпековому Форумі (“Інститут Просвіти” є одним з організаторів цього заходу), на якому ще 5 років тому вперше заговорили про Росію як реальну загрозу не лише для України, а й для міжнародної безпеки.

– На початку з’ясуймо статус моряків, зважаючи на те, що Росія не визнає війни в Україні, а військові дії на Сході офіційно називають ООС. Тож в’язні чи таки військовополонені?

– Відповідь однозначна – тільки військовополонені. Згідно з 3-ю Женевською конвенцією, яку ратифікували майже всі держави світу, зокрема РФ, моряки є військовополоненими. Незалежно від того, чи визнає Москва війну в Україні, чи ні.

Ст. 2 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими 1949 р. визначає, що “крім положень, які виконуються в мирний час, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо стан війни не визнаний однією з них”. Як би Україна не розглядала ситуацію на сході України, який би термін для її правового регулювання не вживала, це все одно війна – збройний конфлікт у розумінні міжнародного права.

– Якщо таки військовополонені, що Росія всіляко заперечує, як це вплинуло на рішення Міжнародного трибуналу та на долю самих моряків?

– У цьому й є проблематика та цікавість цієї справи в дипломатичних питаннях. Річ у тім, що Міжнародний трибунал з морського права в своєму наказі розглядав затриманих моряків не як військовополонених, а як членів екіпажу судна, тобто через призму права мирного часу, а не права війни. Власне через це Москва таки повернула їх до України, бо не мала жодних законних підстав їх утримувати надалі. Москва мала лише єдину законну можливість тримати моряків на невизначений термін – якби офіційно визнала моряків військовополоненими. Однак у такому разі, вона би публічно визнала стан міжнародного збройного конфлікту з Україною. А це суперечить її політиці. Тому для Кремля було важливо звільнити моряків разом із політв’язнями та оголосити про це як про великий обмін, аби зберегти обличчя перед міжнародною спільнотою.

До речі, Москва досі не повернула українські судна та не закрила щодо українських моряків кримінальні провадження, навіть попри їхню цілковиту абсурдність. Згідно із міжнародними домовленостями, українські кораблі мають право користуватися свободою судноплавства в Керченській протоці.

– Це ще один промовистий доказ, що не треба сподіватися, мовляв, Москва прагне потепління відносин з Україною?- РФ зробила те, що мала зробити за будь-яких обставин і, очевидно, що робила це не заради покращання відносин з Україною. Можливо, страх перед санкціями змусив Путіна йти на переговори. Безумовно, рішення Міжнародного трибуналу відіграло важливу роль у політичному тиску на РФ, відтак у звільненні моряків.

Однак не варто забувати, що це не повноцінний обмін. Це взаємне звільнення з обидвох сторін утримуваних осіб з різних процесуальних обставин: когось помилували, комусь змінили запобіжний захід. Окрім того, обміни заручниками та полоненими вже були та ще мали би бути. Нам є кого забирати в Росії.

– Тобто фактично справа моряків стала своєрідним локомотивом для частини політв’язнів, яких повернули до України?

– У такий спосіб Росія зберегла обличчя перед міжнародною спільнотою.

– А як щодо інформації, ніби Цемах уже повернувся із РФ на територію невизнаної ДНР?

– У такий спосіб Москва продемонструвала, що не вважає Цемаха причетним до авіакатастрофи МН17. РФ веде з цього приводу власне слідство, і його результати суперечать висновкам міжнародної слідчої групи. Якщо Цемах справді в ДНР, яка не підконтрольна будь-якому уряду, то він перебуває в правовому вакуумі. А це означає лише одне – Москва не бажає досягнути правосуддя у справі МН17.

Такі події одночасно є тестом і для Нідерландів. Бо не можна провадити міжнародну політику так, щоб, з одного боку, вимагати покарання винуватцям авіакатастрофи МН17, а з іншого – затягувати справу.

– Навіщо перед так званим обміном Цемах був у Київському апеляційному суді, де йому змінили міру запобіжного заходу?- Згідно з Конституцією України, громадян України заборонено видавати іншій країні. Київський Апеляційний суд звільнив Цемаха від тримання під вартою під його особисте зобов’язання. А це насамперед означає, що Цемах та інші українці не були видані РФ, як нині хибно називають. Після рішення суду, де одних помилували, іншим змінили запобіжний захід, Цемах отримав право вільно пересуватися. І на територію РФ всіх їх транспортували добровільно. Це важливо з точки зору міжнародного права, і означає, що Україна не порушила конституційні права своїх громадян. І все зробила згідно з міжнародними нормами.

Натомість Росія порушила права, міжнародні домовленості та законодавство щодо наших політв’язнів. Скажімо, всі вироки Сенцову є незаконними. Сам Сенцов не підписував акт про помилування. Можливо, це було зроблено якимось таємним указом самого Путіна. Це все про очевидні ознаки порушення прав людини, які наші політв’язні й будуть захищати у Європейському суді з прав людини.

Розмовляла Вікторія Доскоч

Головне фото – unian.net